Ораторське мистецтво — це здібність говорити до групи людей у структурований, виважений спосіб із наміром надати інформацію, вплинути, чи розважити слухачів.
В ораторстві, як і в будь-якій іншій формі комунікації, є п'ять основних елементів, що часто виражені як «хто говорить що до кого в якому оточенні і з яким ефектом».
Ораторське мистецтво може ставити за мету широке коло результатів, починаючи із банальної передачі інформації, до мотивування людей до дій, чи до простої розповіді цікавої історії. Добрі оратори мають змогу керувати емоційним станом своїх слухачів, та використовувати це для досягнення певних цілей.
«Тостма́стерс Інтернешнл» (TI) (англ. Toastmasters International) — міжнародна непідприємницька освітня організація, метою якої є розвиток у її членів навичок спілкування, публічних виступів та лідерства. Процес навчання у організації полягає у регулярному відвідуванні локальних англомовних клубів організації та завершенні у них окремих завдань із програм розвитку мови та лідерства.
Організація виросла із єдиного клубу, Клуб Смедлі Номер 1, що був заснований Ральфом Смедлі у 1924 році у місті Санта-Ана, Каліфорнія. «Тостмастерс Інтернешнл» зареєстровано під юрисдикцією штату Каліфорнії у 1932 році. Станом на 2009 рік, організація об’єднує понад 235 000 членів у понад 12 000 клубів розташованих у Сполучених Штатах, Канаді та 104 інших країнах.
В Україні функціонують вісім клубів організації (шість у Києві, по одному в Одесі та Львові).
Вступ
Розділ 1. Розвиток ораторського мистецтва в античності
1.1 Красномовство у Греції
1.2 Римські школи красномовства
Розділ 2. Цицерон як основоположник римського ораторського мистецтва
2.1 Республіканське красномовство і Цицерон
2.2 Теорія і практика ораторського мистецтва Цицерона
2.3 Ораторський стиль
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Додатки
Вступ
Cеред чудес світу, якими надихається людина, є таке, яке з повним правом можна назвати "божественним даром" -- СЛОВО ! Йому присвячували похвалу серця прославлені поети й мислителі всіх часів і народів. Духовний велет українського народу Тарас Григорович Шевченко писав про слово як "кадило істини".
Людська душа за своєю природою здатна чутливо відгукуватися на високе, благородне, величне. Високе -- відгук величі душі. А сприяє цьому органічному зв'язку душі з високим шляхетне красномовство, яке має давні корені у світовій культурі.
У давніх філософських, етичних, риторичних трактатах знаходимо цікаві й корисні роздуми про роль величної думки, животворящого, медоточивого, солодкого слова, які пробуджують і вивищують душу людини, творять дивосвіт добра й краси, незнищенних цінностей людства. Платон у діалозі "Горгій" наводить слова Сократа про "божественно велику силу красномовства" .
У давньому трактаті Псевдо-Лонгіна "Про величне" йдеться про те, що велична думка завдяки своїй глибині й художній виразності проникає в серце людини, подібно до звуків музики. Але слово має більшу силу, оскільки, виражаючи великі людські думки, воно крім емоційного впливу, властивого музиці, пробуджує душу.
Ораторське мистецтво в античному світі вважали "божественним", а на людину, яка володіла даром красномовства, дивилися як на Бога. Великий Цицерон вважав, що істинний оратор своїм мудрим словом і впливом на людей не лише собі пошукує почет, а й багатьом громадянам та й усій державі загалом приносить щастя й добробут.
У трактаті Горгія "Похвала Єлені" автор стверджує: "Славою служить місту сміливість, тілу -- краса, духу -- розумність, мовленню наведеному -- правдивість; все протилежне цьому -- лише безславність".
Слово -- найвеличніший володар: видом мале й непомітне, а справи творить чудові -- може страх припинити і печаль відвернути, викликати радість, посилити жалість.
Феофан Прокопович у роботі "Про ораторське мистецтво" стверджував, що силами красномовства ми допомагаємо друзям, засуджуємо нечесних, викриваємо засідки, перешкоджаємо розрухам безпутників, відвертаємо шкоди і небезпеки. Потім цим шляхом зав'язуємо і зберігаємо дружбу, ним же потішаємо гноблених у нещасті, даємо розраду в дуже важких становищах, викорчовуємо ненависть, здобуваємо прихильність, втихомирюємо сварки і незгоди. Він вважав, що дар переконливого мовлення є такий самий, що і дар лікування, адже лікування допомагає тілові, а переконливе мовлення лікує душі".
