1 Поняття про систему інтелектуальної власності

1.1 Загальні питання авторського та суміжних прав.

1.2 Поняття промислової власності.

1.3 Нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності

1.4 Структура державного управління системою інтелектуальної власності

1.1.1 Інтелектуальна власність – це результат творчої діяльності, об’єктами якої є не матеріальні носії, а ті ідеї, думки, образи, міркування, символи і т. ін., які реалізуються або втілюються в певних матеріальних носіях („інтелект” у перекладі з латинської означає – пізнання, розуміння, розум).

Згідно з законом України „Про власність” від 7.02.1991р., розділy VI „Права інтелектуальної власності”, ст. 41: „Об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати НДР та інші результати інтелектуальної праці”.

Більш повний перелік зазначених об’єктів наведено в статті 420 Цивільного кодексу України, яка називається „Об’єкти права інтелектуальної власності”, але цей перелік не є вичерпним і може доповнюватись новими результатами безмежної інтелектуальної діяльності людини.

Ю.М. Кузнєцов, що вважає, що у правовій системі інтелектуальної власності можна виділити три самостійні підсистеми об’єктів:

- авторського права і суміжних прав;

- промислової власності;

- нетрадиційних.

Найбільш загальними, теоретичними питаннями будь-

якого правового інституту є визначення його елементів та основних ознак.

У поняття елементів авторського права і суміжних прав входять об’єкти, суб’єкти і зміст.

Об’єктами авторського права є твори. Згідно визначення В.І Серебровського „Твір – це сукупність ідей, думок та образів, що отримали вираз у доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, яка допускає можливість відтворення”.

Стаття 8 Закону України „Про внесення змін до Закону „Про авторське право та суміжнеі права” від 11.06.01 за №2627-ІІІ (Закону) визначає, що об’єктами авторського права є твори саме в галузі науки, літератури і мистецтва, причому, перелік цих творів є невичерпним. Безумовно, положення про невичерпність даного переліку необхідно оцінити як позитивний і важливий фактор, оскільки науково-технічний прогрес постійно додає нові види творів, а оперативно вносити їх до переліку охоронюваних творів не завжди видається можливим. Наприклад, лише протягом двох останніх десятиліть до законодавчих охоронюваних переліків творів майже всіх країн світу потрапили комп’ютерні програми і бази даних, хоча досить широкого розповсюдження ці об’єкти набули ще в 60-х роках ХХ ст.

Стосовно ознак творів, що охороняються авторським правом, передусім, охороною користуються твори, виражені в об’єктивній формі, а не ідеї. Об’єктивну форму слід відрізняти від матеріальної форми. У деяких країнах, в основному в країнах англо-американської правової системи, саме матеріальна фіксація твору, друк, фотографія, звуко- або відеозапис, скульптура або архітектура, живопис, відтворення у графічній формі є передумовою надання правової охорони, що пояснюється міркуваннями до використання такої форми як доказу випадку позову. Можливість визначення матеріальної, як обов’язкової передумови охорони творів, визначена у пункті 2 статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Але в країнах континентальної правової системи, до яких відноситься і Україна, такої вимоги немає, а висувається вимога об’єктивності форми. Причому, ця вимога розглядається як абсолютно необхідна для охорони твору засобами авторського права, оскільки безпосереднім об’єктом охорони є саме форма твору, а не його зміст – це один із найважливіших принципів авторського права. В юриспруденції, як правило, розгля-даються два критерії для визначення об’єктивно вираженої форми: критерій відтворюваності і критерій сприйняття органами чуттів людини.

Наступною ознакою охоронюваного твору є його оригінальність. Це означає, що твір має бути результатом творчої діяльності.

Твори охороняються незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, цінності та достоїнств. Навіть, якщо у творі немає нічого корисного, він буде охоронятися авторським правом за наявності інших необхідних умов.

Отже, основними ознаками творів, що підлягають охороні авторським правом, є наступні ознаки:

- твір належить до сфери літератури, науки або мистецтва;

- твір виражений у будь-якій об'єктивній формі;

- твір є оригінальним;

- охорона твору не залежить від його призначення, жанру, обсягу, мети, цінності та достоїнств.

