Контрольні запитання

1 Які особливості та функції знаку для товарів і послуг?

2 Які знаки для товарів і послуг не допускаються до реєстрації і не можуть бути зареєстрованими?

3 Які основні міжнародні правові акти регулюють охорону знаків для товарів і послуг?

4 Який склад заявки на знак для товарів і послуг?

5 В чому полягає суть формальної експертизи заявки на знак для товарів і послуг?

6 Які особливості проведення експертизи заявки по суті на знак для товарів і послуг?

8 Ліцензування і передача технологій

8.1 Форми реалізації технологій

8.2 .Види ліцензій і основні поняття

8.3 Оформлення ліцензій

8.4 Оформлення “ноу-хау”

8.5 Оформлення раціоналізаторських пропозицій

8.1 Передача і придбання передових технологій дозволило цілому ряду країн перемогти відставання в розвитку сучасних галузей промисловості, забезпечити потреби внутрішнього ринку у важливих товарах, зменшити залежність від імпорту.

Наприклад, Японія, вклавши значні засоби для купівлі ліцензії добилася таким шляхом швидкого економічного росту. Для країн з економікою, що розвивається. передача і придбання передових технологій є головним засобом вирішення задач створення власної промисловості. На практиці до договорів про передачу технологій відносяться всі види ліцензійних угод, договори в галузі науково-технічної і виробничої кооперації, включаючи освіту спільних науково-дослідних і проектних колективів, договори про комплектні доставки для будівництва різних підприємств, в тому числі на умовах оренди, різні договори підрядного типу. Різноманітні форми передачі технологій в індустріальних країнах; зокрема транснаціональними корпораціями практикується передача технологій через дочерні фірми, а також через спільні підприємства.

Форми реалізації технологій на світовому ринку різноманітні. В проекті Міжнародного кодексу поведінки в галузі передачі технології розробленої в рамках ЮНКТАД, був сформульований наступний перелік угод, які здійснються при :

- передачі, продажу або пред’явлення за ліцензією прав на всі об’єкти промислової власності. Ліцензована угода – зовнішньоторгова угода, за якою одна із сторін (ліцензіатор) пред’являє іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкту ліцензії. До появи ліцензійних угод привело патентне право, як право виключного використання. Сучасні ліцензійні угоди не тільки включають право ліцензіата на використання винаходів, але й передбачають передачу йому ліцензіаром знань, технічного досвіду, секретів виробництва, необхідних для практичного освоєння предмету ліцензії ;

- пред’явлення ноу-хау і технічного досвіду. Ноу-хау (знаю як) – узагальнюючий термін для різних „секретів виробництва”; повністю або частково конфіденційних знань, відомостей технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує визначені переваги особі або фірмі, що їх одержала. Договори на передачу ноу-хау відрізняються від ліцензованих угод тим, що особа, яка володіє правами на технологію, відказалась за будь-якими задумами від патентування технології або винаходу, не відказується в той самий час від технології.

- пред’явлення технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання машин і обладнання, напівфабрикатів і матеріалів, одержаних за рахунок закупки, аренди, лізинга або яким-небуть іншим шляхом.

- промисловому і технічному співробітництві, що стосується технічного утриманні машин, обладнанні, напівфабрикатів і матеріалів.

Доповненням до цього переліку можуть бути названі наступні форми угод, що здійснюються при:

- наданні інжинірингових послуг, до яких відносяться підготовка техніко-економічних основ, проектів, консуль-тацій; будівельний, інвесторний і технічний нагляд, короткі і довготермінові консультаційні послуги і проектування нової технології; проведення досліджень і пробірка обладнання і машин і переробка сировини замовника з використанням оригінальної технології;

- передача технології в рамках науково-технічної і вироб-ничої кооперації ( як на контрактній основі так і при створенні змішаних товариств), коли об’єднуються науково-технічні потенціали кожної із сторін і проходить оперативний і стабільний обмін технологією на протязі довгого часу;

- передача технології в рамках інвестиційного співробітництва, в процесі якого проходить передача технології в „чистому виді” через консультації і навчання спеціалістів, шефнагляд за будівництвом, передача робочих креслень.

Всі перераховані форми угод призначені для виконання єдиної задачі – передача і придбання технології на комерційній основі і є особливою угодою, в якій покупець володіє відповідним виробничим потенціалом (капіталом), а продавець – правом на виробництво і досвідом у визначеній галузі.

Крім перерахованих угод, існує і некомерційна форма технологічного обміну, до якого відноситься передача науково-технічної інформації в різних видах, зокрема проведення наукових конференцій, симпозіумів, відвідування виставок і ярмарків.

