3. Промислово розвинені країни у міжнародних економічних відносинах

Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків приводить у посиленню взаємозалежності країн і підсистем, відкритості їх господарства.

Відкритість економіки. Ставлення зовнішньоторговельного обороту (експорт + імпорт) до ВВП значно зросла в 90-і роки. 1 / 4 частина сукупного ВВП цієї підсистеми світового господарства реалізується за кордоном і приблизно така ж частина ВВП забезпечується за рахунок імпорту. Сьогодні більше половини компаній виробляють і реалізують свою продукцію за межами країни походження, приблизно половина сировини і проміжних продуктів купується по імпорту або виробляється за кордоном їх дочірніми компаніями.

Найбільший ступінь відкритості характерна для малих країн, у яких розвиток продуктивних сил, факторів виробництва вже давно вийшло за рамки внутрішніх ринків. У них частка експорту, імпорту перевищує половину їх валового продукту. Слід зазначити, що у ряду країн, насамперед колишніх метрополій колоніальних імперій, цей показник на початку століття був вище, ніж на початку 90-х років. У Британії він становив близько 45%, в Японії - 30%, у Франції - 35% ВВП. Отже, тільки в другій половині 90-х років відкритість економіки провідних західних країн перевищила рівень початку XX ст.,

Що було досягнуто економічними методами. Розвиток сучасних міжнародних економічних відносин, зростання відкритості економік визначаються впливом суперечливих тенденцій. З одного боку, посилюється інтернаціоналізація, міровізація господарського життя, а з іншого - прагнення окремих держав зайняти більш вигідні світогосподарські позиції.

Рух капіталу. Міжнародний рух капіталу займає центральне місце в сегменті зовнішньоекономічних зв'язків. Воно визначає розвиток інших форм цих зв'язків. Індустріальні країни виступають основними суб'єктами і об'єктами докладання підприємницького та позичкового капіталу. Приблизно 90% позикового капіталу міжнародних ринків розміщується всередині країн.

Положення промислово розвинених країн у русі фінансових коштів між підсистемами світового господарства змінилося. У 90-і роки вони стали нетто-експортерами капіталу у розмірі 160 млрд дол на рік, у 80-ті роки виступали нетто-імпортерами фінансових коштів - близько 15 млрд дол на рік. Основними об'єктами тяжіння капіталу виступають США, а також Британія. Японія тривалий час є чистим кредитором. На взаємні потоки капіталу між США Японією (близько 80 млрд дол в рік) припадає приблизно третину чистих світових потоків капіталу. Тим часом до 80-х років Японія була нетто-імпортером капіталу, а США - до кінця 70-х років чистим експортером.

Рух підприємницького капіталу. Найбільш великі потоки капіталу переміщуються у формі прямих і портфельних інвестицій, які стали важливим чинником економічного розвитку. Про це свідчать значне перевищення темпів зростання прямих іноземних капіталовкладень над темпами зовнішньої торгівлі та сукупного ВВП (у 90-ті роки - в 2,5 і 1,7 рази), активізація діяльності практично всіх країн по залученню іноземних інвестицій та глобалізація стратегій міжнародних компаній. Прямі іноземні капіталовкладення є не тільки самостійним чинником економічного розвитку, а й значною мірою впливають на динаміку і структуру торгівлі, передачу технології і потоки фінансових коштів.

Роль іноземних прямих інвестицій різко зросла в русі капіталу між розвинутою та іншими підсистемами. На їх частку припадає 52% чистого потоку капіталу, на портфельні інвестиції - 33%. Збільшення значення міжсистемних потоків прямих капіталовкладень відбулося у зв'язку з приватизацією державної власності в країнах, що розвиваються і в країнах з перехідною економікою і встановленням контролю над цілим рядом цих підприємств компаніями західних країн. Але основна маса прямих капіталовкладень рухається всередині підсистеми промислово розвинених країн, хоча в 90-ті роки їх значення в якості об'єктів застосування капіталу в міждержавних потоках знизилося (1997-1999 рр.. - 66,5%).

Однією з примітних рис у русі капіталу в розвиненій підсистемі в 80-90-ті роки було перетворення США в найбільший об'єкт докладання прямих капіталовкладень. У 1970 р . іноземні інвестиції в США дорівнювали тільки 10% загальносвітового обсягу зарубіжних капіталовкладень, а в 1997-1998 рр.. ця частка підвищилася до 21-23%. Іноземні компанії відіграють важливу роль в обробній промисловості і в кредитній сфері розвинених країн. Вони дають від 2,5% у Японії до 65% виробництва обробної промисловості в Ірландії (США - 15,7%, Німеччина - 12,8, Франція - 31, Італія - ​​24,6, Великобританія - 30,5).

