ГЛОБАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ

І ПІДХОДИ ДО ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ

Об’єктивна природа робить процес глобалізації таким, що його не можна

ні зупинити, ні скасувати. Водночас він не представляє собою

самовідтворюваного чи автоматичного процесу, оскільки суперечливість і

турбулентність глобалізації потребують активних стабілізуючих,

урівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними

відносинами і процесами в інтересах виживання людства.

Такі механізми отримали назву "глобальне управління". Метою цієї глави

є розгляд концепцій і парадигм глобального управління. Відповідно

послідовно розглядається:

– необхідність і можливості здійснення глобального управління, а також

особливості управління глобалізаційними процесами;

– джерела і дві найважливіші парадигми глобального управління, що

склалися в результаті глобального поступу;

– суб’єкти і об’єкти глобального управління;

– організаційні засади реалізації глобального управління, що

пропонуються як теоретиками, так і практиками.

3.1. Особливості глобального управління

На нашу думку, необхідність здійснення глобального управління

пов’язана з такими чинниками, як:

– складність глобалізаційного процесу, який включає безкінечне число

підпроцесів, що відбуваються як у різних сферах суспільного життя, так і в

свідомості людей;

– масштабність глобалізації, її "протяжність" у просторі й часі, коли весь

світ сегментований на складові різного ступеня глобалізованості, і ці складові,

у силу присутності на одній планеті, тісно взаємопов’язані і взаємодіють між

собою;

– багатооб'єктність і багатосуб'єктність глобалізації: вона не просто

розділила світ на тих, хто "глобалізує", і тих, кого "глобалізують", а насправді

кожен суб’єкт, переслідуючи власні цілі, тією чи іншою мірою виконує обидві

ролі;

– наявність у процесі глобалізації таких чинників, як світ природи з його

ресурсами, який на сьогодні вже певним чином замкнувся (географічно,

ресурсно, інформаційно) або замикається (інтелектуально, етично і т.д.) і набув

властивості обмеженості й дефіцитності, через що став предметом змагань і

домагань суб’єктів глобалізації в процесі досягнення ними власних цілей;

70

глобальні проблеми, пов’язані з вичерпуванням ресурсів світу або його

руйнуванням, перетворюють цей світ у безкомпромісний і безпощадний

суб’єкт глобалізації, який реально діє, з яким вимушені рахуватися всі інші

суб’єкти і який безперервно набуває ваги;

– множинність і амбівалентність наслідків глобалізації, закладена в самій

її природі.

Наслідком дії перелічених чинників є цілковита невизначеність наперед

(незаданість) результатів глобального розвитку, що породжує проблеми

варіантності (альтернативності) й ризиковості людських дій, і відповідно –

проблеми вибору в процесі глобалізації. Іншими словами, фактично це робить

усе людство суб’єктом глобального управління.

У цьому контексті важливим також є усвідомлення можливостей

здійснення людиною управління суспільним розвитком, і глобального

управління зокрема. Це усвідомлення прийшло понад два століття тому, коли

соціальні мислителі почали розуміти, що за змінами суспільних інститутів і

способу життя людей вимальовується низка логічно пов'язаних станів. З того

часу, замінюючи одна одну, одержали право на життя чимало утопічних ідей

управління соціальною динамікою.

Стосовно управління глобалізацією, то, як вважають російські науковці

Михайло Ільїн і Владислав Іноземцев, за всіма процесами, що радикально

змінили обличчя цивілізації в другій половині ХХ ст., стоїть фундаментальна

тенденція отримання людиною все більшої свободи – економічної, соціальної,

політичної, духовної. Відтак метою глобалізації стає "розширення

можливостей людини впливати не на окремі сторони соціального прогресу, а

на прогрес цивілізації в цілому", що, в свою чергу, означає: імператив

глобалізації полягає в забезпеченні керованості суспільного розвитку [124, с.9].

Подібна думка наявна в українського політолога Максиміліана Шепєлєва:

"Поліфонія глобальних трансформацій змушує не просто осмислювати їхню

глибинну логіку, але й ставити і вирішувати питання про можливості суб’єктів

історії – людини і суспільства – впливати на їх розгортання, конструювати

майбутнє в інтересах свого виживання і розвитку" [125, с.7].

Розширення можливостей робить вибір суб’єктів глобального управління

свідомим, більш цілеспрямованим і системним.

Зосередимо тепер увагу на особливостях глобального управління.

Управління в теорії систем означає цілеспрямований вплив на систему,

який забезпечує підвищення її організованості на досягнення того чи іншого

корисного ефекту. У такому трактуванні є принаймні чотири елементи

управління: суб’єкти й об’єкти, ціль (або цілі) і раціональний набір механізмів

і способів досягнення цілей.

Під глобальним управлінням будемо розуміти процес забезпечення

глобальними акторами нівелювання негативних і посилення позитивних для

людської спільноти ефектів глобалізації шляхом використання засобів і

71

механізмів, які діють на різних рівнях – локальному, національному,

регіональному і глобальному.

Оскільки глобальна система представляє собою сукупність структур і

процесів життєдіяльності людства в тісній взаємодії з природою, то з позиції

цілей у глобальному управлінні можна виділити два виміри: управління

глобальними процесами в рамках самої людської цивілізації і вимір, який

формується на межі "людство – природа". Відомий український дослідник

Ю.Павленко висловлюється так: глобалізація "запроваджує найжорсткіші

форми ієрархії співпідпорядкування і пригнічення як у рамках самого

людства..., так і між людством і навколишнім середовищем" [126, с.687-688].

Перший вимір глобального управління, пов’язаний з глобальною

структуризацією людської спільноти, має насамперед політичний характер. На

відміну від другого, тут глобальне управління, як правило, керується

"внутрішніми" цілями людства, людських спільнот, окремих людей.

