Ефективність використання їжі на ріст

Метод оцінки ефективності використання популяціями з'їденої їжі на ріст залежить від цілей дослідження. У рибництві й при вирощуванні водних безхребетних ефективність використання їжі на ріст часто виражається кормовим коефіцієнтом, під яким розуміється відношення маси корму, спожитого тваринами, до їхнього приросту незалежно від хімічного складу їжі й тіла споживача. Чим вище кормовий коефіцієнт, тим, отже, гірше використовується корм на ріст. Величина кормового коефіцієнту в даної тварини дуже сильно залежить від якості їжі. Щоб зняти вплив води, що міститься в їжі, на показник її використання,обчислюють коефіцієнт продуктивної дії корму – відношення кількості спожитої їжі до приросту споживача, причому обидві величини виражають у сухій вазі. Показники ефективності використання їжі на ріст виходять більш універсальними, коли зіставляють в енергетичних одиницях кількість спожитої (засвоєної) їжі й приріст органічної речовини в споживачах.

В. С. Івлєв (1938), адаптуючи до водних тварин рівняння енергобалансу, запропоноване в 1922 р. Е. Терруаном і Е. Б. Вюрмером для мікроорганізмів, увів два трофічних коефіцієнти, що характеризують ефективність використання їжі на ріст. Перший з них (K1) визначається за рівнянням K1 = Q1/Q, де Q1 – енергія речовини, знов утвореної в організмі (енергія приросту) і Q – енергія спожитої їжі. Трофічний коефіцієнт другого порядку (K2) виражається співвідношенням К2 = Q1/(Q – Q2); де Q2 – енергія незасвоєної частини їжі. Оскільки Q – Q2 є енергія асимільованої їжі, що витрачається на приріст тіла (П) і енерговитрати (Т), можна записати: Q2 = П/(П+Т). Це рівняння дає можливість судити про ККД організмів і популяцій, коли відомі їхні приріст та енерговитрати, зокрема, приблизно обчислені за величиною дихання. Величина трофічних коефіцієнтів видоспецифічна, залежить від стану популяції й зовнішніх умов. З віком коефіцієнт K2 знижується, поступово падаючи до 0 по мірі наближення розмірів тіла до дефінітивного. У голодних тварин використання асимільованої їжі на ріст вище, ніж у ситих.

Коефіцієнти використання енергії добре відбивають особливості її трансформації в популяціях і ККД останніх безвідносно до якості спожитої їжі й новостворених речовин. У деяких аспектах, зокрема в сфері практики, такий підхід недостатній і уявлення про енергетику росту повинне лише доповнювати знання особливостей перетворення речовин у популяціях. Трансформація речовин у процесі росту популяції може йти таким чином, що навіть при високому ККД виявиться з господарської точки зору невигідною. Якщо, наприклад, засвоєна енергія буде концентруватися в зростаючих організмах у формі незасвоюваних висококалорійних речовин (хітин і т.п.) або інших малоцінних продуктах, не можна говорити про популяцію як про ефективний трансформатор речовин. З іншого боку, популяції, що використовують, нехай навіть із низьким ККД, малодоступні речовини, особливо ті, що погано перетравлюються (клітковина, гумус і т.п.), перетворюючі їх у цінні продукти, являють великий практичний інтерес.

Однією з характеристик використання їжі є ступінь її засвоєння, тобто відношення асимільованої енергії до спожитої. У раслинноїдних форм цей показник помітно нижче, ніж у м'ясоїдних. Ступінь асиміляції спожитої їжі сильно змінюється залежно від її якості, фізіологічних особливостей споживачів і умов харчування.