1. Основні ознаки розвинених країн

Промислово розвинені країни Заходу мають багато спільного в своєму історичному розвитку.

1. У суспільно-економічному плані розвиток їх господарства базується на капіталістичному способі виробництва, тобто на певному єдності та взаємодії продуктивних сил (факторів виробництва) і виробничих відносин, визначених власністю на засоби виробництва. У даному випадку в основі виділення підсистеми лежать відносини власності та пов'язані з ними форми розподілу виробленого продукту, його обміну і споживання. При цьому усередині даної підсистеми уживаються, є сусідами різні утворення, що відрізняються за структурою, тимчасового фактору та характером перетворень.

Розвиток капіталістичних відносин пов'язані з товарним виробництвом, коли товари і послуги виробляються для обміну. Товарні відносини поширюються і на робочу силу. Відносини між робочою силою і капіталістами формально виступають як відносини між рівноправними товаровласниками - покупцями і продавцями. Для докапіталістичних відносин було типово безпосереднє, позаекономічний примус до праці. Раб, кріпак були позбавлені особистої свободи і належали своєму господареві-рабовласникові, феодалу.

Особисте та економічне підпорядкування працівників, селян, які ведуть самостійне господарство, але позбавлених права вільно володіти і розпоряджатися результатами своєї праці, своїм наділом, сковувало розвиток продуктивних сил. Під позаекономічним примусом вони змушені були віддавати не тільки додатковий, а й частину необхідного продукту у вигляді феодальної ренти - отработочной, продуктової, грошовою. Правда, на відміну від раба феодально залежний селянин, що володіє знаряддями праці і домашнім господарством, почасти був зацікавлений у інтенсифікації свого виробництва в рамках власного споживання.

Межі загального виробництва визначалися споживанням феодала. Тому феодалізм в основному характеризувався натуральним виробництвом, яке жорстко замикала всі економічні процеси в рамках локальних одиниць. Воно відповідало такого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, які зумовлювали обмежену мету виробництва.

Капіталістичний спосіб виробництва заперечує позаекономічний примус і стверджує формально рівноправні товарно-грошові відносини. Не володіє засобами виробництва робоча сила продає свою здатність до праці власнику засобів виробництва, забезпечуючи йому в процесі її використання (праці) додаткову вартість. Отримання прибутку є основною метою виробництва, що створює можливості для його розширення.

Відносини, що складаються між господарюючими суб'єктами на основі отримання прибутку, носять конкурентний характер, характер економічної боротьби за найбільш вигідні умови використання капіталу і робочої сили.

2. Промислово розвинені країни вирізняються з-поміж всіх підсистем світового господарства високим рівнем економічного розвитку. За виробництвом ВВП на душу населення, підрахованого на основі валютних курсів, вони в 5,4 рази перевищують середньосвітовий рівень (при підрахунку по ППС - 3,8 рази). За останні десятиліття розрив у цих показниках не скоротився, а збільшився ( 1962 р . - В 3,6 рази). Дані відмінності в рівнях економічного розвитку не є вираженням тільки особливих умов другої половини XX ст. Це результат тривалого соціально-економічного та історичного розвитку.

Визначальна роль виробництва - отримання прибутку спонукає підвищувати продуктивність праці, впроваджувати нову техніку. Машинне виробництво вело до здешевлення продукції. Так, у Британії в середині XIX ст. один робочий у великій механізованої прядильне виробляв стільки ж пряжі, скільки 180 прядильників 100 років тому. Різке здешевлення продукції розширювало ринки збуту, дешеві товари легко витісняли більш дорогі вироби інших країн. У конкурентній боротьбі перемагали ті, на чиїх підприємствах вироблялося більшу кількість товарів з меншою індивідуальною вартістю, а це вело до розширення виробництва.

Крім соціально-економічних переваг західні країни, як зазначалося, зміцнювали своє економічне становище в світі за рахунок воєн, колоніальних захоплень, широкого використання работоргівлі, піратства.