Загальновизнаними об’єктами суміжних прав є виконання, фонограми та передачі організацій мовлення. Охороною у даному випадку користуються права, що сприяють розповсюдженню, а не створенню літературних і художніх творів. Вважається, що названі об'єкти потребують правової охорони внаслідок застосування значних технічних та організаційних зусиль для їх створення. Об'єкти суміжніх прав можуть бути як залежними, похідними від авторських прав, так і незалежними – наприклад, запис звуків, що не є виконанням. Основна риса об'єктів суміжніх прав – від них не вимагається творчого характеру. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, оприлюднення передачі організації мовлення.

Найбільш спірні об'єкти суміжніх прав - це виконання літературних або художніх творів. Багато дослідників вважають виконання об'єктом авторського права, оскільки діяльність виконавців заснована на творчості, результат якої становить цінність як втілення індивідуальних творчих здібностей людини. Позиції щодо суті творчого характеру виконань варіюють: деякі вчені вважають, що в результаті виконавчої діяльності створюється новий твір, який несе відбиток особистості виконавця, інші - що автор і виконавець виступають як співавтори, або те - що виконання є переробкою первісного твору. Такі думки висловлювались ще на початку XX ст. і обговорювались на міжнародних конференціях з авторського права. Проте відповідні пропозиції були відхилені. Одним з аргументів стала недоцільність визнання за виконавцями виключних авторських прав на виконання, оскільки у такому випадку заперечується виключність прав авторів первісних творів. Крім того, було визнано, що виконання не означає створення нового твору, а лише відтворення первісного.

Визначення фонограми, представлене в Законі, і визначення, сформульовано в Договорі ВОІВ щодо виконання і фонограм, майже збігаються: фонограмою визнається запис звуків виконання або інших звуків, крім звуків у формі запису, включення до кінематографічного або іншого аудіовізуального твору.

Наступний об'єкт суміжних прав - передачі організації мовлення. Законом охороняється "передачі (програми)" організацій як ефірного, так і кабельного мовлення. На жаль, цей Закон не дає визначення категорії " передача організації мовлення". А даний об'єкт, вважає В Негрескул, є досить складним і неоднозначним, тому, безумовно, потребує детального регламентування і, передусім, визначення. В юридичній науці існує точка зору стосовно того, що об'єктом суміжних прав мають бути не передачі, а саме програми

організацій мовлення, оскільки передачі є складником програм, а охороною має користуватись безперервне мовлення -програма, що найчастіше і є предметом незаконних посягань.

Український Закон "Про авторське право та суміжні права" оперує двома поняттями: "передача" і "програма", не визначає зміст жодного з них. Тому вчені пропонують внести ясніші визначення даного об'єкта суміжних прав і залишити в Законі один термін -"передача організацій мовлення". Зміст даного об'єкта пропонується викласти наступним чином: "передача організацій мовлення - це послідовність звуків і зображення, що передаються організацією мовлення для прийому публікою як за дотомогою дротових засобів, так і за допомогою будь-якого виду кабелю".

Законом визнано об'єктом суміжних прав відеограму - відеозапис на відповідному матеріальному носієві (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання через будь-які рухомі зображення (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень відеозапису, що входить до аудіовізуального твору.

Отже, об'єктами суміжних прав є виконання творів, відеограми і передачі організацій мовлення.

Суб'єктами авторських прав є автор та власники - спадкоємці, правонаступники за законом та договором. Причому, первісним об'єктом авторського права – автором може бути лише фізична особа. Суб'єктами суміжних прав можуть бути, як фізичні, так і юридичні особи.

Баланс інтересів суб'єктів авторських та суміжних прав і суспільства забезпечується фактами вільного використання охоронюваних об'єктів, а також режимом так званих примусових ліцензій на використання об'єктів суміжних прав- використання їх без згоди правовласників, але з виплатою справедливої винагороди.