Отже, риторика -- це наука й мистецтво усної переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму вчителя, політика, юриста, менеджера та багатьох інших фахівців. Нині вона відроджується з попелу, як птах Фенікс, оскільки є духовним дітищем демократії. І.В.Пешков пише: "Потрібна нова система риторичного виховання..., де слово є "одиницею вчинка", де "слово -- кільце у безкінечному і безперервному ланцюгу, який сягає одним кінцем у минуле, а другим -- у майбутнє...".
Риторика має глибокі корені у світовій культурі. У міфології та її героях різних народів і культур простежується художньо-образне уявлення предків про велику роль живого слова, поетично-пісенного, риторично-публіцистичного мовлення, про яскраву, часом драматичну й трагічну долю людей, наділених божественним даром -- красномовством.
Із сивої давнини до наших тривожних днів дійшли, долетіли на легких крилах мудрої й прекрасної афористичної думки деякі надзвичайно сильні, чарівні, фантастичні міфи про культурних героїв, богів, присвячені класичному мистецтву "солодкомовності", красномовства, ораторського мистецтва, чаруючого співу... Вони випромінюють магічну силу краси й духовності, дарують опоетизовану інформацію про класичне мистецтво й науку -- риторику, яку уособлювала у давніх греків "прекрасноголоса" богиня Калліопа, яка була однією з дев'яти муз. Донька могутнього Зевса й Мнемозіни (богині пам'яті), Калліопа вирізнялася своїми обдарованнями серед усіх інших муз. Вона стала музою епічної поезії й науки. Синами Калліопи були прекрасні співці Лін, Орфей, фракійський цар Рес. Краса й мудрість Калліопи втілювалася митцями у скульптурному зображенні богині з вощаною дощечкою або сувоєм і грифельним прутиком у руках. Цікаво, що однією із відомих скульптур геніального оратора давнього світу Марка Тулія Цицерона було зображення Калліопи, біля підніжжя якої лежав він, кращий оратор усіх часів і народів.
Міф стоїть біля джерел словесного мистецтва, посідаючи значне місце в усній фольклорній традиції різних народів. З міфів виросли казки, казання, легенди.У грецькій міфології відомі сирени -- напівптахи, напівжінки, які успадкували від батька Ахелая дику стихійність, а від матері -- музи трагедії Мельпомени -- божественний голос. Вони мешкали на скелях безлюдного острова, всіяного кістками й висохлою шкірою їхніх жертв, яких сирени заманювали магічним, зачаровуючим співом. Виникає чисто риторичне запитання: якою ж силою краси й дієвості були наділені ці міфічні істоти, перед божественною піснею яких не могли встояти мужні й хоробрі мореплавці, які пройшли безліч випробувань достойно, та лише на цій землі знайшли свою неминучу смерть -- загибель? Красномовним є й той факт, що легендарний Одіссей, пропливаючи повз ці небезпечні острови, прив'язував себе до щогли корабля й заливав воском вуха своїм товаришам.
Нас не можуть не зацікавити і уявлення пращурів, зокрема давніх греків, про величну гармонію космосу. До наших днів збереглися й дійшли уявлення класичної античності про вісім солодкомовних та мудрих сирен, які сидять на восьми небесних сферах світового веретена богині Ананке, створюючи своїм чарівним співом величну гармонію космосу. Як бачимо, звукова природа космічної краси, мелодійна ладовість, гармонія звукової величі -- феномен, який чекає своїх дослідників на стику цілого ряду наук: від давньої риторики, міфології, філології, філософії до сучасної фоностилістики, психолінгвістики, акустики музикознавства тощо.
Сучасників -- дослідників у галузі теорії й практики красномовства -- вражають міфи Стародавнього світу про дивовижну, всеосяжну силу ораторського мистецтва. Зокрема, гордий імператор Траян звернувся одного разу до Діона Хризостома з такими промовистими словами: "Я не знаю, що ти говориш, але я люблю тебе не менше, ніж себе самого". Справді, егоїстична натура володаря могла бути розчуленою лише видатним ораторським хистом Хризостома, вустами якого, як говорили давні, віщували боги.
У давньогрецькій міфології, крім богині Калліопи, знаходимо певні функції, пов'язані з мовленням, мистецтвом виступати у Народному зібранні, вести бесіду, полеміку, дебати тощо, й у деяких інших богів. Зокрема, богиня мороку, нічних видінь і чаклунства Геката була покровителькою деяких громадських занять людей, зокрема у суді, Народному зібранні, змаганнях, у суперечках, полеміці тощо.
