МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙЗАКЛАД

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ

«ВИЩА ШКОЛА ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ»

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ АНАЛІЗ

ОПОРНИЙ КОНСТПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ДОНЕЦЬК 2010

ЗМІСТ

МОДУЛЬ 1

Тема 1. Методологічні засади інвестиційного аналізу ……….3

Тема 2. Оцінювання фінансових ресурсів в інвестуванні ……….7

Тема 3. Аналіз і прогнозування фінансового стану підприємства та оцінювання його інвестиційної привабливості ……………….10

Тема 4. Реальні інвестиційні проекти ………………………..15

Тема 5. Фінансові інвестиції ……………………………….21

МОДУЛЬ 2

Тема 6 Технический аналіз…………………………………………….28

Тема 7. Фундаментальний аналіз………………………………………35

Тема 8 Японські свічі і графічний аналіз фінансових ринків………..43

Тема 9. Управління капіталом на ринку Forex……………………….48

Перелік рекомендованої літератури……………………………………..52

Модуль 1 Тема 1. Методологічні засади інвестиційного аналізу

Інвестиції у виробництво та у ринки збуту, створюючи умови для підвищення якості продукції, мінімізації витрат, збільшення обсягів продажу, забезпечують підвищення конкурентоспроможності підприємства. Уможливлюють вирішення ним тактичних і стратегічних завдань. Цілі, що їх за інвестування ставить перед собою підприємство, відповідають стратегічним (для великих проектів) і тактичним (для малих проектів) цілям підприємства на ринку. До таких цілей можна віднести:

• підвищення вартості підприємства;

• збільшення прибутку у довгостроковому періоді за рахунок збільшення обсягів продажу, мінімізації витрат тощо;

• поліпшення іміджу підприємства;

• підвищення конкурентних позицій на ринку (збільшення частки ринку, освоєння нових ринків та ін.);

• санацію підприємства тощо.

Специфічним для інвестиційного проекту є те, що він не лише спрямований на вирішення якогось окремого завдання чи на досягнення певної мети, а й забезпечує поступальний розвиток підприємства в економічному, технічному та соціальному напрямах, підвищення його конкурентного статусу.

Реалізація цілей інвестування у виробництво передбачає формування сукупності ізольованих або взаємозв’язаних інвестиційних проектів. Систему інвестиційних проектів, що мають спільні цілі, єдині джерела фінансування та органи управління, називають інвестиційною програмою. Інвестиційний проект — це сукуп­ність заходів, які передбачають певні вкладення капіталу з метою отримання прибутку або соціального ефекту в майбутньому. Інвестиційний проект передбачає постановку цілей, планування виконання, управління та аналіз діяльності. У вузькому розумінні інвестиційний проект — це комплекс організаційно-правових, розрахунково-фінансових і конструктивно технологічних документів, які визначають дії для досягнення цілей інвестування.

Інвестиційні проекти, здійснювані підприємствами, різняться за характером, масштабом, тривалістю, рівнем головної організації, що координує та /або фінансує інвестиційну програму.

Основні групи проектів наведено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Інвестиційна діяльність підприємства

Крім того інвестиційні проекти варто поділяти на проекти розширення (розвитку) виробництва та реабілітаційні проекти. Проектами розширення передбачається реалізація заходів, спрямованих на збільшення обсягів продукції без зміни номенклатури та/або зміна виробничої програми шляхом випуску нової продукції. Такі результати досягаються за рахунок інвестицій у фактори виробництва. Реабілітаційні проекти в Україні більше пов’язані з господарською практикою, оскільки заходи із санації підпри- ємства за своєю суттю є інвестиційною програмою і відбиваються у бізнес-плані фінансового оздоровлення.

За масштабами розрізняють малі, великі та надвеликі інвестиційні проекти. У практиці фірм США проект уважається малим, якщо інвестиції не перевищують 10 млн—15 млн дол. Такі про- екти є відносно короткотривалими і відносно простими в управлінні. Надвеликі проекти характеризуються дуже високою вартістю (понад 1 млрд дол.), складністю і значною тривалістю (5—7 років). Проекти (а частіше програми) такого ґатунку, як пра­вило, реалізуються урядами або великими корпораціями. В їх реалізації можуть брати участь (як виконавці) окремі фірми.

Короткострокові (до 1 року) проекти пов’язані з упровадженням нових технологічних процесів, що їх розроблення вже закінчено (або придбано технологію), з оновленням обладнання тощо. Проекти, що потребують науково-технічних розробок (розроблення та впровадження нової продукції, нових технологій), мають, як правило, довгостроковий характер.