Прямі капіталовкладення надають неоднозначний вплив на приймаючі країни. Позитивний вплив значною мірою проявляється через передачу технології та інших невідчутних активів, які ведуть до збільшення продуктивності, поліпшення ефективності використовуваних факторів виробництва та підвищенню рівня економічного розвитку. Цей вплив може бути прямим, якщо дочірні компанії ТНК більш продуктивні, ніж місцеві фірми, і якщо вони здійснюють передачу технології та інших активів. Воно може бути непрямим, коли збільшується межфирменная конкуренція підвищує ефективність всіх компаній у тому чи іншому секторі господарства. Іноземні прямі інвестиції можуть сприяти підвищенню рівня кваліфікації місцевої робочої сили через її використання на підприємствах ТНК.

Негативний вплив іноземного капіталу на приймаючу країну також має прямий і непрямий аспекти. Прямий негативний аспект може виникати від ринкової сили ТНК та їх здатності використовувати свою силу для забезпечення монопольних прибутків і переведення їх у країну перебування. ТНК можуть створювати непряме негативний вплив шляхом тиску на економічну політику, використання наукових розробок, що перехрещуються законодавство країни перебування та застосування капіталу.

Поєднання негативного і позитивного аспектів впливу іноземних прямих капіталовкладень може змінюватися від країни до країни і в різні періоди часу. Так, у США офіційна політика в 50-70-ті роки завжди підтримувала тезу про позитивний вплив іноземних інвестицій. В кінці 80-х років, коли там різко зросли іноземні інвестиції, у багатьох політиків стало викликати сумнів їх позитивний вплив на економічний розвиток і були проведені деякі обмежувальні заходи. У цілому багато дослідників сходяться на думці, що приплив іноземних прямих інвестицій надає чистий позитивний ефект на економіку розвиненої країни.

Безсумнівно вплив експорту прямих капіталовкладень на економіку країни походження. Нерідко його аналіз концентрується на скороченні зайнятості, виходячи з того, що капіталовкладення часто створюють за кордоном конкуруючі потужності. Економічна допомога. 11% усього чистого відтоку капіталу з розвинених країн складає економічна допомога, що надається країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою. Вона формально класифікується як офіційне фінансування розвитку і ділиться на два підвиди - офіційна допомога розвитку та інше офіційне фінансування розвитку. Відмінності між ними визначаються умовами надання коштів. Найбільш пільгові кошти офіційної допомоги розвитку, меншою мірою - інше офіційне фінансування розвитку, але й воно більш вигідно, ніж кредити, отримані на ринках капіталу. Основне місце серед різних видів займає офіційна допомога розвитку - до 4 / 5 коштів.

В даний час в наданні допомоги розвитку беруть участь всі промислові країни. Країни-донори надають економічну допомогу за рахунок бюджетних коштів. Найбільші зусилля з надання допомоги докладають Скандинавські країни, які виділяють на ці цілі до 1% ВВП. У цілому розвинені країни направляють на економічну допомогу 0,22% ВВП, і цей показник в останні десятиліття скорочувався. У 1978-1987 рр.. приріст становив 4,3% в середньому в рік, а в 1988-1997 рр.. вже 0,7%. Майже 65% економічної допомоги надається у формі дарів.

Найбільшим донором є Японія, що надає країнам, що розвиваються 9-13 млрд дол щорічно. Протягом кількох десятиліть провідні позиції в цій області займали США. Економічна допомога зазвичай компенсує недоліки у функціонуванні ринкових механізмів або неможливість їх функціонування в міжнародному масштабі. Часто вона спрямовується на задоволення необхідних потреб або на створення інфраструктурних об'єктів, які забезпечують умови для проникнення приватного капіталу.

