Контрольні запитання

1 Що відноситься до об’єктів прав інтелектуальної власності?

2 Які існують ознаки творів, що охороняються авторським правом?

3 Які особливості об’єктів суміжних прав?

4 Що є спільним і відмінним між суб’єктами авторського та суміжних прав?

5 Чим характеризується промислова власність?

6 Які існують винятки у законодавстві галузі охорони промислової власності?

7 За якими принципами поділяються права патенто-власника?

8 Чим характеризується охоронний документ – патент?

9 Назвіть етапи становлення системи охорони інтелек-туальної власності в Україні?

10 Яка інфраструктура діяльності в галузі охорони інтелек-туальної власності?

2 Міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності

2.1.Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

2.2 Міжнародні угоди з охорони промислової власності

2.2.1 Паризька конвенція з охорони промислової власності

2.2.2. Договір про патентну кооперацію (рст)

2.1 Конвенція про заснування ВОІВ була прийнята на Стокгольмській конфереції 14.07.1967 р. і набрала чинності 26.04.1970 р. У грудні 1974 р. ВОІВ набула статусу спеціа-лізованої установи Організації Об'єднаних Націй (ООН). Вона координує діяльність союзів з охорони промислової власності держав-членів Паризької конвенції, Мадридської конвенції й інших. Членами ВОІВ є 161 держава, у тому числі Росія, Білорусія, Україна (за станом на 01.11.1999 р.)

Можна вважати, що ВОІВ веде своє походження з 1883 року, коли була прийнята Паризька конвенція, або з 1886 року, коли була прийнята Бернська конвенція. Обидві ці конвенції передбачали створення міжнародних секретаріатів і працювали під контролем федерального уряду Швейцарії. Усього декілька співробітників, які виконували адміністра-тивну роботу за обома конвенціями, розтошовувалися в місті Берні (Швейцарія).

Спочатку в адміністрації двох конвенцій існувало два секретаріати (один з промислової власності і один з авторського права). У 1893 році обидва секретаріати були об'єднані. Організація, яка тепер відома як ВОІВ, мала свого часу різні назви.Перш ніж дістати назву ВОІВ, вона називалася БІРПІ, що є скороченням від повної французької назви організації Об'єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності. В 1960 році БІРПІ переїхало з Берліна в Женеву.

На дипломатичній Конференції в Стокгольмі в 1967 році були переглянуті адміністративні і заключні положення багатосторонніх договорів, що існували на той час, адміністративні функції яких виконувало БІРПІ. Ці положення повинні були переглянуті, оскільки країни-члени організації прагнули, щоб ВОІВ, яка, зрозуміло, була організацією, що об'єднує уряди, стала незалежною від швейцарського уряду і придбала той же статус, який мали інші міжурядові організації, для того, щоб стати спеціалізованою установою системи міжнародних організацій ООН.

Статутом ВОІВ, його основоположним документом є Конвенція, підписана в Стокгольмі в 1967 році. Опис структури ВОІВ включає в найзагальнішому вигляді відповіді на такі питання: яка мета міжурядової організації? Адміністративні функції яких союзів виконує ВОІВ? Які держави входять у ВОІВ? Які завдання ВОІВ? Як здійснюється керівництво і управління організації? У чому значення існування міжурядової організації інтелектуальної власності? Права інтелектуальної власності обмежені територіально. Вони існують і можуть здійснюватися тільки в межах юрисдикції однієї країни або декількох країн, відповідно до законів яких вони були надані. Але плоди творчої діяльності, включаючи винахідницькі ідеї, з легкістю перетинають державні кордони, а враховуючи взаємоза-лежність держав, цей процес повинен заохочуватися. Більше того, враховуючи всезростаючу схожість підходів і процедур у сфері інтелектуальної власності в різних країнах, було б абсолютно розумним здійснювати спрощення практичних процедур за допомогою міжнародної стандартизації і взаємного визнання прав і обов'язків між державами. Саме тому уряди, використовуючи переговорний процес, прийняли багатосторонні договори про різні сфери інтелектуальної власності, колений з яких засновує союз країн, який приходить до угоди надавати громадянам інших країн союзу ту ж саму охорону, яку вони надають своїм громадянам, а також застосовувати певні загальні правила, стандарти і практичні норми.