Для позначення цієї складової глобального управління М.Шепєлєв

використовує термін "мондиалізація" [125, с.16]. Під мондиалізацією він

розуміє універсальний процес упорядкування соціального буття людства як

цілісності, еволюції форм організації міжнародного життя від міжнародного до

світового порядку та інституалізації світового порядку в політичній системі

мондиалізму. Детермінантою процесу мондиалізації є об’єктивна потреба

стабілізації економічної системи глобалізму, в якій на сучасному етапі

знаходить своє інституційне оформлення глобалізація як геоекономічний

процес.

Світовий порядок, як спосіб цілераціональної організації міжнародного

життя, – це формування глобального інституційного середовища через

узгодження суперечливих інтересів міжнародних акторів усіх рівнів і типів.

Він передбачає наявність правової й етичної систем норм і правил глобальної

взаємодії (світове право і глобальна етика), системи глобальних політичних

інститутів і процедур політичного узгодження, а також об’єкта

впорядковуючих впливів в особі глобального суспільства. Інфраструктура і

технології глобального управління спрямовані на забезпечення потреб

глобальної економіки і відображають ціннісні настанови глобальної культури.

Мондиалізація реалізується у формі цілеспрямованої стратегії зміни основ

життя людської цивілізації в напрямі її перетворення в об'єкт глобального

управління і базується на активному застосуванні політичними суб’єктами

технологій свідомого ослаблення традиційних територіальних,

соціокультурних, державно-політичних і економічних бар'єрів.

Тобто з позицій цього виміру глобальне управління є насамперед

управлінням політичним, яке здійснює організуючий вплив на світову

спільноту і в якому рамки політики виходять за національні межі й набувають

глобального (транснаціонального) рівня.

Другий вимір пов’язаний з вирішенням глобальних проблем людства. На

"короткозоре" ставлення до біосфери природи Землі свого часу нарікав

72

великий українець, основоположник вчення про ноосферу академік

В.Вернадський. Зауважимо, що, на жаль, чимало дослідників або не

враховують цього виміру глобального управління, або вважають його лише

складовою першого, або розглядають обидва виміри автономними. Однак саме

глобальні проблеми свого часу послужили своєрідними симптоматичними

показниками глобалізації, завдяки яким глобалістична проблематика постала

на порядку денному людської спільноти, і, зрештою, саме звідси виростало

сучасне розуміння необхідності глобального управління.

Тут завдання ставиться винятково жорстко: забезпечити виживання

людства. Цілі управління можна назвати "зовнішніми", оскільки їх диктують

самі глобальні проблеми, і досягнення цих цілей має характер обов'язковості

і/або вимушеності. Розв’язання глобальних проблем, тобто досягнення цілей,

лежить одночасно у двох багатовимірних просторах: соціально-політичному й

економічно-природно-технічно-технологічному. З першим пов’язані рішення,

спрямовані на здійснення на різних рівнях (локальному, регіональному або

глобальному) змін у соціально-політичних відносинах, які необхідні для

вирішення проблем або створення відповідних умов їхнього вирішення. Ці

політичні рішення поєднуються з конкретними економічними, техніко-

технологічними або іншими рішеннями, які відповідають сутності проблеми.

Прикладами глобальних проблем, які мають неполітичний характер, але

чиє розв’язання є неможливим за умови використання традиційних

інституційних заходів і потребує глобального управління і політичних рішень

на рівні людської спільноти, є транскордонні забруднення, глобальне

розповсюдження збудників різних захворювань, зокрема ВІЛ / СНІДу,

діяльність глобальних злочинних конгломератів тощо.

Оскільки глобальні проблеми потрібно вирішувати глобально, залучаючи

до цього багатьох різнорівневих акторів, то саме соціально-політичні рішення

набувають особливої ваги і виходять на перший план. М. Шепєлєв, загалом

приділяючи увагу винятково першій складовій глобального управління,

констатує: "Будучи усвідомленою, вона (ситуація глобального ризику. – Б.Ю.)

перетворює те, що вважалось неполітичним, у політичну проблему,

потребуючи його політичної рефлексії. Наявність і усвідомлення можливості

вибору робить глобальну ситуацію трансформації цивілізації перш за все

політичною ситуацією, вимагає політичної оцінки та політичних рішень"

[125, с.8].

Таким чином, в умовах глобалізації управління розглядається як

насамперед політичний імператив. У цілому політичний характер глобального

управління пов'язаний з [127, с.167-168]:

– виробленням і прийняттям найбільш загальних, стратегічних рішень;

– масштабами соціального впливу управлінської діяльності та її

інтегруючою спрямованістю;

– потребою реагувати на ситуації, що швидко змінюються, застосовуючи

специфічні політичні засоби й технології.

73

Зазначимо, що глобальне управління стосується не лише політичної

складової глобалізації. Насправді, на думку М. Ільїна і В. Іноземцева [124, с.7],

воно стосується всіх тих неполітичних аспектів глобалізації, де можна

говорити про наявність загальних критеріїв управління: раціоналізація,

рефлексивність тощо. Керованість присутня там настільки, наскільки для

досягнення поставлених політичних цілей враховується їхня власна специфіка.

Для кожної проекції реальності – економіки, соцієтальності і культури –

можуть бути виділені свої імперативи і підстави розвитку. Так, для

соцієтальності – це отримання нових форм спільності, включаючи складні

мережні утворення, і головне – поява нового типу суб’єктності; для культури –

становлення мультикультуралізму і формування спільної інтегральної рамки

"світової культури" як найважливішого засобу культурного розвитку; для

економіки – використання таких нових ресурсів, як розвиток знань або, якщо

ширше, неординарних здібностей і вмінь.