Основоположним принципом авторського права є охорона творів внаслідок їх створення, суміжних прав - охорона виконань внаслідок факту виконань, охорона фонограм і відеограм – внаслідок їх виробництва, охорона передач – внаслідок їх оприлюднення. На відміну від права промислової власності, реєстрація об'єктів авторських і суміжних прав не є передумовою їх охорони і не вважається обов'язковою. Зазначення знаків охорони авторських і суміжних прав: відповідно лат. літери С і Р в колі, назва правовласника і рік першої публікації, - також не є передумовою охорони і захисту об'єктів авторських і суміжних прав; ці знаки ставляться на примірниках творів, фонограм, відеограм.

2. Промислова власність є частиною інтелектуальної власності, і включає права, які відносяться до винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг.

Поняття «промислова власність» було вперше вжито в тексті ст.1 Паризької конвенції про охорону промислової власності на Гаванській конференції 1925 р. Попередні редакції Паризької кон­венції хоча і перераховували об'єкти промислової власності, про­те не розкривали самого поняття. Для об'єктів права промисло­вої власності характерна наявність територіального принципу охорони, який полягає в тому, що виключне право на такий об'єкт дійсне тільки в межах держави, де його було одержано. Виключне право на об'єкти промислової власності підтверджує спеціальний охоронний документ, виданий компетентним органом (як прави­ло, патентним відомством).

Необхідність спеціальної реєстрації об'єктів промислової влас­ності зумовлена тим, що для них на відміну від творів, які охоро­няє авторське право і для яких переважне значення має форма втілення, важливіший зміст. Якщо форма твору унікальна і за за­гальним правилом не може бути відтворена іншою особою, то об'єкти промислової власності можуть створити незалежно одна від одної кілька осіб. У зв’язку з цим необхідна реєстраційна система, яка засвідчила б першість творця.

Промислова власність розповсюджується не тільки на промисловість і торгівлю, але і на сільське господарство, видобувні галузі, а також на всі продукти промислового або природного походження.

Промислова власність давно визнана і використовується в промисловості розвинутих країн. Сьогодні вона є важливийм інструментом технологічного і економічного розвитку країни. Більшість країн розуміють, що в їх інтересах створити національні системи охорони промислової власності, якщо вони ще не створені, або закріпити і удосконалити існуючі системи, які успадковані із минулого, і більше не відповідають адекватно новим потребам і пріоритетам.

Існують дві основні взаємозв'язані причини, за котрими країни приймають закони, направлені на охорону промислової власності. Одна із них – необхідність законно оформити моральні і економічні права авторів на результати інтелектуальної діяльності, друга – прагнення стимулювати в рамках спланованої державної політики творчу активність людей, розповсюдження і застосування її результатів. Все це допомагає економічному і соціальному розвитку країни.

Законодавство в галузі охорони промислової властивості звичайно регулює тільки дії, здійснені в даній країні, тобто в тій країні, в якій патентне відомство видало патент чи інший охоронний документ і не є дійсним в інших країнах. Якщо власник охоронного документу на винахід, промисловий зразок або знак для товарів і послуг бажає отримати правову охорону в декількох країнах, то він повинен отримати її в кожній із цих країн окремо. Але із цього правила існують винятки:

- у галузі охорони прав на винаходи діє європейський патент, який видає Європейське патентне відомство (Мюнхен), дія якого розповсюджується на 17 європейських країн;

- у галузі охорони знаків для товарів та послуг діє міжнародна реєстрація знаків, яка здійснюється у відповідності з Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків і розповсюджується на 34 країни;

- у галузі охорони промислових зразків діє міжнародний депонований промисловий зразок, який здійснюється у відповідності з Гаагською угодою про міжнародне депонування промислових зразків, яка розповсюджується на 21 країну.

Надання таких можливостей здійснюється в рамках спеціальної процедури, яка включає доведення до відома суспільства даних про створену новизну (складання і подання заявки, публікація матеріалів заявки), перевірку компетентним державним органам того, чи дійсно заявлена новизна збагачує світовий рівень техніки (експертиза заявки ) і видачу від імені державного органу охоронного документа, який гарантує права його власнику.

