- •1. Поняття та види часу відпочинку
- •2. Правове регулювання перерв, що надаються протягом робочого дня:
- •2.1. Перерва для відпочинку і харчування: поняття, порядок її надання
- •2.2. Перерви для обігріву і відпочинку та перерва для годування дітей: їхня еалежність до часу відпочинку
- •3. Правове регулювання вихідних днів:
- •3.1. Поняття вихідних днів, загальний порядок їх встановлення
- •3.2. Особливості встановлення вихідних днів на підприємствах, пов’язаних з обслуговуванням населення
- •3.3. Особливості встановлення вихідних днів на безперервно діючих підприємствах
- •3.4. Порядок залучення працівників до роботи у вихідні дні
- •4. Правове регулювання святкових і неробочих днів: поняття, види, порядок залучення працівників до роботи у святкові та неробочі дні
- •5. Поняття та гарантії права працівників на відпустку
- •6. Щорічна основна відпустка: поняття, види та тривалість
- •7. Поняття та види щорічної додаткової відпустки:
- •7.1. Додаткова відпустка за роботу у шкідливих і важких умовах праці
- •7.2. Додаткова відпустка за особливий характер праці
- •7.3. Інші додаткові відпустки, передбачені законодавством України
- •8. Порядок надання щорічних відпусток:
- •8.1. Стаж роботи, що дає право на одержання щорічної відпустки
- •8.2. Порядок надання щорічних відпусток у перший рік роботи
- •8.3. Порядок надання щорічних відпусток у наступні роки роботи
7.2. Додаткова відпустка за особливий характер праці
П. 1 частини першої ст. 8 Закону "Про відпустки" передбачає надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я. Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що надає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України. У цьому Списку також у деяких випадків передбачене надання щорічної додаткової відпустки з підстави, що розглядається лише тим, хто постійно працює (зайнятий), у той час як п. 1 частини другої ст. 9 Закону "Про відпустки" встановлює, що до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується час фактичної роботи в шкідливих і важких умовах праці або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у таких умовах не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників даного підприємства, цеху, професії чи посади. Таке ж, як у названому Списку, правило повторюється в Порядку застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та в умовах підвищеного ризику для здоров'я, що надає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. За наявності суперечностей між законом і підзаконними актами повинна застосовуватися норма Закону "Про відпустки".
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (п. 1 ст. 8 Закону "Про відпустки") встановлюється колективним чи трудовим договорами залежно від часу зайнятості працівника в таких умовах. Критерій диференціації тривалості щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці законом встановлено такий, що не дозволяє досить обґрунтовано диференціювати його тривалість для окремих категорій працівників. Справді, абсолютна більшість працівників постійно зайнята в умовах, що дають право на додаткову відпустку за особливий характер праці. Оскільки інші критерії для диференціації відсутні, усім цим працівникам, які мають максимальний показник за критерієм диференціації тривалості додаткової відпустки (стовідсоткова зайнятість у відповідних умовах), довелося б встановлювати тривалість додаткової відпустки в 35 календарних днів.
За таких умов Кабінет Міністрів у зазначеному вище Списку встановив конкретну тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці щодо відповідних виробництв, робіт, професій і посад. З погляду звичайної логіки Кабінет Міністрів цілком правий. Однак, встановивши конкретну тривалість щорічних додаткових відпусток за особливий характер праці щодо кожного виробництва, кожної роботи, професії, виду посад, Кабінет Міністрів все-таки, на нашу думку, дещо відступив від правила частини другої ст. 8 Закону "Про відпустки", відповідно до якого конкретна тривалість цієї додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором.
Визначати тривалість щорічних додаткових відпусток за особливий характер роботи в колективних договорах все-таки цілком необхідно. Тривалість, встановлену названим вище Списком, варто використовувати як обов'язкову мінімальну гарантію. Відступ при цьому від тривалості часу такої відпустки, зазначеної в Списку, в бік збільшення уявляється цілком допустимим. При цьому затрати роботодавців на оплату часу відпусток більшої тривалості, ніж встановлена законодавством, відносяться на валові витрати платників податку на прибуток.