Цікавим і не дуже відомим божеством грецької міфології є божество лихослів'я Мом, яке було пов'язане з темними космічними силами. Тривале зловживання терпінням богів, проти яких постійно пащекував Мом, призвело до вигнання його Зевсом з Олімпу.
Більші симпатії викликає богиня Осса, яка у грецькій міфології була персоніфікацією чуток. Як провісниця Зевса, вона приносила людям звістки від нього, її голос вважали "божественним", а саму називали "дитям золотої надії".
Одним із найпопулярніших образів грецької міфології у сфері володіння чарами словесного впливу на людей, богів та природу був Орфей, син богині Калліопи та бога Еагра (варіант: Аполлона). Магічна сила його мистецтва виявлялася у чарівному співі, прекрасній музиці, натхненних молитвах, за допомогою яких він сприяв аргонавтам у їхньому нелегкому поході, бо втихомирював морські хвилі, заспокоював гнів могутнього Ідаса, переконував пса Аїду Кербера, Еріній та Персефону повернути на землю кохану Евридіку. Трагічну смерть Орфея від вакханок оплакують зачаровані його співом, голосом та талантом птахи, звірі, ліси, каміння, дерева... Легенда про Орфея довгі роки надихає митців-нащадків на відтворення його образу у різних жанрах мистецтва. Цей повноводний потік любові невичерпний !
Разом із Орфеєм одним із батьків епічної поезії, "солодкомовності" у греків вважався Фамірід (Тамірис, Тамір), який був фракійським співцем, сином обдарованого музики й німфи. Це був надзвичайно гарний юнак, який майстерно грав на кіфарі, був переможцем на Піфійських іграх. Але юнака згубили гордість та марнослав'я: він кинув виклик Музам у досить грубій формі, пообіцявши їм у разі програшу віддати все, чого вони тільки забажають. Розлючені Музи-переможниці відняли в необачного Фаміріда найдорожче: вони осліпили його, позбавили голосу й уміння грати на кіфарі...
Давній Єгипет подарував світові цікавий міф про Сіа -- богиню пізнання й мудрості, яка тісно пов'язана з богом Ху -- втіленням божественного слова -- вона сидить у вигляді гарної жінки праворуч бога Тота.
Тот у єгипетській міфології був богом мудрості, рахування й письма. Йому приписували створення усього інтелектуального життя країни: він був "владикою часу", вів літописи, створив писемність, навчив людей писати й рахувати. Він був покровителем переписувачів, архіваріусів, бібліотекарів, керував "усіма мовами" і сам вважався язиком бога Птаха, з яким його ототожнювали.
У японців божеством красномовства був Бенсай-тен (Бензай-тен), який входив до числа "семи богів щастя" і забезпечував як поліфункціональне божество довге життя, багатство, військові успіхи, захищав від стихійного лиха, дарував мудрість, красномовство. Він зображувався верхи на драконі чи змії з японським музичним інструментом біва у руках.
У давньоіндійській міфології є щонайменше дві богині красномовства -- Бач і Сарасваті.
Богиня Бач -- "мовлення", "слово" -- є персоніфікацією мовлення. У відомій "Рігведі" їй присвячено гімн, у якому анаграмується її ім'я. Бач називали "царицею богів", "володаркою багатств". Вона вважалася донькою бога любові Ками. В епічний період вона стала богинею мудрості й красномовства, через що її почали ототожнювати з іншою богинею -- Сарасваті. Сарасваті була поліфункціональною, бо первинно усвідомлювалася як богиня води, ріки, великого потоку. Сарасваті -- популярна богиня давньоіндійського епосу: вона захищає співців, є богинею священного мовлення, богинею красномовства й мудрості, винахідницею санскриту й алфавіту девана-гарі, виступає покровителькою мистецтв і наук. Індійські веди підкреслюють такі її риси, як краса, вишуканість, простота, білизна. Сарасваті стала дружиною Брахми як носителька численних творчих обдаровань і талантів, а любов народу до неї живе у віках.