Права патентовласника носять абсолютний, виключний і терміновий характер, а також дійсні на території тієї країни, що видала патент.

Абсолютна природа прав патентовласника визначається тим, що право використовувати винахід поширюється тільки на патентовласника, всі інші члени суспільства, на яких розповсюджуються закони даної країни, утримуються від використання винаходу.

Виключний характер патентних прав полягає в тому, що в межах однієї країни права на винахід можуть належати тільки одному патентовласнику, видача двох патентів на один і той же винахід неможлива. Проте, на один і той же винахід в різних країнах патент може бути виданий різним особам.

Принцип терміновості полягає в тому, що права, які витікають з патенту, діють протягом визначеного періоду часу.

Заявляються і одержують правову охорону в Україні (з видаванням охоронного документа) у формі патентів – винаходи (корисні моделі), промислові зразки; у формі свідоцтва – знаки для товарів і послуг, твори науки, літератури, мистецтва; у формі свідоцтв– раціоналізаторські пропозиції.

Патент – це юридично-технічний документ, що видається компетентним державним органом і яким держава засвідчує виключне право власника на на створений ним об'єкт промислової власності. Він вважається юридичним документом, оскільки закріплює за власником патенту визначені законом права; технічний документ, оскільки він дає технічний опис об'єкта.

Патент засвідчує від імені держави:

- що заявлена пропозиція є охороноспроможним об'єктом;

- встановлення права авторства на об'єкт;

- визнання права власності на об'єкт;

- визнання пріорітету на об'єкт.

В Україні права, що засвідчуються патентом, діють від дати публікації відомостей про його видачу і не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права винахідника (автора).

Термін дії патенту:

- на винахід — 20 років з дати подання заявки (патент без проведення експертизи по суті називається декла-раційним і діє 6 років);

- на корисну модель —10 років з дати подання заявки;

- на промисловий зразок — 10 років з дати подання заявки;

- на сорти рослин — 20 років з дати подання заявки (длявинограду і плодових культур — 30 років) і може бути продовжений, але не більше ніж на 10 років.

.

1.3 До нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності відносять наукові відкриття, комерційну таємницю, компонуван­ня інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, раціо­налізаторські пропозиції.

Наукові відкриття. Основними цілями системи державної ек­спертизи та реєстрації наукових відкриттів є:

- підтвердження достовірності наукових положень, заявлених як відкриття;

- встановлення авторського та державного пріоритету;

- моральне та матеріальне стимулювання авторських відкрит-тів;

- сприяння вирішенню науково-технічних проблем, пов'яза­них із відкриттями;

- державний облік та інформація про відкриття з метою їх все­бічного використання в науці та народному господарстві.

Комерційна таємниця. Введення особливої правової охорони комерційної таємниці зумовлене необхідністю охороняти законні інтереси учасників товарного обороту, які витрачають час, сили та кошти на розробку і впровадження передових технологій і ме­тодів ведення бізнесу, що їх не завжди можна захистити тради­ційними способами правової охорони.

Правила недобросовісної конкуренції передбачають наявність в інших учасників обороту можливості самостійно домагатися аналогічних результатів, але забороняють втручатися у сферу чужих технічних і комерційних таємниць шляхом промислового шпіонажу, підкупу та іншими недозволеними способами.

Компонування інтегральних мікросхем. Швидкий розвиток сучасної обчислювальної техніки, основою якої є інтегральні мікросхеми, зумовив необхідність правової охорони останніх як на рівні структурно-функціональної схеми, так і на рівні компо­нування інтегральних мікросхем.

Структурно-функціональну й електричну схеми інтегральних мікросхем можна захищати в межах патентного права, оскільки вони підпадають під технічне вирішення завдання.

Щодо компонування інтегральних мікросхем (взаємного роз­ташування елементів, розробка яких вимагає значних трудових затрат, дорогого обладнання та творчих зусиль), вони виявилися практично беззахисними перед копіюванням. Копіювання техно­логій, здійснюване шляхом послідовного мікрофотографування шарів кристала та виготовлення за цими фотографіями фотошаблонів, є швидким і дешевим процесом порівняно з первинною розробкою технологічної схеми.