Союзи, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, засновані на договорах. Союз складається з усіх держав, які приєдналися до даного конкретного договору. Назва договору в більшості випадків використовує географічну назву того місця, де уперше був прийнятий текст договору (наприклад, Паризький союз, Бернський союз і так далі). В рамках ВОІВ функціонують три групи договорів і угод: програмні, класифікаційні і реєстраційні.

Робота з періодичного перегляду цих договорів і створення нових, вимагає постійної міжнародної співпраці і організації переговорного процесу, який забезпечується спеціальним секретаріатом. ВОІВ надає свою структуру і служби для проведення цієї роботи.

Діяльність ВОІВ в основному ведеться за трьома напрямами: реєстраційна діяльність, забезпечення міжурядової співпраці з адміністративних питань інтелектуальної власності і програмна діяльність. Вся ця діяльність направлена на досягнення основних завдань ВОІВ, а саме — сприяти підтримці і зростанню поваги до інтелектуальної власності у всьому світі для того, щоб створити сприятливі умови для промислового і культурного розвитку шляхом стимулювання творчої діяльності і полегшення передачі технологій при поширенні літературних і художніх творів.

Реєстраційна діяльність ВОІВ включає в себе прямі послуги заявникам і власникам прав на промислову власність. Цей вид діяльності передбачає отримання і обробку міжнародних заявок відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ), має міжнародні реєстрації знаків або надання для реєстрації промислових зразків. Звичайно ця діяльність фінансується за рахунок мита, що виплачується заявниками і складає біля трьох чвертей бюджету ВОІВ.

Діяльність з міжурядової співпраці з адміністративних питань інтелектуальної власності в основному зосереджена на: керівництві роботою фондів патентних документів, що використовуються для проведення пошуку і складання посилань, а також розробки методів полегшення доступу до інформації цих фондів; роботі з оновлення міжнародних класифікаційних систем; складанні статистичних даних, що все більш ускладнюються; складанні регіональних оглядів за станом правових норм у сфері промислової власності і авторського права.

ВОІВ постійно оновлює свої повний і загально-доступний фонд законодавчих актів щодо промислової власності і авторського права, уривки з якого публікуються в щомісячному Бюлетені ВОІВ і на компакт-диску під назвою "IPLEX".

Основну роботу ВОІВ складає так звана програмна діяльність, яка включає забезпечення більш широкого визнання існуючих договорів, оновлення в міру необхідності цих договорів шляхом їх перегляду, включаючи нові договори, а також організацію співпраці з метою розвитку.

Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає створення чотирьох різних органів; Генеральна асамблея; Конференція; Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (або Секретаріат).

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея. Асамблея складається з усіх держав, які є членами ВОІВ, а також є членами будь-якого з її союзів.

На відміну від Генеральної асамблеї, Конференція складається з усіх держав, які є членами ВОІВ, незалежно від того, чи є вони членами якого-небудь союзу. Функції Конференції можуть бути розбиті на п'ять груп. По-перше, Конференція є форумом для обміну думками між всіма країнами-членами ВОІВ з питань, що стосуються інтелектуальної власності, і в цьому контексті Конференція, зокрема, може робити будь-які рекомендації з цих питань, з належним урахуванням компетенції і автономії окремих союзів. По-друге, Конференція є органом, який розробляє дворічні програми співпраці для країн, що роз- виваються. По-третє, схвалює бюджет для цих цілей. По-четверте, в компетенцію Конференції входить прийняття поправок Конвенції, що засновує ВОІВ. Пропозиції з поправок Конвенції можуть висуватися будь-якою державою-членом ВОІВ, Координаційним комітетом або Генеральним директором. По-п'яте, Конференція, як і Генеральна асамблея, може визначати, які державні організації допускаються як спостерігачі на її засідання.

Координаційний комітет є одночасно консультативним органом з питань, що становлять спільний інтерес, і виконавчим органом Генеральної асамблеї і Конференції. Координаційний комітет консультує різні органи союзів і ВОІВ з питань, що представляють спільний інтерес для двох або більше союзів або для одного або більше союзів і саму ВОІВ, зокрема з питань витратної частини бюджету, спільної для всіх союзів. Координаційний комітет також готує проекти порядків денних Генеральної асамблеї і Конференції, а також проекти програм і бюджету Конференції.