Придбання технології за класичною ліцензійною угодою, компенсаційні угоди, спільні підприємства, практично вирішують одну і ту ж задачу: притягнення передової технології з метою підвищення конкурентноздатності виробляючої на її базі продукції. В умовах нашої країни це дозволяє замінити імпорт вітчизняною продукцією, забезпечити потреби внутрішньго ринку з наступним винаходом на зовнішній ринок.

Передача прав на об’єкти промислової власності, що здійснюється в формі купівлі-продажу ліцензій, в даний час є універсальною формою передачі прав на використання винаходів та інших об’єктів промислової власності у всіх країнах світу. В практиці багатьох країн під ліцензійною угодою розуміють угоду, у відповідності з якою одна особа – ліцензіар, є носієм виключного права на будь-який об’єкт промислової власності, видає дозвіл (ліцензію) іншій особі (ліцензіату) за обумовлену винагороду і у визначених межах користуватися об’єктом цього права.

Змістом ліцензійної угоди є дозвіл на використання винаходу, технічного процесу, рецепту, досвіду, секретів виробництва, оригінальних ідей і т.д. Угодою передбачається передача винаходу або будь-якого іншого науково-технічного досягнення за одночасну виплату винагороди або у формі періодично виплачуваної виплати.

8.2 Предметом ліцензійної угоди може бути як запатентований так і незапатентований винахід. Отже за своєю юридичною формою ліцензії можуть бути патентними і безпатентними.

Патентна – це угода, згідно з якою власник охоронного документу пред’являє іншій особі право на використання об’єкту промислової власності, що охоро-няється.

Безпатентною ліцензією називається угода, предметом якої може бути рішення, які не отримали правової охорони (ноу-хау).

В практиці ліцензійної торгівлі зустрічається і перехресне ліцензування, коли продавець і покупець обмінюються ліцензіями на належні їм об’єкти промислової власності, які часто доповнюють один одного або дають додатковий прибуток.

Якщо патентовласник готовий пред’явити право на використання свого патенту будь-якій фізичній чи юридичній особі, ліцензія називається відкритою.

В процес використання патенту може вмішатися і держава в особі свїх компетентних органів і організацій (патентне відомство, патентний чи громадянський суд). Це відбувається, якщо об’єкт інновації не використовується повністю автором чи патентовласником. В якості антимонопольних мір або винагород конкуренції держава може примусити патентовласника передати іншим право на використання його патенту. Такий вид ліцензії називається примусовою.

Залежно від обсягу прав ліцензії поділяють на звичайні, виключні та повні.

За договором про звичайну ліцензію ліцензіату дозволяється на певних умовах використовувати винахід ліцензіара, за яким зберігається право особистої експлуатації технічного рішення і укладати аналогічні договори з іншими особами.

Після виключної ліцензії ліцензіар передає ліцензіату виключне право використовувати об’єкти згоди, а сам залишається без прав як на видачу так і на використання об’єкту згоди.

Але права, які надаються після виключної ліцнзії, можуть обмежуватися різними способами:

- предметом ліцензії може бути в одному випадку тільки виробництво виробу, а в другому – і виробництво, і продаж виробу;

- використання об’єкту ліцензії може бути дуже обмежена територіально, тобто розповсюджуватися тільки на визначену територію;

- кількісне обмеження.

Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патента.

8.3 Основними факторами, які допомагають успішній ліцензійній угоді, є значення науково-технічних досягнень, їх ефективність, надійний правовий захист, освоєння у виробництві.

Міцний патентний захист винаходу серйозно впливає на ціну майбутньої ліцензії. Як правило, добре захищений об’єкт коштує більше аналогічного, але не захищеного об’єкта техніки і технології.

При підготовці до продажу за ліцензією конкретного науково-технічного досягнення складають його рекламно-технічний опис і техніко-економічне обґрунтування ефективності використання. При цьому необхідно потурбуватися про конфіденційність, щоб інформація, яка міститься в цих документах сприяла формуванню у потен-ційного покупця рішення про доцільність придбання ліцензії, але була недостатньою для самостійного використання об’єкта, що пропонується.

Починаючи рекламу науково-технічного досягнення, необхідно провести провірку патентної чистоти об’єкта ліцензії у відношенні країн, на території яких буде діяти ліцензійна угода. Це дозволить уникнути в майбутньому претензій зі сторони третіх осіб.

На час прийняття рішення про придбання ліцензії повинне бути вирішеним питання забезпечення виробництва продукції за ліцензією виробничими силами, сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, технологічним обладнанням.

Одночасно з придбанням ліцензії можуть закупо-вуватися зразки машин, пристроїв, матеріалів, комплектуючих виробів, спеціально технологічне обладнання.

Розрахунки за ліцензіями поділяються на види виплат: одноразова, так звана загальна сума, при підписанні договору і ліцензійна винагорода, що може виплачуватися періодично у вигляді частини ціни товару, виготовлено на підставі ліцензії, або частини прибутку від його реалізації. Це так звані рояльті (походить від англ. податкові та інші платежі).

