Словесний наголос

Наголос (акцент) — це виділення слова чи складу більшою силою голосу. Наголос буває словесний і фразовий.

Словесний наголос в українській мові має такі ознаки:

• він вільний, тобто різномісний. Ми можемо наголошува­ти перший склад: право, другий — держава, правник, юрист, третій — правовий, судовий, правознавець, четвертий — юрис­пруденція. Порівняймо: в англійській мові наголос завжди падає на перший склад: брокер, маркер, у французькій — на останній: візаві, мадам, у польській — на передостанній: жов­нір (солдат), кобіта (жінка), пшепрашам (перепрошую).

• він рухомий, тобто може переміщатися з основи слова на закінчення і навпаки — із закінчення на основу. Наприклад: автор- автори, писати — пишу, борода — бороди.

Наголос в українській мові виконує таку роль:

• смислорозрізнювальну: вигода (користь) — вигода (зруч­ність), милувати (прощати) — милувати (голубити); атлас (карта) — атлас (тканина); напр.: І в землянку увійде 'її сивий не від муки, а від муки тато (М. Стельмах); Потрапити під замок у замок до страхітливої потвори я не боявсь (Д. Пав личко).

• форморозрізнювальну: сестри (Р. відмінок однини) — се­стри (Н. відмінок множини), книжки (Р. відмінок однини) — книжки (Н. відмінок множини): Слова — полова, але вогонь в одежі слова (І. Франко); У вас права, ми ж охоронці права (Л. Костенко). Може розрізнювати вид дієслів: засипати — за­сипати; закидати — закидати.

• частиномовнорозрізнювальну. Наприклад: Яка ж у тім прегіркава, яка ж полинова сила була в тім трунку воєннім, яка туга туга і німа (І. Драч).

Норми наголошування слів у сучасній українській мові вже усталилися. Вони відображені в найрізноманітніших словниках, тому загальнодоступні.

Проте в практиці усного мовлення трапляється аж надто багато грубих порушень цих норм, що знижує загальний рівень мовлення. Ці порушення пояснюються:

• впливом територіальних діалектів (особливо в наголо­шуванні дієслів) несемо, веземо, ношу, роблю, замість несемо, веземо, ношу, роблю;

• впливом близькоспоріднених мов: ненависть (замість ненависть), рукопис (замість рукопис) і под.

• недостатньою обізнаністю мовців із системою літе­ратурного наголосу.

Типовими акцентуаційними помилками у мові правників є:

• ненормативне наголошування слів під впливом росій­ської мови. Наприклад: ж И тло, замість житлО, завдання, замість завдАння; прИйняв, замість прийнЯв, напИлися, за­мість напилИся;

• діалектний наголос у дієсловах: розкАжу, замістьрозка-жУ, плЕсти, замість плестИ, нЕсти, замість нестИ, лЮблю, замість люблЮ;

• неправильне наголошування прикметників: чергОвий, замість черговИй, укрАінський, замість український; числів­ників: однОго-однОму, замість одногО — одномУ; займенників: тОго,тОму, цьОго, всьОго, всьОму, замість тогО, томУ, цьогО, цьомУ, всьогО, ёсьомУ; прислівників: всередИні, водночАс, за­мість: всерЕдині, воднОчас.

Основні правила наголошування слів у сучасній українській мові

10.2.1. Наголошування іменників

1. Іменники на -анн(я) наголошуються так, як дієслова, від яких вони утворені: читати — читання, пізнати — пізнання, завдати — завдання. Форми завдання, пізнання — неправиль­ні. У двоскладових іменниках на -ання наголошується кінцевий склад: знання, звання, спання.

2. Однаково наголошуються абстрактні іменники, утворені від прикметників за допомогою суфікса -ин(а): старовина, глибина, величина, височина (отже, і новина).

3. Часто помиляються, наголошуючи географічні назви на -щин(а), -ччин(а). Тут діє два правила:

а) наголос ставиться на корені, якщо в слові, від якого ця назва утворена, наголос на корені: Київ — Київ- щина, Суми — Сумщина;

б) наголос ставиться на суфіксі, якщо він наголоше- ний у слові, від якого утворена назва: Васильківщина (бо Васильків), Донеччина (бо Донецьк).

4. Однаково наголошуються слова з суфіксом -ист (-іст, -їст). У них наголос на суфіксі: радист, моторист, артист, гуморист, песиміст, економіст, егоїст, ліцеїст.

5. В іменниках жіночого роду з суфіксом -к(а), а також -ечк, -єчк, -очк у формі множини наголос переміщується із ос­нови на закінчення: книжка — книжки, пляшка — пляшки.

6. Складні іменники мають наголос здебільшого на другій частині: малоліток, газопровід, водогін.

7. Складні слова (дієслово + іменник) мають наголос на дієслівній основі: ломикамінь, горицвіт, вертихвіст, варивода.

8. У деяких складних іменниках наголос на сполучному елементі. Це стосується зокрема складних слів з другим компо­нентом — пис: живопис, правопис, звукопис, часопис і под.