Міжнародні проекти вирізняються особливо значними масштабами і роллю в економіці країни. Загальнодержавні інвестиційні програми пов’язані з вирішенням найважливіших проблем пев­них галузей або регіонів країни. Їх реалізація передбачає повне або часткове фінансування за рахунок державного бюджету. Саме тому віднесення підприємства до виконавців державних програм й отримання відповідних інвестиційних ресурсів — одна з основних цілей керівництва підприємства. Регіональні програми спрямовані на реалізацію окремих напрямів розвитку регіону. Джерелом інвестиційних ресурсів у такому разі можуть бути цільові облігаційні позики та, частково, кошти бюджетів. Інвестиційні програми підприємств включають сукупність проектів за всіма напрямами.

Незалежно від вартості та обсягу робіт кожний проект є об’єктом управління протягом усього життєвого циклу проекту — проміжку часу від моменту народження ідеї до закінчення її експлуатації. Найчастіше життєвий цикл інвестиційного проекту визначають за грошовим потоком: від виникнення першого грошового потоку до закінчення останнього. Будь-який інвестиційний проект має п’ять стадій.

Перша стадія: передпроектні дослідження, проектування та освоєння інвестицій (народження проекту). Стадія характеризується великими витратами власних коштів, можливо залучених та отриманих у борг. На цій стадії проект наражається на різноманіт­ні ризики. Прибуток відсутній.

Друга стадія: початок експлуатації проекту. Інвестор має велику потребу у банківських позичках чи венчурному капіталі. Звичайно він не сплачує дивідендів. Якщо є прибуток, то він реінвестується. Виникають ризики, пов’язані з конкуренцією ринку.

Третя стадія: швидке зростання. Підприємство починає диктувати власні ціни на продукцію, проте конкуренція посилюється. Обсяги продажу зростають і значно перевищують витрати виробництва. Характерним є й високий рівень прибутку, проте необхідні великі витрати на маркетинг. Існує велика потреба в інвестиціях. Компанія може здійснювати додаткову емісію акцій, але сплачує невеликі дивіденди. Банк, якщо і надає позичку, то під високі проценти.

Четверта стадія: стабільне функціонування підприємства. Компанія відшкодовує власні борги. Високий рівень конкуренції не дає змоги диктувати ціни, але невисокі витрати уможливлюють отримання середніх (по галузі) прибутків. Компанія стає вже відомою, має добру репутацію. У неї великі можливості щодо отримання позичок і реалізації акцій, добре диверсифікований великий інвестиційний портфель. Вона сплачує солідні дивіденди, й потребує великих інвестицій. На цій стадії компанія повин­на розробляти стратегію запобігання занепаду. Такі заходи, як правило, пов’язані зі значним підвищенням інвестиційної активності. Стратегія «другого народження» передбачає різноманітні дії, а саме: купівлю інших компаній галузі (вертикальне та горизонтальне злиття); купівлю компаній інших галузей; інвестування нових проектів.

П’ята стадія: занепад або друге народження. На продукцію підприємства вже немає попиту. Конкуренція дуже висока. Банки не зацікавлені у співробітництві, а якщо й дають позики, то лише під процент, значно вищий за середній по галузі. На акції підприємства немає попиту. Зменшення доходів призводить до зменшення дивідендів, нараховуваних за акціями. Якщо на попередній стадії не було розроблено стратегію відродження та не залучено солідні інвестиції, то на підприємство очікують занепад і банкрутство.

Управління інвестиційною діяльністю підприємства є важливою складовою фінансового менеджменту, яка виокремлюється у самостійну сферу економічного управління — управління проектами. Управління інвестиційною діяльністю має забезпечити вирішення таких завдань:

1. максимізувати вартість підприємства і забезпечити стабільно високі темпи її зростання;

2. забезпечити високі темпи економічного розвитку підприємства, зокрема максимізувати дохідність інвестиційної діяльності;

3. мінімізувати інвестиційний ризик. За несприятливих обставин інвестиційні ризики можуть призвести до втрати не лише доходів, а й основного капіталу;

4. підвищити фінансову стійкість і платоспроможність підприємства. Оскільки інвестиційна діяльність пов’язана з відпливом фінансових ресурсів, то ці ресурси можуть вичерпатися раніше, ніж буде отримано дохід від реалізації інвестиційного товару.