3. Буржуазні революції перетворили всі сфери життя західних країн. Безпрецедентні зміни відбулися в соціальній структурі суспільства. Класові відносини стали профілювати соціальну структуру суспільства, хоча безперервно мінливий економічне та соціальне становище багатьох груп та прошарків населення змащує чітку картину класового поділу.

Раніше панували соціально-ієрархічні принципи фіксації соціальної позиції людини. Особистий статус ставилося у момент його народження. Жорстке членування закріплювалося державними установами і висвітлювалося релігійними нормами. Станово-ієрархічний принцип набуття статусу за належністю вступав у суперечність з потребами ринкової економіки і був скасований в ході буржуазних революцій. Клас завжди залишає вільним перехід окремих особистостей з одного соціального стану в інший.

На відміну від всіх інших соціальних спільнот клас є не соціально-політичну та соціально-психологічну, а соціально-економічну спільність людей. Вихідним моментом класового поділу є ставлення людей до власності на засоби виробництва, так як розподіл засобів виробництва передує всякому виробництва і утворює його передумову. Класи відрізняються за роллю в громадській організації праці і, отже, за способами одержання і розподілу тієї частки суспільного багатства, яким вона володіє. Дохід виступає як одна з ознак класу, коли накопичення трудових і нетрудових доходів відкриває доступ до контролю над засобами виробництва.

Крім класів у суспільстві є багато інших суспільних груп і прошарків. Групи і прошарки населення, наділені ознаками двох суміжних класів, не можуть бути віднесені ні до одного класу з повною визначеністю. Проміжні шари різнорідні. Значну групу серед них становлять інтелігенція, що займається інтелектуально професійною діяльністю високого рівня, і селянство.

Робочий клас, буржуазія, дрібна буржуазія, розташовані між ними проміжні шари - такі основні елементи класової структури розвинених країн. При визначенні класової приналежності тих чи інших груп населення зазвичай відзначаються численні відхилення. Виділяють до середній клас, до якого включають головним чином професійних і технічних фахівців.

4. У ході суспільно-історичного розвитку в XVI-XVIII ст. в західних країнах склалося громадянське суспільство як сукупність форм соціальної організації, що поширюються на все суспільство і на його великі складові частини. Воно являє собою сукупність самодіяльних організацій, що пов'язують все суспільство по горизонталі. Ці організації незалежних держав нерідко протистоять йому. Вони забезпечують громадянам можливість самореалізації і захисту своїх прав.

Громадянське суспільство виникло в результаті подолання общинного типу взаємин (спорідненість, сусідство, звичаї, традиції), коли на зміну йому прийшов речовий тип відносин людей. Зв'язаність людей з соціальною групою, без якої вони не могли б вижити, звичаями, обов'язковими для всіх нормами, які наказували кожній людині одну з ролей, що належать до дуже обмеженого набору, зруйнувалася. При цьому відбувалося відокремлення індивіда в суспільстві. Починаючи з XVIII ст. «Різні форми суспільного зв'язку виступають по відношенню до окремої особистості як усього лише засіб для її приватних цілей, як зовнішня необхідність» (К. Маркс). Людина при такому стереотипі став виступати сам по собі, а не як осередок суспільства.

На рівні індивіда відбувалося полегшення умов соціального просування, розширення соціальної мобільності. У політичній області формувалися організації, побудовані на демократичній базі і які ведуть боротьбу на основі усвідомлених класових, професійних та інших інтересів.

У результаті розвинуті капіталістичні країни характеризуються тришарової громадською структурою, в основі якої знаходиться всеохоплююча товарно-капіталістична економіка. Політичну надбудову складають державні інститути представницької демократії, а між ними існує структура самодіяльної організації добровільного членства. Вони пов'язані з державою насамперед через політичні партії. Держава в буржуазному суспільстві реалізує політичне панування провідного класу, а інститути громадянського суспільства - його ідейний і моральне керівництво.

Розвинені капіталістичні країни як підсистема світового господарства є самоорганизуються утвореннями, які перебувають у стані розвитку і взаємодії із зовнішнім середовищем.