Четвертим органом ВОІВ є Міжнародне бюро ВОІВ, або Секретаріат. Його очолює Генеральний директор, і на сьогодні кількість його постійних співробітників налічує 450 осіб з більш ніж 60-ти країн, які добираються відповідно до принципів справедливого географічного розподілу, прийня-того у системі ООН.

У Конвенції, що засновує ВОІВ, вказується, що членом організації може стати будь-яка держава, яка є членом будь-якого з союзів, а також держава, яка не є членом якого-небудь союзу, але є членом ООН, будь-якої спеціалізованої установи ООН або Міжнародного агентства з атомної енергії, або підписала статут Міжнародного суду справедливості, або була запрошена Генеральною асамблеєю ВОІВ стати членом ВОІВ. Таким чином, членами ВОІВ можуть бути тільки держави, як і в інших спеціалізованих установах ООН.

Для того щоб стати членом ВОІВ, держава повинна здати на зберігання свої ратифікаційні грамоти або документ про приєд нання до ВОІВ Генеральному директору ВОІВ у Женеві. Держави-члени Паризької або Бернської конвенцій можуть стати членами ВОІВ, тільки якщо вони вже пов'язані положеннями або одночасно ратифікували чи приєдналися принаймні до адміністративних положень Стокгольмського (1967) акта Паризької конвенції або Паризького (1971) акта Бернської конвенції.

2.2 Всі міжнародні угоди з охорони промис- лової власності прийнято поділяти на три групи:

1) угоди, що встановлюють міжнародну систему охорони (програмні);

2) угоди, що закладають міжнародні класифікаційні системи (класифікаційні);

3) угоди, що полегшують отримання охорони про-мислової власності в декількох країнах (реєстраційні). До програмних відносяться угоди:

- Паризька конвенція з охорони промислової власності;

- Найробська про охорону олімпійського символу;

- Мадридська про припинення неправдивих (фальшивих) або таких, що можуть увести в оману, вказівок про походження товару;

- Будапештська про депонування мікроорганізмів;

- Вашингтонська щодо інтелектуальної власності відносно інтегральних мікросхем;

- Женевська про закони щодо товарних знаків. До класифікаційних відносяться угоди:

- Страсбурзька про Міжнародну патентну класифікацію (МПК);

- Ніццька про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (МКТП);

- Локарнська щодо закладення Міжнародної класифікації промислових зразків (МКПЗ);

- Віденська щодо закладення Міжнародної класифікації зо-бражувальних елементів знаків (КЗЕ).

До реєстраційних відносяться угоди:

- про патентну кооперацію (РСТ);

- про патентне право (PLT);

- Будапештська про міжнародне визнання депонування мі- кроорганізмів для цілей патентної процедури;

- Мадридська про міжнародну реєстрацію знаків;

- Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстра-цію знаків;

- Лісабонська про охорону найменувань місць походження товарів та їх міжнародної реєстрації;

- Гаазька про міжнародне депонування промислових зразків.

Розглянемо більш детально деякі з міжнародних угод.

1.2.2.1 Ця Конвенція є основною міжнародною угодою, що регулює питання охорони прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуго-вування, фірмові найменування та зазначення про походження чи найменування місця походження товарів, а також припинення недобросовісної конкуренції.

Положення Конвенції діляться на чотири основні групи:

1)правила, які стосуються матеріального права і гарантують як головне право — право національного режиму для кожної із держав-учасниць;

2) норми щодо права пріоритету;

3. загальні правила в сфері матеріального права, що стосуються прав і обов'язків фізичних та юридичних осіб;

4. положення, що відносяться до адміністративної структури, та заключні положення Конвенції.

Головна мета Конвенції — створення більше пільгових умов для патентування об'єктів промислової власності фірмами, організаціями і громадянами одних держав у інших. Перший проект розглянутий у 1880 р.

20.03.1883 р. проект підписаний 11-ма державами.

Надалі Конвенція переглядалася і доповнювалася на конференціях:

Брюссель 1900 р.

Вашингтон 1911 р.

Гаага 1925 р.

Лондон 1937 р.

Лісабон 1958 р.