З огляду на ці завдання інвестиційний менеджмент повинен ефективно реалізовувати свої функції:

• стимулювання розроблення інвестиційних пропозицій, фор­мування портфеля пропозицій;

• розроблення стратегії і забезпечення потреб фірми в інвестиційних ресурсах;

• визначення напрямів інвестиційної діяльності підприємства для забезпечення реалізації стратегічних напрямів його розвитку;

• поточне планування та оперативне управління реалізацією інвестиційних програм та окремих проектів;

• опрацювання пропозицій, розроблення та аналіз бізнес-пла­нів. Розподіл інвестиційних ресурсів, формування інвестиційних програм;

• моніторинг інвестиційних проектів і підготовка рішень щодо «виходу» з неефективних проектів.

Ефективний аналіз капіталовкладень потребує врахування багатьох змінних величин. Щоб отримати точні відповідні і значимі результати, необхідно спиратися на такі базисні положення:

а) визначення проблеми;

б) природа інвестицій;

в) оцінка майбутніх витрат і вигод;

г) додаткові грошові потоки;

д) важлива облікова інформація;

е) незворотні витрати;

ж) вартість грошей у часі та дисконтування майбутніх грошових потоків;

з) чиста теперішня вартість.

За аналізу інвестиційного проекту з використанням методу чистої теперішньої вартості (NPV) потребують оцінки такі чотири його компоненти: початковий відплив коштів, або інвестиційні витрати; чисті грошові потоки, життєвий цикл інвестиції; вартість капіталу.

Початкові витрати. В більшості інвестиційних проектів передбачаються початкові інвестиційні витрати на: придбання будівель, споруд або обладнання; підготовку або перепідготовку робочої сили; маркетинг нового продукту тощо. Ці витрати здійснюються протягом першого року, а інколи й другого та третього років — залежно від розміру та запланованої кількості фаз реалізації проекту. Якщо виникає потреба у заміні обладнання протягом життєвого циклу проекту, то її визначають як разовий відплив грошових коштів у процесі реалізації інвестиційного про­екту. В кінці життєвого циклу інвестиційного проекту всі залишкові вартості у капітальних інвестиціях показуються як потік надходжень грошових коштів в останньому або наступному році — залежно від того, як легше продати ці активи.

Важливою складовою початкових витрат є початковий оборот­ний капітал. Оборотний капітал — це додаткове джерело, необхідне на початку реалізації інвестиційного проекту до моменту, коли почнеться надходження грошових потоків від інвестиції. Так, якщо інвестиційний проект спрямований на розширення існуючого виробництва, то необхідно закупити додаткову сировину, а також здійснити деякі інші початкові придбання у кредит, ще більше зв’язуючи ресурси підприємства. Цей оборотний капітал визначається як надходження у кінці життєвого циклу проекту, коли ці ресурси вивільняються для використання з іншою метою. Звичайно його включають у грошові потоки останнього року за умови, що запаси вичерпуються протягом життєвого циклу інвестиційного проекту поступово, а дебітори платять зразу по закінченні останнього року.

Чисті грошові потоки. Після одного або двох років діяльності підприємство сподівається на надходження чистого грошового потоку від інвестиційного проекту. Цей потік грошових надход­жень є додатковим доходом від інвестиції за мінусом експлуатаційних витрат, які включають у себе прямі витрати і будь-які подат­кові платежі, що також є грошовими потоками. Звісно, не всі ін- вестиції матимуть таку модель грошових потоків. Приміром, ін­вестиції фармацевтичної компанії у багатонадійні дослідження матимуть відплив грошових коштів протягом кількох років, аж поки такі роботи забезпечать надходження грошових потоків. У разі розширення інвестиційного проекту, потреба в оборотному капіталі може змінюватися. Так, із зростанням обсягів продажу можна очікувати зростання продажу у кредит, що призводитиме до відстрочення надходження потоку грошей у виробництво.

Амортизація. Амортизація — це концепція бухгалтерського обліку, за якою вартість основних фондів, зношуваних протягом життєвого циклу інвестиційного проекту, перенесуться на вартість виробленої за цей час продукції. Інвестиції амортизуються протягом певної кількості років і амортизаційні витрати відносяться на рахунок прибутків і збитків після експлуатаційних витрат. Проте за оцінювання інвестицій увага приділяється позитивним і негативним змінам у грошових потоках і, таким чином, амортизацію можна ігнорувати. Повна вартість початкових інвестицій враховується у початкових витратах, отже, врахування амортизації в експлуа­таційних витратах призведе до подвійного обліку. До надходжень у вигляді чистих грошових потоків відносять тільки надходження грошових потоків і не відносять бухгалтерський прибуток.

