Европи288

Ном за пор.	Країна	Виборчий цикл			Виборчий цикл			Виборчий цикл
		,289	2	3	1	2	3	1	2	3
1	Австрія	31,7% (1995)	3	21,8	38,0 (1999)	3	26,9	47,4 (2002)	3	36,9
2	Бельгія	48,4 (1992)	8	11,9	33,2 (1995)	6	10,2	37,0 (1999)	5	14,1
3	Греція	43,0 (1993)	4	37,0	46,0 (1996)	5	36,0	48,0 (2000)	4	42.0
4	Данія	61,0 (1996)	7	23,0	61,0 (1998)	8	23,0	60,0 (2001)	6	23,0
5	Ірландія	51,0 (1994)	4	41,0	51,0 (1997)	6	33,0	46,0 (2002)	5	19,0
6	Іспанія	55,0 (1993)	10	40,0	55,0 (1996)	10	40,0	48,0 (2000)	9	36,0
7	Італія	49,0 (1998)	7	20,0	49,0 (2000)	7	20,0	44,0 (2001)	7	22.0
8	Нідер­ланди	38,7 (1994)	9	22,2	35,0 (1998)	8	18,3	38,9 (2002)	7	15,1
9	Німеччина	43,0 (1994)	3	42,0	43,0 (1998)	4	33,0	49,0 (2002)	4	32,0
10	Норвегія	75,0 (1997)	5	39,0	61,0 (2000)	7	15,0	62,0 (2001)	5	26,0
11	Португа­лія	51,0 (1995)	3	38,0	49,0 (1999)	4	35,0	48,0 (2002)	3	42,0
12	Сполучене Королів­ство	48,4 (1992)	6	34,4	36,42 (1997)	7	31,8	(2001)	7	32,7
13	Фінляндія	46,0 (1994)	6	24,0	27,0 (1995)	5	22,0	30,0 (1999)	4	24,0
14	Франція	20,2 (1995)	5	9,0	48,0 (1997)	5	23,0	33,0 (2002)	6	24,0
15	Швейцарія	26,0 (1991)	8	7,0	19,0 (1995)	8	5,0	13,0 (1999)	8	5,0
16	Швеція	54,0 (1996)	6	23,0	62,0 (1998)	6	23,0	59,0 (2002)	6	16,0

^{2 88} Автор обчислив на підставі різних джерел.

²⁸⁹ Умовні позначки : 1 - загальна кількість голосів неурядових партій; 2 - кількість неурядових партій; 3 - відсоток місць найбільшої неурядової партії.

152

Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи

Третю групу становлять парламенти, де традиційною є ситуація формування урядів меншості. Похідним наслідком є протилежна другій групі ситуація, коли уряду протистоїть у парламенті вже більшість неурядових партій. Така ситуація характерна для Данії, Норвегії та Швеції. Уряди меншості при прийнятті рішень та проведенні їх у життя змушені постійно враховувати пропозиції неурядових партій, щоб мати потрібну підтримку у парламенті. Внаслідок цього для парламентів країн з урядами меншості властивою стає система співпраці уряду і партій, формально віднесених до опозиції. Такий характер взаємодії має своєю межою рішення про неможливість подальшої співпраці, що автоматично може призвести до падіння уряду. Важливою причиною виникнення та функціонування урядів такого типу є поділена ідеологічно опозиція. Як видно з табл. 21, опозиція у державах, де досить часто утворюються уряди меншості, представлена багатьма політичними партіями, і досить часто, вона достатньо фрагментаризована. Головними інструментами контролю за діяльністю уряду є класичні для парламентів дії -інтерпеляції, запитання дебати тощо.

Специфічна ситуація існує у Швейцарії. її особливість полягає у тому, що всі основні партії входять до складу уряду, внаслідок чого у цій країні фактично немає опозиції у парламенті. Здебільшого партії, які формують уряд, контролюють у парламенті абсолютну більшість місць з 246 в обох палатах ( див.табл. 21). Це дало підставу А.Хуберу стверджувати, що у Швейцарії немає парламентської опозиції у традиційному розумінні цього терміна²⁹⁰. Справді, термін дії уряду та парламенту стабільний і чітко фіксований, Конституція не передбачає існування інституту вотуму недовіри або довіри. Внаслідок того, що партійна дисципліна щодо парламентарів досить слабка, чому сприяє існуюча у країні виборча система, критичну позицію щодо уряду можуть займати не лише представники формально опозиційних політичних сил, а й депутати - представники урядових політичних партій. Цьому сприяє певною мірою зазначена норма стабільної

^{2 90} А.НиЬег. 5іааГ5кип(1е Ьехікоп. Кеііег & Со АС. ВисЬуег1а§ Ідкегп. 1984.- Р. 186.