Ліцензійний договір вступає в силу після реєстрації в Укрпатенті, а приймається до розгляду після публікації відомостей про винахід в офіційному бюлетені. Документи, які подаються на реєстрацію:

- аявка про реєстрацію в установленій формі (1 прим.);

- ліцензійний договір (3 прим.);

- документ про оплату збору за реєстрацію (1 прим.).

Розгляд і реєстрація ліцензійного договору здійснюється протягом одного місяця з дня подачі заявки.

В Держреєстр заносяться наступні відомості:

• сторони договору;

• номер патенту;

• назва винаходу;

• об"єм прав, що передаються;

• вид ліцензії (виключна або загальна);

• термін і територія дії договору;

• юридичні адреси сторін.

8.4 “Ноу-хау” – об’єкт ліцензійного договору, який не є загальновідомим і практично не використовується у виробничій і господарській діяльності, а представляє:

- різного роду технічні знання і досвід, що не мають правової охорони за кордоном, включаючи методи, способи і навички, необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва або виготовлення будь-яких об’єктів чи виробів, науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт;

- розробки і використання технологічних процесів;

- склад і структуру матеріалів, речовин, сплавів, методи і способи лікування, пошук і добування корисних копалин;

- знання і досвід адміністративного, економічного, фінансо-вого або іншого порядку.

Автор “ноу-хау” повинен сам завдяки самостійному аналізу літератури переконатися у відсутності аналогів “ноу-хау”.

“Ноу-хау” може бути оформлено на пристрій або технологію ( сукупність знань про способи і методи обробки продукту ( матеріалів, речей, програм, інформації)).

Реєстрацію опису “ноу-хау” здійснюють в нотаріальній конторі по місцю проживання. Реєструється факт пред’явлення документу. Нотаріус реєструє час подання документу. Згідно закону зміст документу нотаріуса не цікавить.

Пропозиція “ноу-хау” покупцю здійснюється самим автором після держреєстрації “ноу-хау” шляхом:

- публікації повідомлення в пресі;

- письмової пропозиції покупцю.

Метою реалізації “ноу-хау” є:

- для застосування;

- для виготовлення продукції;

- для продажу прав.

Переговори про реалізацію “ноу-хау” складаються із двох етапів:

- попереднє знайомство сторін;

- складання опціону.

Опціон – форма ліцензійної угоди, предметом якої є пред’явлення ліцензіату, право ознайомлення з технічною документацією на винахід або “ноу-хау” для того, щоб після ознайомлення прийняти рішення доцільності придбання ліцензії.

В опціонній угоді передбачається ризик сторін. Під час реалізації “ноу-хау”, повинні бути відображені:

- предмет згоди;

- офіційна назва “ноу-хау”;

- наміри сторін по купівлі-продажу “ноу-хау”;

- обмежені ціни на “ноу-хау”;

- методика ціноутворення для договору купівлі-продажу “ноу-хау”;

- час дії опціонної згоди.

Після переговорів і складання опціонної угоди реалізація “ноу-хау” складається із наступних етапів:

- техніко-економічна експертиза покупця;

- одержання автором “ноу-хау” акту техніко-економічної експертизи;

- затвердження кінцевої ціни “ноу-хау” з керівником підприємства (покупцем);

- одержання оплати продавцем “ноу-хау”.

При продажі “ноу-хау”, якщо воно зв’язане з винаходом, покупцю не передається виключне право на винахід.

8.5 Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення техніки (машин, приладів, інструментів, апаратів), що використовується, технології виробництва, способів контролю, спостереження і дослідження, техніки безпеки і охорони праці, які сприяють підвищенню продуктивності праці, більш ефективному використанню енергії, обладнання, матеріалів.

За технічною характеристикою раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, являють собою розв’язання певного завдання технічними засобами, новими для відповідної виробничої ланки. Однак раціоналізаторські пропозиції, маючи багато спільного з винаходами, істотно відрізняються від них за ступенем новизни технічного рішення.

Якщо винахід є досягненням, що перевершує рівень світової техніки, то раціоналізаторська пропозиція повинна бути новою відносно конструкцій і технологічних процесів, які використовуються на підприємстві.

Вона може бути відома в техніці і використовуватися в іншому місці, але якщо для даного підприємства вона є новою і раніше тут не використовувалась, її треба впровадити і вважати раціоналізаторською, а автору надати передбачене законом моральне і матеріальне заохочення.

Не можуть кваліфікуватися як раціоналізаторські пропозиції про упорядкування штатів, спрощення обліку, вдосконалення постачання підприємства, збут продукції та інше.

Це пояснюється тим, що в таких пропозиціях відсутня технічна ознака, в них вирішуються не технічні а економічні проблеми.