1. Якщо перевізником виступає постачальник (відправник вантажу), то оформлюють такі документи:

- накладну на відпуск товарно-матеріальних цінностей (типова форма М-20);

- ТТН і подорожній лист вантажного автомобіля.

Обидва документи є підставою для визначення витрат перевізника, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Вантажоодержувач оприбутковує на склад ТМЦ прибутковим ордером чи актом про приймання матеріалів.

Якщо перевізником виступає покупець (вантажоодержувач), то йому необхідно оформити подорожній лист, а після прибуття до місця навантаження — ТТН, один із примірників якої залишити відправнику як підставу для вибуття ТМЦ. Інші примірники ТТН залишаються в перевізника для обліку витрат перевезень і оприбуткування ТМЦ на склад.

Автотранспортне підприємство в ролі перевізника забезпечує тільки належне перевезення вантажу і несе відповідальність за своєчасну і повну доставку вантажу до місця призначення. Тому ТТН вручається водію відправником вантажу, а подорожній лист виписує саме автотранспортне підприємство.

Замовником у цьому випадку може бути як відправник вантажу, так і вантажоодержувач.

При здійсненні пасажироперевезенъ використовують такі первинні документи:

- квитки на міські автомаршрути (форми № КМА-1 на проїзд у міському автобусі, № КМА-2 на проїзд у маршрутному таксі) [14];

- квитки на приміські автомаршрути (форма № КБП-1) [14];

- пасажирські подорожні листи;

- рейсові маршрутні і разові замовлення, що реєструються у спеціальному журналі.

Калькулювання собівартості перевезень (робіт, послуг) на автотранспорті

Питання порядку і правил калькулювання собівартості пе­ревезень на транспорті регулюються П(С)БО 16 та Методичними рекомендаціями [9]. В інших нормативних документах [10,11] визначено норми витрачання ПММ, автомобільних шин та акумуляторних батарей для автотранспорту, наведено порядок розрахунку цих показників для використання у подальшому при формуванні собівартості перевезень.

Витрати групуються за видами виробництв, виробничими підрозділами, видами перевезень тощо.

Облік і калькулювання фактичної собівартості перевезень на транспортних підприємствах здійснюється з використанням нормативного, стандарт-костінгу, позамовного методів або про­стим підрахунком витрат.

Основними елементами нормативного методу є облік ви­трат на виконання окремих видів перевезень за діючими нор­мами, облік відхилень від норм і облік зміни норм.

Введений облік витрат на експлуатацію рухомого складу, його обслуговування і ремонт при нормативному методі ведеться за статтями витрат у розрізі окремих видів перевезень (робіт, послуг) з виявленням і обліком відхилень від норм за кожним з показників.

Для розрахунку фактичної собівартості перевезень при застосуванні нормативного методу обліку основою є нормативна калькуляція.

Фактичну собівартість перевезень обчислюють додаванням до нормативної собівартості або відніманням від неї виявлених у звітному періоді відхилень від норм і зміни норм.

Для складання нормативної, планової і звітної калькуляцій застосовується єдина номенклатура статей витрат.

Фактичні витрати, що перевищують нормативні, не включаються у витрати виробництва, якщо такі перевитрати пов'язані з зловживанням, нестачами, крадіжками, нетехнологічним використанням і порушенням правил збереження.

Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості передбачає відокремлений облік витрат за кожним видом перевезень (робіт, послуг) у розрізі статей витрат.

Об’єктом обліку і калькуляції при застосуванні цього мето­ду є окремі види перевезень (робіт, послуг), а калькуляційними одиницями — відповідні одиниці вимірювання їх.

Витрати на оплату праці, вартість паливно-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів та інші витрати, які можна безпосередньо віднести на вартість відповідних перевезень, включаються в собівартість відповідних об'єктів калькулю­вання.

Амортизаційні відрахування, витрати на технічне обслуговування і поточний ремонт рухомого складу, вартість автомобільних шин за транспортними засобами, що експлуатувалися при здійсненні кількох видів перевезень (робіт, послуг), розподіляються між об’єктами калькулювання пропорційно до обсягів перевезень (робіт, послуг).

Загальновиробничі витрати транспортних підприємств щомісяця розподіляються між:

- основним виробництвом з подальшим розподілом між видами перевезень;

- допоміжним виробництвом у частині робіт, призначених для потреб власного капітального будівництва, непромислових господарств, а також для реалізації;

- обслуговуючими виробництвами;

- капітальним будівництвом, що здійснюється господарським способом.

Залежно від видів виконуваних перевезень (робіт, послуг), технічного оснащення рухомого складу та інших умов загально виробничі втрати, віднесені до основного виробництва, розподіляються між окремими видами перевезень за одним з та­ких методів:

- пропорційно до заробітної плати основних працівників;

- відповідно до частки планової суми загальногосподарських витрат у загальній сумі планової собівартості окремих видів перевезень;

- на одну гривню фактичних доходів за окремими видами перевезень;

- пропорційно до суми витрат за іншими калькуляційними статтями.