Рух капіталу у формі економічної допомоги не є чистим вирахуванням із національного доходу розвинених країн. У її складі присутній умова закупівлі товарів і послуг країни донора - так звана зв'язана допомога. Приблизно 1 / 4 частина допомоги всіх країн пов'язана з поставками їх товарів і послуг. Для отримують країн цю частину допомоги обходиться дорожче на 15%, ніж при звичайних торговельних операціях. Економічна допомога нерідко спрямовується на здійснення великих проектів, насамперед у транспортне будівництво, енергетику, зв'язок, постачання для яких зазвичай мають пов'язаний характер і вигідні для ТНК. Деякі види допомоги виявляються у зв'язку з тим, що ці кошти неминуче витрачаються в країні, що надає допомогу. Прикладом цього є технічна допомога. З 12 млрд дол, що йдуть щороку на консультування, проектування, підготовку кадрів, понад 90% витрачається на оплату консультантів країни, яка надає допомогу.

Державне фінансування постачань по програмах економічної допомоги закріплює позиції країн-донорів у світовій торгівлі. Воно створює або утримує за компаніями країни-донора ринок, в значній мірі незалежний від платоспроможності покупців і реальної конкурентоспроможності продукції, що поставляється або послуг, що надаються. Рівень прив'язки допомоги до експорту знижується, коли вона призначається для задоволення потреб найбідніших країн, але і в цьому випадку компанії країни-донора можуть легше закріпитися на ринку приймаючої країни. За оцінками, позитивний ефект від допомоги, що надається на платіжний баланс країн-донорів, часто дорівнює або перевищує обсяг виділених коштів.

Зовнішня торгівля. Динаміка зовнішньоторговельного обороту розвивалася нерівномірно. У 80-90 роки темпи приросту знизилися в 1,5 рази в порівнянні з 50-60-ми роками, коли середньорічний темп приросту перевищував 9%, але залишалися значно вище 30-х років. Розширення зовнішньої торгівлі забезпечувало до 15% приросту сукупного ВВП в кожен період за рахунок економії масштабу і спеціалізації. Нерівномірність розвитку зовнішньої торгівлі приводила до зміни положення розвинених країн у світовому експорті та імпорті. Їх питома вага у світовому експорті характеризується наступними показниками: 1970 р . - 71%, 1981 р . - 61, 1990 р . - 75,7, 1999 р . - 78% (якщо вважати ЄС як єдине ціле, то 60%). Для порівняння зазначимо, що в 1900 р . ця група країн зосереджувала 73% світового експорту, тобто вона утримує свої позиції протягом століття.

Промислово розвинені країни збільшили свою частку на світових ринках сировинних і продовольчих товарів головним чином за рахунок палива, частка якого за 1980 - 1998 рр.. збільшилася з 18,3 до 32% (табл. 19.4).

Успіхи в індустріалізації в ряді регіонів світу, що розвивається призвели до зменшення частки західних країн на ринках хімічних товарів і в експорті машин і устаткування. Як видно з таблиці, в двох товарних групах - текстиль і метали - частка індустріальних країн скоротилася значно.

Зрушення в структурі виробництва і попиту під впливом НТП викликали суттєві зміни ролі розвинених країн у світових закупівлях. У 80-90-і роки відбулося значне збільшення імпорту (більше 20%) в їх загальному споживанні.

Стрімке зростання частки імпортної продукції в загальному споживанні дозволяє в багатьох випадках знижувати витрати виробництва і стримувати інфляцію. Він відбувається за рахунок як кінцевих товарів, так і особливо проміжної продукції. Незважаючи на збільшення ролі імпорту в споживанні, за окремими товарними групами відбулося скорочення частки західних країн у світовому імпорті ряду сировинних товарів (з 72 до 68% за 1985-1998 рр..), В першу чергу, палива та руд кольорових металів. У руслі загальної тенденції знаходиться зростання частки імпорту машин і устаткування, транспортних засобів і чорних металів

Одним з найважливіших чинників посилення позицій тієї чи іншої країни або підсистеми на світовому ринку є використання науково-технічних досягнень. Вони зміцнюють становище тих постачальників, які досягли найбільших успіхів в їх освоєнні.

Лекція 12. Нові індустріальні строки в системі світової економіки

План

1 Забезпечення конвертованості національної валюти в країнах з перехідною економікою

2 Загальноекономічні та історичні чинники формування моделей банківської системи в зарубіжних країнах

3 Фінансові ринки зарубіжних країн та основні види фінансових інструментів, що обертаються на них

4 Комерційні банки нових індустріальних країн Південно-Східної Азії: особливості розвитку та функціонування

5 Охарактеризувати діяльність провідних інвестиційних банків США та їх функції на ринку капіталу США