9. В іншомовних складних словах, зокрема у словах з компонентом -граф, наголос також на сполучному елементі:

кінематограф, спектограф, хронограф, стенограф. Винятки: каліграф, поліграф, телеграф.

10. В іншомовних словах з компонентом -метр, що познача­ють прилади, наголос також на сполучному елементі: барометр, манометр, термометр, гальванометр (винятки амперметр, омметр, вольтметр), а якщо слова мають інше значення, то наголос інший: гекзаметр, діаметр, периметр. Однак у назвах одиниць вимірювань наголос на компоненті -метрі дециметр, міліметр, кубометр, сантиметр.

11. Складні слова на -лог мають наголос на останньому компоненті: епілог, монолог, полілог, некролог, каталог, але: філолог, геолог, біолог, міфолог (назви осіб).

12. По-різному наголошуються такі зовні схожі іншомовні слова, як псевдонім, анонім, але: антонім, омонім, паронім, синонім.

13. Однаково наголошуються іншомовні слова та похідні від них: бюрократ — бюрократія; аристократ — аристократія; демократ — демократія.

10.2.2. Наголошування прізвищ

1. Більшість двоскладових прізвищ мають кореневий на­голос: Дубае, Кінах, Мелеш, Свідрик, Семків.

2. Двоскладові прізвища на -к(о) мають акцент на закін­ченні: Глушко, Панько, але Бойко, Костко.

3. Прізвища, похідні від імен з суфіксом -енк(о) зберігають наголос імені: Вакула — Вакуленко, Лук'ян — Лук'яненко, Максим — Максименко, Назар — Назаренко, Панас — Пана-сенко, Самійло — Самійленко, але: Лаврін — Лавриненко, Нечи-пір — Нечипоренко. Паралельні (дублетні) наголоси зафіксовані у прізвищах: Денисенко —Денисенко, Пилипенко — Пилипенко, Свириденко — Свириденко, Степаненко — Степаненко.

4. Суфіксальне наголошування мають переважно ті пріз­вища, які походять від імен з наголосом на другому складі: Василь — Василенко, Тиміш — Тимошенко, і вже за цією мо­деллю: Копиленко, Литвиненко, а також від імен з кореневим наголосом: Гнатенко, Голенко, Лазаренко, Нестеренко.

1. Паралельне наголошування спостерігаємо у прізвищах: Носенко — Носенко: Прокопенко — Прокопенко, Сидоренко — Сидоренко, Федоренко — Федоренко, Лисенко — Лисенко.

5. Прізвища на -щенко мають лише кореневий наголос: Глущенко, Пащенко, Терещенко, Тищенко, Фещенко.

6. Прізвища на -ченко також мають акцент, здебільшого на корені: Демченко, Зінченко, Левченко, Захарченко, Сидор-ченко, Тимченко, Грінченко (і Грінченко). Якщо перед Ч стоїть голосний, то наголошується суфікс: Калениченко, Кириченко, Новиченко, Удовиченко.

Наголос у власних назвах нерідко розрізняє:

• імена і прізвища: Богдан — Богдан, Борис — Борис, Степан — Степан, Роман — Роман;

• чоловічі імена, по батькові та прізвища на -ович: Богдано­вич — Богданович, Григорович — Григорович, Іванович — Іва­нович, Лук'янович — Лук'янович, Трохимович — Трохимович, Федорович — Федорович;

• пестливі форми імен і прізвища на -онько: Іванонько — Іванонько, Максимонько — Максимонько.

Нерідко простежується тенденція розрізняти за допомогою наголосу прізвища й загальні назви: баран і Баран, гусак і Гу­сак, когут і Когут, новак і Новак, але Деркач, Кушнір.

Англійські прізвища зберігають наголос на першому складі: Байрон, Гамлет, Діккенс, Нельсон, Кромвель, так само і ні­мецькі: Бехер, Вернер, Гете, Генріх, Гонекер, французькі — на останньому: Бальзак, Стендаль, Гюго, Дюма. У польських наголос на передостанньому складі: Міцкевич, Сенкевич.

Незначна частина іншомовних прізвищ, особливо тих, що давно засвоєні українською мовою, змінила наголос, присто­сувавшись до нових фонетичних умов або зазнавши впливу мов-посередників, через які ці слова увійшли в нашу мову. Наприклад: Шекспір, Ньютон, Фультон. Вони прийняли нашу норму.

Наголошування прикметників

Потрібно запам'ятати:

1. У прикметниках, утворених від префіксальних дієслів за допомогою суфікса -н-, наголос падає на закінчення: доповід­ний, відправний, приставний, а також питний.

2. Присвійні прикметники, утворені від іменників 1 від­міни, що мають наголос на останньому складі (дочка, сестра) у формі чоловічого роду наголошують суфікс (доччин, сестрин, вдовин, кумин), а у формах жіночого та середнього — на за­кінченні: доччина, доччине, сестрине.

3. Слід запам'ятати наголос у словах, які часто вимовля­ються помилково: валовий, оптовий, господарський, титуль­ний, урочистий, черговий, новий, корисний, цілий, громадський, порядковий тощо.