153

■І І

Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи

діяльності уряду протягом чотирьох років, коли уряд не турбується про рівень власної підтримки у парламенті. У Швейцарії немає інституційно оформленої у стінах парламенту опозиції. Вона має ситуативний характер і залежить від конкретних ситуацій, які виникають з приводу внутрішньополітичних або зовнішніх подій, або у контексті розгляду пропозицій уряду.

Використовуючи аналіз функцій, які виконують парламенти, Майкл Мезей запропонував власну типологію парламентів. За базові критерії він взяв правову та реальну здатність парламентів контролювати/обмежувати владу уряду. На підставі застосування такого критерію він виділив три типи парламентів: "сильні", які здатні суттєво модифіковувати та відкидати пропозиції уряду, визначати і проводити власну політичну лінію; "середні", які мають змогу лише модифікувати урядові програми і політичні лінії та "слабкі", які перебувають у повній залежності від уряду. На думку М.Мезея, демократичним країнам Західної Європи властиві лише "сильні" та "середні" парламенти²⁹¹.

Другий критерій, який дослідник використовує для класифікації парламентів, полягає у вимірюванні рівня суспільної підтримки національних парламентів. На підставі цього критерію він виділив п'ять типологічних груп: чутливі, маргінальні, активні, реактивні та мінімальні парламенти. Парламенти Австрії, Бельгії, Данії, Ірландії, Нідерландів, Норвегії, Сполученого Королівства, Фінляндії, Франції, ФРН, Швеції та Швейцарії він вважає "реактивними", що у певних межах володіють можливостями обмеження влади уряду, які постійно перебувають під загрозою дострокового розпуску і одночасно мають відчутну підтримку суспільства. Щодо парламентів Норвегії та Швейцарії зробимо певне уточнення - ці парламенти не можуть бути достроково розпущені урядом²⁹². Парламент Італії автор вважає "чутливим",

Порівняльний аналіз політичних систем країн Західної Європи

я кий має змогу модифікувати урядову політику, який постійно перебуває під загрозою дострокового припинення повноважень і не користується суспільним визнанням²⁹³.

Отже, парламенти усіх без винятку європейських країн як представницькі інститути своїм складом відображають політичні преференції громадян власних держав і, одночасно, своєю діяльністю постійно орієнтуються на домінуючі інтереси виборців. Громадяни через посередництво депутатів беруть участь в управлінні державою, формуючи визначальний елемент конструкції представницької демократії.

Серед багатьох внутрішніх структурних підрозділів парламенту вирішальна роль в організації парламентської діяльності належить парламентським комісіям.

Парламенти як інститути, які повинні творити закони і неухильно дотримуватись їх, постійно розвиваються і змінюються. У своїй діяльності парламенти виконують поряд із законодавчою функцією функції формування виконавчої влади та контрольну.

Сьогодні парламенти є визначальним елементом політичної конструкції, забезпечуючи стабільність функціонування демократичної політичної системи. Поступово парламенти перетворюються у головну арену політичного життя кожної країни у міжвиборчий період.

²⁹¹ Мегеу М. С1а55іґуіп§ Ье£І5ІаШге5.- Р. 166-167.

²⁹- У Конституції Норвегії у статті 71 однозначно визначено, що термін роботи парламенту становить чотири роки і не може бути зменшений. Див. : Коп5іу£ис)а Кг61е5і\уа Мопує§іі.- 3.41. Подібно Конституція Швейцарії у статті 145 визначає чотирічний термін роботи власного парламенту. Див.: Копвгуіисуа Ресіегаіпа КопГе<1егас)і 52\уа)сагіі.- 5. 87.

154

²⁹³ Там само.-С. 167-169.

155