Неможливість забезпечити ефективну охорону зазначених об'єктів за допомогою норм авторського та патентного права при­звела до появи спеціального цивільно-правового інституту охо­рони компонувань інтегральних мікросхем.

Сорти рослин і породи тварин (селекційні досягнення). Не­обхідність визнання та правової охорони результатів творчої діяльності- селекціонерів є очевидною. Проте через специфіку, властиву об'єкту охорони, а також особливості його правового режиму ця сфера творчої діяльності вимагає спеціальної право­вої регламентації.

Раціоналізаторські пропозиції. Специфічна правова охорона раціоналізаторських пропозицій зумовлена необхідністю стиму­лювати в межах конкретних підприємств творчі зусилля праців­ників для вдосконалення застосовуваної техніки, технології, а також розробки корисних для підприємств пропозицій організа­ційного й організаційно-технічного характеру.

1.3 В історії патентного права виокремлюють три важливі періоди:

- період привілеїв (XV-XVIII століття): суверен надавав мо­нополію на власний розсуд; важливу роль відігравала концепція корисності, іноді фаворитизму;

- період національних патентів (1790-1883 роки): будь-який винахідник мав право подати заявку на патент, видача якого за­лежала виключно від об'єктивних умов; охорону місцевих вина­ходів за рубежем не практикували;

- період інтернаціоналізації (від 1883 року дотепер): охорона винаходів за межами країни походження розвивається разом із міжнародною торгівлею, міжнародні або регіональні конвенції сприяють цьому розвитку.

Після здобуття незалежності Україна отримала лише окремі фрагменти системи охорони інтелектуальної власності колишнього СРСР, що вимагало докоріннної перебудови системи з врахуванням принципів ринкової економіки та стратегії входження країни до світового економічного, політичного і соціально-культурного простору.

Перший етап становлення системи охорони інтелектуальної власності в Ураїні (1991-1994 р.p.) став періодом закладання найнеобхідніших законодавчих основ та створення базових організаційних структур. Патентна система в Україні почала функціонувати з 18 вересня 1992 р., після введення в дію „Тимчасового положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналіза-торських пропозицій в Україні”. З цією метою створено державне патентне відомство Держпатент України. З 1993 р. виходить офіційне видання національного відомства – бюлетень „Промислова власність. Винаходи. Промислові зразки. Знаки обслуговування. Сорти рослин”. Він містить офіційні повідомлення і нормативні акти, відомості про видачу патентів і свідоцтва про винаходи, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування.

Перші патенти України на винаходи були видані у грудні 1992 р., а з червня 1994 р. виходить охоронний документ на промислові зразки та знаки для товарів і послуг.

Другий етап становлення (1995-1999 pp.) був обумовлений запровадженням курсу на радикалізацію соціально-економічних реформ у країні (жовтень 1994 р.) і прийняттям Україною низки важливих міжнародних зобов'язань. Останні безпесередньо включали заходи із впровадження міжнародних стандартів охорони інтелектуальної власності - укладанням Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та початком з 1995 р. переговорного процесу про набуття повноправного членства в Світовій організації торгівлі.

Третій етап становлення (розпочався у 2000 р.) у зв'язку із завершенням кризового періоду економіки України та проголошеними в посланні Президента України до Верховної Ради і Законі України "Про пріоритетні напрями розвитку науки ітехніки" на період до 2006 р. охоплював:

- фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітар-них наук;

- проблеми демографічної політики, розвитку людського потенціалу та формування громадянського суспільства;

- збереження навколишнього середовища (довкілля) та сталий розвиток;

- новітні біотехнології, діагностика і методи лікування найпоширеніших захворювань;

- нові комп'ютерні засоби та інформатизація суспільства;

- новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості та аграрнопромис-ловому комплексі;

- нові речовини і матеріали.

У процесі становлення і розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні відбувася прогресуючий процес її внутрішньої диверсифікації та якісного вдосконалення — відповідно до швидких змін в об'єктах регулювання авторського права та промислової власності.

