4. Правове регулювання святкових і неробочих днів: поняття, види, порядок залучення працівників до роботи у святкові та неробочі дні

Стаття 73 КЗпП встановлює такі святкові дні: 

1 січня - Новий рік

7 січня - Різдво Христове

8 березня - Міжнародний жіночий день

1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих

9 травня - День Перемоги

28 червня - День Конституції України

24 серпня - День незалежності України.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 

7 січня - Різдво Христове

один день (неділя) - Пасха (Великдень) 

один день (неділя) - Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні. 

У дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених статтею 71 цього Кодексу. 

Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

Частина перша коментованої статті перелічує святкові дні. Законодавець не пояснює, що у святковий день працівники звільняються від виконання трудових обов'язків, вважаючи, що це випливає із самого визначення відповідних днів як святкових.

Звертає на себе увагу та обставина, що Різдво Христове - 7 січня - назване в числі святкових днів. Отже, особи, які сповідують не православну, а інші релігії, також можуть бути залучені в цей день до роботи тільки з підстав, зазначених у частині четвертій коментованої статті.

Дні, у які робота не провадиться на підставі частини другої ст. 73 КЗпП, називаються неробочими. Визнання дня Різдва Христова - 7 січня - неробочим днем не позбавляє цей день також і статусу святкового, як це встановлено частиною першою тієї ж статті.

Законом від 8 квітня 1999 року відновлена частина третя ст. 67 КЗпП, яка передбачає перенесення вихідного дня в разі його збігу із святковим або неробочим днем на наступний після святкового або неробочого день. Тим самим відновилося практичне значення визнання неробочими днями Пасхи (Великодня) і Трійці, оскільки ці свята завжди випадають на неділю.

Частина третя ст. 73 КЗпП визначає умови надання можливості віруючим, які сповідують не православну, а інші релігії, святкувати їх великі свята: 1) таким віруючим протягом року "керівництво підприємств" (звичайно законодавець вживає термін "власник", а не "керівництво") зобов'язане надавати до трьох днів відпочинку з цією метою; 2) зазначені дні відпочинку підлягають відпрацьовуванню; 3) керівництво підприємств надає дні відпочинку за поданням релігійних громад неправославних конфесій; 4) релігійні громади, які звертаються з такими поданнями, повинні бути легалізовані в Україні шляхом реєстрації.

У святкові і неробочі дні можуть проводитися роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні й навантажувально-розвантажувальні роботи.

У святкові та неробочі дні провадиться звичайна робота відповідно до графіка роботи підприємства, установи, організації або графіка змінності (виходу на роботу), якщо припинення роботи неможливе з причин виробничо-технічних умов (безперервно діючі підприємства, установи, організації), специфіки роботи (наприклад, охорона підприємства, установи, організації), необхідності обслуговування населення. Крім того, можливе залучення до роботи у святкові та неробочі дні для виконання невідкладних ремонтних і вантажно-розвантажувальних робіт. Закон не встановлює будь-яких вимог до порядку залучення до роботи у святкові та неробочі дні. Застосовувати в цьому випадку за аналогією правила, встановлені ст. 71 КЗпП для залучення працівників до роботи у вихідні дні (це стосується і дозволу виборного органу первинної профспілкової організації на проведення робіт), підстав немає.

Залучення до роботи у вихідні та неробочі дні повинне оформлятися наказом лише в тому випадку, якщо вихід працівників на роботу не передбачений графіком змінності (графіком виходу на роботу).

Не слід думати, що у святкові і вихідні дні взагалі неможливе виконання робіт, пов'язаних, наприклад, із стихійним лихом, виробничими аваріями тощо. Це неможливо в силу суб'єктивного права, яке належить власникові. Однак власник може домовитися з працівниками про укладення на ці дні для виконання зазначених термінових робіт цивільно-правового договору.

Робота у святковий та неробочий день оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної погодинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.