Серед давніх візантійських, середньовічних, зокрема слов'янських, легенд викликає цікавість образ райського птаха з обличчям людини, який називався алконостом або сірином. Образ цей вочевидь пов'язаний із грецьким міфом про Алкіона, перетвореного богами у птаха. Спів цього птаха був таким прекрасним, що той, хто чув його, забував про все на світі. У російських духовних віршах періоду середньовіччя йдеться про птахів сірин, які, спускаючись із раю на землю, зачаровували людей своїм співом. Образ чарівного птаха у різних модифікаціях типу жар-птиця, диво-птах тощо є дуже популярним у східнослов'янській культурній традиції, зокрема українській та російській. Як бачимо, "солодкоголосі" птахи, міфічні істоти володіли тим прекрасним даром, до якого завжди прагнула людина, -- оволодіння душами через гармонійне, прекрасне й чарівне Слово у всіх формах: слово поетичне, прозове, ораторське, пісенне, духовно-пророче...
Такі видатні оратори минулого, як Арістотель, Цицерон, Демосфен, Горгій та інші, ораторське обдарування обґрунтовували наявністю дару мислення, могутньої думки, як вони писали, -- винайдення думки -- логосу. Тому справжній ораторський талант виявлявся перш за все в силі змісту, інтелектуальній могутності оратора, який оволодівав розумом, волею, почуттям слухачів нетрадиційним, нестандартним, часом "алогічним", на перший погляд, мисленням.
Риторика, як й інші науки, має свою історію, злети й падіння, без знання яких важко розраховувати на успіх, тим більше в ораторському мистецтві.
До недавнього часу були відомі більшою чи меншою мірою праці античних риторів Арістотеля, Цицерона, Демосфена, Квінтіліана та деяких інших авторів.
Давня Греція, Давній Рим в епоху демократичного розквіту стали світовою скарбницею риторики й ораторського мистецтва. За законами Солона, кожний афінянин повинен був особисто захищати свої інтереси на суді, бо участь представників дозволялася лише у виняткових випадках, наприклад, у справах неповнолітніх, жінок тощо.
Інтенсивний темп життя демократичних полісів вимагав діяльності, яка б спиралася на практичні навички у найрізноманітніших галузях, -- роботу знавців, майстрів, -- "техне" (гр. -- наука, ремесло, мистецтво). Серед них вирізнялося й словесне мистецтво логографів, риторів, які за наймом творили ораторські промови. Публічний виступ громадян у Народному зібранні чи в суді перед аудиторією у сотні й тисячі чоловік був невід'ємною частиною функціонування апарату державної влади у демократичних полісах Давньої Греції. Крім того, ораторське мистецтво користувалося в Елладі величезною повагою, популярністю, тому численні ораторські школи давнього світу ніколи не були порожніми.
Перше відоме керівництво -- техне -- для тих, хто готувався виступати публічно, належало, очевидно, сицилійським риторам Тисію й Кораку і давало рекомендації, як слід членувати промову на частини (вступ, виклад справи, епілог) і які докази слід добирати.
На жаль, оригінальних ораторських праць чи фрагментів до наших днів майже не дійшло, крім комедії Аристофана "Жаби", де інсценовано суперечку Есхіла й Еврипіда за право поета називатися кращим чи наймудрішим знавцем техне, а також деякі фрагменти промов софістів, ораторів Горгія, Ісократа та інших.
У період середньовіччя у галузі риторики царювали догматизм і схоластика. Феодальний лад базувався на зовнішній, фізичній силі, на звичаї, що виливався у суворо визначені, незмінні формули. Авторитет католицизму гнітюче діяв на розвиток риторики. В тих умовах ораторське мистецтво не могло володіти творчою силою справжнього мистецтва, а оратору не знаходилося місця у державному житті. Політичне красномовство тоді майже не існувало, а ораторське мистецтво розвивалося в основному на церковних кафедрах, в університетах і судах.
Занепад і відродження риторики не могли не відбитися на розвиткові людини й суспільства. Реабілітація риторики в системі освіти знайшла втілення наприкінці середньовіччя, з поверненням тривіуму й квадріуму, серед яких риториці відводилося почесне місце у прагненні людини оволодіти світом через античний логос -- єдність і гармонію думки й слова.
Тема "Ораторське мистецтво стародавнього Риму" є актуальною, тому що аналіз розвитку ораторського мистецтва у Стародавньому Римі дасть змогу об'єктивно оцінити розвиток даної науки та охарактеризувати окремих ораторів. Також актуальність полягає в тому, що красномовство є досить важливою для студентів педагогічного університету, оскільки її дослідження допоможуть опанувати ази ораторства, що у майбутньому пригодиться у педагогічній діяльності.
