- •1. Поняття та види часу відпочинку
- •2. Правове регулювання перерв, що надаються протягом робочого дня:
- •2.1. Перерва для відпочинку і харчування: поняття, порядок її надання
- •2.2. Перерви для обігріву і відпочинку та перерва для годування дітей: їхня еалежність до часу відпочинку
- •3. Правове регулювання вихідних днів:
- •3.1. Поняття вихідних днів, загальний порядок їх встановлення
- •3.2. Особливості встановлення вихідних днів на підприємствах, пов’язаних з обслуговуванням населення
- •3.3. Особливості встановлення вихідних днів на безперервно діючих підприємствах
- •3.4. Порядок залучення працівників до роботи у вихідні дні
- •4. Правове регулювання святкових і неробочих днів: поняття, види, порядок залучення працівників до роботи у святкові та неробочі дні
- •5. Поняття та гарантії права працівників на відпустку
- •6. Щорічна основна відпустка: поняття, види та тривалість
- •7. Поняття та види щорічної додаткової відпустки:
- •7.1. Додаткова відпустка за роботу у шкідливих і важких умовах праці
- •7.2. Додаткова відпустка за особливий характер праці
- •7.3. Інші додаткові відпустки, передбачені законодавством України
- •8. Порядок надання щорічних відпусток:
- •8.1. Стаж роботи, що дає право на одержання щорічної відпустки
- •8.2. Порядок надання щорічних відпусток у перший рік роботи
- •8.3. Порядок надання щорічних відпусток у наступні роки роботи
2. Правове регулювання перерв, що надаються протягом робочого дня:
2.1. Перерва для відпочинку і харчування: поняття, порядок її надання
Відповідно до статті 66 КЗпП, працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.
Мінімальна тривалість перерви для відпочинку і харчування законодавством не встановлена. Її визначення відноситься до компетенції трудового колективу, уповноваженого вирішувати це питання при затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, або сторін колективного договору, оскільки в ньому можуть передбачатись відповідні умови. Однак не можна вважати, що трудовий колектив чи сторони колективного договору повністю вільні у визначенні мінімальної тривалості перерви для відпочинку і харчування. Очевидно, її тривалість повинна бути такою, щоб перерва виконувала своє призначення: за час перерви працівники повинні встигнути відпочити і прийняти їжу. Поширена практика надання працівникам перерви для відпочинку і харчування тривалістю одну годину, що, на нашу думку, не виправдує себе через відсутність на більшості підприємств умов для ефективного використання часу перерви з метою відпочинку.
Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час. Їх тривалість не повинна перевищувати двох годин. Якщо тривалість перерви перевищує 2 години, це означає, що робочий день (зміна) поділений на частини. А поділ робочого дня (зміни) на частини допускається відповідно до ст. 60 КЗпП лише у випадках, передбачених законодавством.
Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Правило частини першої ст. 66 КЗпП про те, що перерва для відпочинку і харчування повинна надаватися через чотири години після початку роботи, не є імперативним. При встановленні конкретного часу початку і закінчення перерви в місцевих правилах внутрішнього трудового розпорядку від цієї норми можуть допускатися обґрунтовані відхилення.
Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. У статті, що коментується, спеціально зазначається право працівників використовувати час перерви для відпочинку і харчування на свій розсуд, у тому числі і відлучатися з місця роботи. Залишати територію підприємства під час перерви працівник також має право за умови, що він зможе повернутися до місця виконання трудових обов'язків до моменту закінчення перерви.
На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.
Частина четверта ст. 66 КЗпП зобов'язує власника надавати працівникові можливість вживання їжі протягом робочого часу на тих роботах, де за умовами виробництва установити перерву неможливо. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі визначається власником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. В силу ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди" це питання може бути вирішене і в колективному договорі.