Система охорони інтелектуальної власності в Україні (за станом 2002 р.) регулювала завдяки 37 законам і 100 підзаконним актом:

- 16 самостійних об'єктів авторського права в галузі науки, літератури та мистецтва;

- 3 види суміжних прав;

- 9 видів промислової власності;

- захист від недобросовісної конкуренції.

Сьогодні Україна володіє великим науково-технічним і промисловим потенціалом. В країні є в наявності могутня науково-дослідна база, висококваліфіковані кадри і розвинута промисловість, в тому числі такі наукові галузі, як космічна техніка і технологія, ядерна техніка, ракето- і літакобудування, кораблебудування, виробництво синтетич-них матеріалів.

Протягом останніх років в Україні сформувалася досить розгалужена організаційна структура органів, які прямо чи опосередковано забезпечують діяльність у сфері охорони інтелектуальної власності.

Держдепартамент інтелектуальної власності (ДДІВ) створений у квітні 2000 р. в складі Міністерст ва освіти і науки України. Його основними завданнями є такі: участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності; прогнозування та визначення перспектив і напрямків розвитку в сфері інтелектуальної власності; розроблення нормативно-правової бази функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності; організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Важливу роль у структурі органів регулювання охорони інтелектуальної власності відіграють організації, що утворюють інфраструктуру діяльності в цій сфері:

• Український інститут промислової власності (Укрпатент) — державне підприємство, ос-нова інфраструктури охорони промислової власності в Україні. Він здійснює такі функції:

- приймання заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності;

- проведення експертизи цих заявок на відпо відність їх умовам надання правової охорони;

- забезпечення державної реєстрації об'єктів промислової власності, змін їх правового статусу та офіційної публікації відповідних відомостей;

- здійснення державної реєстрації договорів про передачу права власності на об'єкти промислової власності, що охороняються в Україні, та договорів про видачу дозволу (ліцензійних договорів) на їх використання;

- інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони промислової власності;

- забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією на об'єкти промислової власності;

- формування фондів національної патентної документації в органах державної системи науково-технічної інформації України та ін.

• Українське агентство з авторських та суміжних прав – державне підприємство, основна ланка охорони авторських прав. Воно виконує такі функції:

- забезпечення охорони авторських та суміжних прав правовласників України та інших країн і їх правонаступників на території України та за її межами;

- державна реєстрація прав авторів на твори

науки, літератури і мистецтва;

- забезпечення фізичних і юридичних осіб інформацією про об'єкти авторських і суміжних прав;

- управління майновими правами авторів або їх правонасту пників на колективній основі;

- надання допомоги авторам та іншим правовла-сникам авторських і суміжних прав в управлін-ні їх майновими правами та ін.

Інститут інтелектуальної власності і права -ЗАТ, перший спеціалізований навчальний заклад, створений на початку листопада 1999р. Він надає можливість отримати другу вищу освіту за спеціальністю "Інтелектуальна власність" та підвищити кваліфі-кацію інженерів з винахідницької і раціоналізаторсь-кої роботи, кандидатів у патентні повірені, юристів, економістів, викладачів.

• Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг (філія Укрпатенту) — створений у 2001 p. з метою сприяння інноваційній активності та надання допомоги учасникам інноваційного процесу у вирішенні питань, що стосуються сфери промислової власності. В центрі на комерційній основі за плату згідно з тарифами виконуються роботи за замовленнями, надаються консультації та інші види послуг, включаючи:

- складання комплекту документів для подан-ня заявки на одержання правової охорони об'єкта промислової власності в Україні та за її межами;

- даються відповіді на запити експертизи за поданими заявками;

- надається допомога в дотриманні інтересів правовласників при складанні договорів про передачу прав на об'єкти промислової власності, ліцензійних договорів на їх використання тощо. З квітня 2001 p. у склад Центру увійшов Фонд патентної документації громадського користування, який постійно поповнюється і налічуєпонад 14 млн. примірників документів із 54 країн світу, а також колекцію повних описів до патентів на CD-ROM та DVD-ROM.