Альтернативна вартість. Іноді за розширення або диверсифікації інвестиційних проектів надходження грошових потоків можуть суттєво збільшуватися — підприємство розширюється, коштів надходить більше, ніж надходило до початку реалізації інвестиційного проекту. Проте часто-густо суми надходжень гро­шових потоків доцільно порівнювати з надходженнями коштів, які мали б місце у разі реалізації альтернативних проектів. Так, коли підприємство має намір розмістити нове виробництво на земельній ділянці, що є його власністю, воно повинно розглянути варіант використання земельної ділянки у разі відмови від нового виробництва. Якщо буде прийнято рішення щодо продажу цієї земельної ділянки, тоді її ринкова ціна й буде альтернатив­ною вартістю. Вона може розглядатися як надходження грошового потоку у тому разі, коли інвестиційну пропозицію не буде реалізовано. Так само інвестування в обладнання може привести до скорочення витрат, які мали б місце за умови відсутності таких інвестицій.

Життєвий цикл інвестиції залежить від її фізичного, економіч­ного і технологічного життя. Деякі проекти мають чітко визначену у роках тривалість. Інші можуть бути подовжені на невизначений термін (наприклад, у разі впровадження нового продукту) і тоді мож­ливий один з двох підходів:

• За тривалість життя проекту можна прийняти період, протягом якого підприємство використовуватиметься для виробництва нового продукту. Якщо очікується, що життєвий цикл продукту буде коротшим за життєвий цикл підприємства, можна включати залишкову вартість підприємства у грошові потоки останнього року.

• Можна передбачити грошові потоки наперед на перші шість — дев’ять років, а потім використовувати залишкову вартість для оцінювання вартості інвестицій у новий продукт у наступні роки.

Вартість капіталу. В методах оцінювання інвестицій, які ґрунтуються на показнику чистої теперішньої вартості, використовується термін «ставка дисконтування». Інші методи використовують альтернативну вартість. Вартість капіталу, залученого для реалізації інвестиційного проекту, визначається підприємством і називається бар’єрною ставкою, або мінімально необхідною ставкою дохідності. Проте прийнятнішим уважається термін «альтернативна вартість капіталу», оскільки він найточніше відбиває економічну сутність поняття. Альтернативна вартість капіталу відпо­відає ринковій процентній ставці для інвестиційного проекту з еквівалентним рівнем ризику. Будь-який інвестиційний проект має забезпечити дохідність, яка б компенсувала акціонерам утрачені можливості інвестування їхніх грошей деінде, наприклад на ринку капіталу або ж за вкладання коштів у нефінансові активи. Якщо інвестиційні пропозиції не забезпечують ринкового рівня дохідності, тоді варто інвестувати кошти в інші проекти.

Найуживанішими методами за оцінювання капітальних проектів є визначення:

• чистої теперішньої вартості;

• внутрішньої норми дохідності;

• рентабельності;

• періоду окупності;

• дисконтованого періоду окупності;

• дохідності (прибутковості) залученого капіталу;

• дохідності на акцію.

Існує дві форми обмеження капіталу — жорстке та м’яке раціонування. У разі жорсткого раціонування, що рідко застосовується на розвинених ринках капіталу, підприємство не може за наявного рівня ризику отримати інвестиційні кошти за переважаю­чою ринковою процентною ставкою. У разі м’якого раціонування, що є більш поширеним, керівництво підприємства свідомо встановлює інвестиційні обмеження на короткий період. По суті метою раціонування є визначення такого пакета інвестиційних проектів (за умови достатності наявних ресурсів), який забезпечить мак­симально можливу загальну чисту теперішню вартість. Правило чистої теперішньої вартості, застосовуване індивідуально для кожного проекту, не може бути повністю прийнятним, оскільки припущення, що завжди знайдуться кошти для фінансування інвестиційних можливостей, не справджується. Найпростішою є проблема одноперіодного раціонування капіталу, вирішувана ранжуванням проектів на основі співвідношення теперішньої вартості та інвестиційних витрат (індексу дохідності). Для розв’язання складніших проблем, пов’язаних з багатоперіодним раціонуванням капіталу, використовуються методи математичного програмування.