Стокгольм 1967 р.(ратифікована в Україні)

СРСР приєднався з 01.07.1965 p., а Стокгольмський текст ратифікував 19.09.1968 р. (конвенційний пріоритет на авторські свідоцтва).

Паризька конвенція не передбачає створення міжнародного патенту, який, будучи виданий в одній країні-учасниці цієї Конвенції, діяв би у всіх інших країнах (там він може вільновикористовуватися без видачі винагороди, якщо він там не запатентований).

Основні положення Конвенції:

• про національний режим заявки на патент за чинними у країні законами (однакові права іноземцям);

• про конвенційний пріоритет;

• спрямовані на запобігання зловживань, пов'язаних із здійсненням виключного права, наданого патентом.

• Право конвенційного пріоритету означає, що заявка, подана в одній країні-учасниці Конвенції, володіє в інших країнах пріоритетом протягом року, винятково з моменту подачі в першій країні.

• Право попереднього використання означає, що організація, яка до подачі заявки на винахід незалежно від винахідника застосувала в межах країни, де заявляється, даний винахід або зроблені всі необхідні до цього приготування, зберігає право на подальше безкоштовне використання даного винаходу без поширення обсягу.

Запобігання зловживань передбачає:

• видачу примусових ліцензій іншій особі, якщо патентовласник не дає можливості застосовувати іншим особам винахід (малоефективне);

• охорону винаходів на виставках, якщо заявка буде подана протягом шести місяців;

• застосування винаходу на кораблях, засобах пові-тряного чи наземного транспорту, що тимчасово прибули в країну, де отриманий патент (це не порушення прав);

• недопускання до реєстрації знаків, що відтворюють державні герби, емблеми міжнародних організацій і т. ін.

2.2.2 Правила Паризької конвенції стали недостатніми для країн, що проводили закордонне патентування в широких масштабах. Біля половини заявок, власне кажучи, дублюються, тому що робляться на ті самі винаходи, але в різні країни. У результаті великої підготовчої роботи 17.07.1970р. на Дипломатичній конференції у Вашингтоні була укладена інша багатостороння угода — РСТ (Великобританія, США, Франція, ФРН, Японія, СРСР із 01.06.1978p.). Цей договір був доповнений 02.10.1979р. і модифікований 03.02.1984р. Договір набрав чинності з 1978 р. і становить собою спеціальну міжнародну угоду в рамках Паризької конвенції. Договір регулює права і обов'язки як держав-учасниць, так і заявників, які подають міжнародні заявки. Його основними нормами є положення про міжнародну заявку, міжнародний пошук, міжнародну попередню експертизу.

Процедура патентування згідно з РСТ складається з двох фаз — міжнародної і національної. Міжнародна фаза включає подання міжнародної заявки за єдиною формою відповідно до вимог Договору та Інструкції до нього, проведення пошуку, міжнародну публікацію і міжнародну попередню експертизу. Така експертиза не є обов'язковою і проводиться за бажанням заявника. Національна фаза становить собою процедуру розгляду міжнародних заявок у патентних відомствах тих держав, які були зазначені чи вибрані з урахуванням міжнародного пошуку і міжнарод-ної попередньої експертизи. Станом на 15.07.1999 р. учасницями договору РСТ є 104 країни.

Таким чином, Договір передбачає можливість складання і подачі в національне патентне відомство так званої "міжнародної заявки", коли заявник бажає забезпечити охорону в декількох країнах. Заявка подається в Орган, що проводить документаційний пошук зі складанням переліку документів, що беруться до уваги при проведенні експертизи. Звіт про пошук і копію поданих документів (за необхідності) направляють заявнику, що може внести зміни у формулу винаходу. Потім міжнародна заявка разом із звітом про зроблений пошук направляється в національні па-тентні відомства тих країн, у яких заявник хоче одержати охорону винаходу (до кінця 12-місячного терміну).

Контрольні запитання

1 Яка історія створення ВОІВ?

2 Які групи договорів і угод функціонують в рамках ВОІВ?

3 В чому полягає діяльність ВОІВ?

4 З яких органів складається ВОІВ?

5 Яким чином поділяють міжнародні угоди з охорони проми-слової власності?

6 Які основні положення Паризької конвенції?

7 Які права і обовязки заявників регулює Договір про патен-тну кооперацію?