1.2 Римські школи красномовства

Ораторське мистецтво було могутнім засобом у всіх сферах людського суспільства у Римській республіці. Публічний виступ у суді перед велелюдною аудиторією був невід'ємною частиною функціонування судової влади у Стародавньому Римі. Також мистецтво оратора активно застосовувалось у політиці, філософі, театрі. Крім того, ораторське мистецтво користувалося там величезною повагою, популярністю, тому численні ораторські школи давнього світу ніколи не були порожніми.

Система виховання у Давньому Римі склалася в VI-- І ст. до н.е. Соціально-класове розшарування населення країни (рабовласники, вільне привілейоване населення -- патриції та вершники, бідне населення -- плебеї) позначилося й на системі виховання.

Першою ланкою освіти у Римі являлись початкові школи ludi ( початкова, елементарна), а вчитель називався magister ludus. Школи були приватними ( держава не втручалася в освітній процес) і викладали в них особи сумнівного походження: праця вчителя в початкові школі не мала визнання в суспільстві і коштувала досить малі гроші. Навчання відбувалося в будинку вчителя, а іноді в портику чи громадському саду. У початкові школі, яку відвідували діти 7 - 12 років, навчали читанню, письму і рахуванню ( навчальний рік тривав не більше семестру; решта часу було зайнято канікулами та святами).

Подальше навчання було доступним лише дітям заможних громадян. У середній школі викладали граматики - учені, письменники і літературні критики ( переважно греки-вільновідпущеники). Як і їх колеги із початкової школи вони не користувалися великою популярністю у суспільстві. У граматиків навчались правильно говорити і писати, вивчали стародавніх і сучасних авторів, займались коментарями та переказуванням текстів промов.

"Університетом" були риторичні школи, де навчались із 15-16, а то і з 13 - 14 років, в залежності від задатків учня. Ритори навчали своїх підопічних мистецтву ораторського мистецтва. Оскільки в епоху імперії політичне красномовство зійшло нанівець, риторські школи готували адвокатів, чия кар'єра була престижна і прибуткова. Самі ритори відносились до еліти педагогічного і наукового кола, про що свідчила досить висока оплата їх праці.

Основними методами навчання в римських риторичних школах було заучування кращих промов видатних грецьких і римських ораторів та декламація їх. Відповідно навчальними посібниками були збірники декламацій ( тексти зразків з техніки риторики) та риторичні задачники із різноманітними завданнями з побудови промов. Обов'язковою вимогою до учнів було засвоєння методики побудови суазорій, тобто переконувальних послідовних монологічних промов, та контроверсій - промов суперечливих, парадоксальних, які можуть мати монологічну, і діалогічні форми.

Поступово юристи-вчителі утворили групи, які отримали назву "кафедри". На окремій кафедрі викладався певний предмет. Студенти, які приїжджали здобувати освіту з різних частин Римської держави, об'єднувалися в земляцтва - "хори".

У період республіки навчання було приватним, і держава в нього не втручалася. Однак у часи імперії держава почала контролювати систему освіти.

У середині І ст. до н.е. платні граматичні та риторські школи було перетворено на державні. Якщо в Греції спостерігалася тенденція від державного виховання до приватного, то в Римі відбувався зворотний процес. Імперія, яка надто розрослася територіально, потребувала величезної кількості відданих їй чиновників. Завдання їх підготовки постали перед школами вищого типу -- граматичною і риторичною. Елементарна школа тепер повинна була виховувати вірнопідданих громадян. Вчителі перетворилися на оплачуваних державних службовців. Відповідно до розмірів кожного міста встановлювалася кількість риторів і граматиків. Вчителі користувалися рядом привілеїв, а в IV ст. н.е. всі кандидатури викладачів підлягали затвердженню імператором. Така система мала і позитивні, і негативні наслідки.

В останні століття республіканського Риму діяли спеціальні школи для риторів, у яких дітей знаті готували до державної діяльності, вони вивчали риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику. Навчання в школах було платним.

У період існування імперії було відкрито й жіночі риторичні школи, а також спеціальні школи для підготовки лікарів, юристів, архітекторів та інших спеціалістів. В останнє століття існування Римської імперії освіта, як і вся культура, переживали занепад.

Римську школу красномовства підрозділяють на два стилі: аттицизм і азіанізм. Азіанізм панував у Римі до 50-х років I-го століття до н.е. Представники цього стилю перетворювали свої виступи в яскраве і темпераментне театральне дійство, за допомогою якого дуже ефектно підносили свої ідеї юрбі. З ораторів цього стилю найбільш відомим є Марк Тулій Ціцерон (106-43 р. до н.е.).

Аттицизм став переважним стилем з моменту падіння республіканського ладу із зникнення в суспільстві демократичної традиції - можливості вільно виступати. Аттицизм відрізняє монотонність, строго обмежений набір жестів і рухів оратора, декларативність і примітивізм аргументації. Оратор спокійно і пишномовно викладав свою точку зору аудиторії, зовсім не звертаючи на неї ніякої уваги. Аттицизм ввійшов у моду завдяки його гарячому шанувальнику Юлію Цезарю, що узяв владу над Імперією у свої руки. По закінченню античної епохи теоретичні дослідження в області красномовства припинилися.

Отож, характеризуючи римські школи красномовства можна зробити наступні висновки: а) ораторське мистецтво користувалось величезною повагою, популярністю, тому численні ораторські школи давнього світу ніколи не були порожніми. б) римську школу красномовства підрозділяють на два стилі: аттицизм, якому характерна монотонність, декларативність та примітивізм аргументації і азіанізм, який характеризується яскравим темпераментним дійством за допомогою якого представники даного стилю дуже ефектно підносили свої ідеї юрбі. в) у риторичних школах навчалися із 15 -16 років. Ритори навчали своїх підопічних мистецтву оратора готуючи їх до політичної, або судової діяльності.

Розділ 2. Цицерон як основоположник римського ораторського мистецтва