Дана тема була обрана тому, що вона стосується Стародавнього Риму, який ставлять у перші ряди найвизначніших цивілізацій, а світові шедеври та ідеали потрібно знати та вивчати повною мірою.
Аналізуючи стан наукового опрацювання даної проблеми, слід відмітити, що істотний внесок у наукову розробку питання зробили: М.Л. Гаспаров, В.С. Дуров, Е. Орлов, В.М. Миронова, О.Г. Михайлова, Л.І. Мацько, О.М. Мацько, С.Л. Утченко, Т.І. Кузнецов, І.П. Стрельнікова Л. Остерман.
На особливу увагу заслуговує праця Т.І. Олійника "Марк Тулій Цицерон - вершина римського красномовства". (К., 1990), де уперше у вітчизняній історіографії робиться ґрунтовне дослідження ораторського мистецтва видатного промовця Риму. Зокрема у цій праці розглядається та досліджується життя та діяльність великого римського політичного діяча Цицерона. Автором подається характеристика Цицерона як непересічної особистості та характеризується його ораторський стиль.
У творчому доробку С. Коваленка заслуговує на увагу праця "Сучасна риторика" (К., 1989), де розглядаються матеріали теоретико-практичного характеру, а також подається історія розвитку риторики по етапах починаючи від часів Стародавньої Греції. На основі даної праці ми можемо сформувати основу знань по даній тематиці.
Джерелами до написання роботи слугували праці самого Цицерона. У своїх працях він торкається питань держави, громадськості, судочинства та політики. У його творчих доробках ми простежуємо численні судові та політичні промови, на основі яких можемо схарактеризувати його ораторський стиль та сформувати погляд як оратора. Особливість праць Цицерона як джерельної бази полягає в тому, що саме через них ми і отримуємо образ Цицерона як теоретика ораторського мистецтва і великого ритора античного світу.
Методологічними засадами дослідження є принципи історизму, об'єктивності та критичного підходу до джерельного матеріалу, що містить інформацію про минуле стосовно предмета дослідження.
Об'єктом дослідження є Римське ораторське мистецтво.
Предметом дослідження є ораторське мистецтва Марка Тулія Ціцерона як найвидатнішого оратора Риму.
Мета даної роботи полягає в тому, щоб вивчити розвиток риторики як науки у римському суспільстві та громадсько-політичну діяльність риторів із застосуванням даної науки на прикладі життя і діяльності Марка Тулія Цицерона.
Основними завданнями є на основі вивченої літератури зобразити розвиток красномовство у Греції, висвітлити систему освіти римського суспільства місце риторських шкіл у ній та стилістичний розвиток школи красномовства, охарактеризувати республіканське красномовство і Цицерона як найбільш яскравого представника, розкрити теорія і практику ораторського мистецтва, висвітлити у чому саме полягає оригінальність та неповторність ораторський стиль Цицерона.
Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку джерел та використаної літератури, додатків.
Розділ 1. Розвиток ораторського мистецтва в античності
1.1 Красномовство у Греції
Красномовство має давню історію. Уже в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відоме мистецтво риторики, але справжньою його батьківщиною є Стародавня Греція, де публічне слово мало надзвичайно велике суспільне значення
Античні ритори виступали із сенаторських трибун, на засіданнях, форумах, судових процесах. Відомими риторами були Перікл, Демосфен, Сократ, Платон, Арістотель, Горгій, Ісократ, Есхіл, Філократ, Лісій... У творах Платона знаходимо цікавий опис сили й могутності оратора, який володіє словом, що зцілює душі: "Я стверджую, що якби у Народному зібранні чи у будь-якому іншому зібранні зайшла суперечка, кого з двох обрати лікарем, то на лікаря ніхто і дивитися не схотів би, а обрали б того, хто володіє словом, -- варто було б йому лише забажати...".
Чи не парадоксальним є висновок Платона? Виявляється, що це звучить фантастично лише для нашого прагматичного часу, а тоді сприймалося як нормальне явище у такому суспільстві, де часом одна вдала промова могла змінити хід політичних подій, могла вплинути на рішення суду й відкрити шлях до слави, громадського визнання.
Першим з великих ораторів Афін був Перікл. Задяки своєму хисту красномовця йому вдалось керувати Афінами впродовж 40 років, за що він отримав титул вождя афінської демократії. Його промови відзначалися логікою і впевненістю у правоті. На урочистому похованні захисників Афін, полеглих у Пелопонеській війні, Перікл виголосив таку "Надгробну промову", що матері юнаків, яких він послав на загибель, на руках понесли його містом. Промова проста і зрозуміла: "Рік втратив весну; ті, що загинули, вони, як боги; вирішальний момент прощання з життям був для них і кінцем страху і початком посмертної слави; якими б добрими не були справи приватної особи, з загибеллю вітчизни вона все одно загине "
Наступним Грецьким оратором був Клеон. Якщо Перікл походив з царського роду, то Клеон за походженням - чинбар ( шкірник ), який не мав освіти, благопристойності та виховання. Проте, як ремісник, звертався до найбіднішої не освідченої маси, був їй близьким, прийшов до влади як демагог ( у перекладі із грецького означає "вождь народу") на дешевому популізмі, служив натовпу. Його вважали винним у занепаді афінської демократичної державності.
Проте риторика починається не стільки з самого красномовства, як з того періоду, коли настає усвідомлення того, що красномовству можна і треба вчитись. Красномовство набуває інтелектуальної сили. Ним починають займатися філософи-софісти ( вчителі майстерності ). Вважають, що риторика зародилась на Сицилії, де поет Емпедокл очолив демократичний рух проти тиранів, виступав у ролі судового оратора.
Його послідовниками були Корак, Лісій і Горгій. Корак задумав за допомогою слова схилити демос до добрих слів, але з часом залишив громадську роботу і відкрив школу, щоб учити інших того, чого сам набув у судовій практиці. У школі він підготував хрестоматію зразків, які можна вставляти в промову. Його учень Лісій продовжив цю ідею.
Сам же Лісій написав близько 400 промов, з яких збереглось кілька десятків. Як прихильник Афінської демократії Лісій писав пристрасні політичні промови, викриваючи злочини олігархів проти народу й держави. Його промови були емоційними, конкретними, писаними від імені зневаженої простої людини ( інваліда, ремісника).
Ставши ритором, Лісій перестав платити вчительську винагороду Кораку, через що той подав у суд.
Найблискучішим ритором Стародавньої Греції, владарем дум був всесвітньо відомий Демосфен (384--322 до н. е.), промови якого, насичені фактичним матеріалом, містили чимало особистих спостережень, відзначалися динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена була характерна артистична манера триматися на трибуні, що також сприяло його успіхові як оратора. В суді Демосфен виступав як адвокат.
Демосфен жив у епоху, коли закінчувався період народоуправління. Він намагався зберегти віджилий лад і своїм життям заплатив за вірність переконанням та ідеалам. До наших днів дійшло 60 промов Демосфена, зокрема найвідоміші -- філіппіки, які були складені проти Філіппа II Македонського царя, що хотів підкорити Грецію. Жодна з них не є плодом імпровізації, а є результатом тривалої, скурпульозної праці, покладеної на віднайдення теми, її розвиток, схематизацію плану, на відпрацювання стилю, шліфування виразів.
Теорію ораторського мистецтва розробляли Арістотель і Платон. На думку Платона, красномовство має бути діловим, а не марнослівним, непідкупним, чесним і високоморальним. Особливо критично Платон ставився до судових ораторів.
Арістотель (348--322 до н. е.) розглядав ораторське мистецтво у філософському плані, підкреслюючи його етичні й естетичні функції. Він вважається творцем теорії суперечки, дискусії. Арістотель розрізняв:
* діалектику -- мистецтво сперечатися з метою встановлення істини;
* ерістику -- мистецтво будь-що залишитися правим у суперечці;
* софістику -- намагання добитися перемоги в суперечці шляхом навмисного використання недостовірних доказів.
Стародавня Греція в епоху демократичного розквіту стали своєрідною скарбницею риторики і ораторського мистецтва.
Отже, красномовство має давню історію. У Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відоме мистецтво риторики. Проте справжньою його батьківщиною стала Стародавня Греція. Ми бачимо, що у античності роль слова посідало досить вагоме місце. Інтенсивний темп життя демократичних полісів вимагав діяльності, яка б спиралася на практичні навички у найрізноманітніших галузях. Людей які займались мистецтвом красномовства називали - риторами. Вони виступали із сенаторських трибун, на засіданнях, форумах судових процесах. Першим із великих ораторів Греції був Перікл. Його промови відрізнялись логікою і впевненістю у правоті. Наступним із геніїв античних ораторів являється Демосфен, який завдяки своїй наполегливості, цілеспрямованості та працьовитості став символом класичної давньогрецької риторики.