Розвиток психологічної думки у Китаї
Китайська цивілізація сформувалася в басейні річок Хуанхе та Янцзи. Китайська культура нараховує багато тисячоліть, «це криниця, в якій немає дна».
«Червоною стрічкою» через розвиток всієї китайської психології проходять три теми: гуманність, доброта і щирість. Китайці не обійшли своєю увагою і такі важливі «теми» світової психології як почуття (чуттєвість, чутливість), самосвідомість, моральна поведінка, сприйняття і уява (уявлення).
Китайці надають велике значення почуттям, які, на їхню думку, належать і зовнішньому світу. Самопізнання в китайській психології, філософії і, взагалі, в культурі було не в зведенні свідомості до суб’єкта, а навпаки – в охопленні свідомістю всієї повноти життєвих якостей людини, всієї її суті і глибини; велика увага до межі осмислюваного, що само по собі просувало до внутрішнього переродження людини. Подібне світосприйняття має на увазі існування і навіть взаємозалежність інтелекту і чуттєвого лаптя. Для китайців завжди думка повинна бути «сердечною», пронизаною почуттями», і навіть, більше того, чим сильніше почуття, тим ясніша свідомість.
Найвища китайська мудрість: знання рівноцінності усіх моментів життя і здатність видобувати для себе одночасно і радість, і зиск з кожної справи; вбирання в себе максимальної повноти життя.
Специфічною рисою китайської мудрості є її схильність розглядати предмети в їх цілісності, тому небо, природа і людина розглядається як щось органічно єдине, взаємопов’язане. Небо карає недостойних та нагороджує доброчинних. Таким чином релігія перетворювалась в етику. Небо втілювало собою загальний порядок – космічний та моральний. Примат етики над релігією, перевага раціонального, прагматичного підходу в оцінці життєвих ситуацій та поведінці в цілому в китайському суспільстві того часу створювали необхідні умови для розвитку точних наук, а також і природознавчих.
Високих успіхів досягла древньокитайська медицина, яка виходила з уявлень про людину як макрокосмос, що відображає гармонію космічних сил та ритмів: джерел Інь та Янь (жіночого та чоловічого), п’яти стихій (п’ять внутрішніх органів та п’ять органів чуття) та різноманітних видів енергії – «ЦИ». Лікування хвороб зводилось до поновлення рівноваги космічних сил та ритмів, тобто до життєвої цілісності організму. Для цієї мети стародавніми китайськими цілителями були розроблені різні підходи та прийоми діагностування, лікування та профілактики хвороб.
Китайські астрологи вміли вираховувати час зимового та літнього сонцестояння, сонячних та місячних затемнень.
Натурфілософські трактати свідчать про пошуки китайськими вченими першоелементів речей: вогонь, дерево, метал, земля та вода.
Тверезо мислячий китаєць ніколи не задумувався над таємницями буття, проблемами життя і смерті, проте завжди бачив перед собою еталон порядності і вважав за свій священний обов’язок йому наслідувати. Китаєць понад усе цінує матеріальне життя.
У Китаї сформувалась І теорія темпераментів (І тис. до н.е.). Виділялось 3 типи темпераментів:
І – люди, у яких переважає жовч або кров (непосидючі, активні, могутні) – тигри.
ІІ – люди, у яких переважає повітря. Інь (Ци) – жіноче, холодне начало, Янь (Ці) – чоловіче начало, тепле. Такі люди непосидючі, максимально рухливі, не стрункі – мавпа.
ІІІ – люди, у яких переважає слиз (повільні, стримані, загальмовані) – черепаха, слимак.
Китайці – одні з перших, хто створив типологію людей – гороскопи.
Древні китайці вважали, що думки містяться у серці, а почуття – у печінці. Душа – у серці. Пізніше з’явилась мозкоцентрична система.
ІІІ ст. до н.е. – «Книга про внутрішнє»: серце – «князь тіла», ЦІ – основа життєвих відправлень, вона, змішуючись з іншими складовими частинами поряд з фізіологічними функціями виконує ще й психічні: «рухає думками», повідомляє дар мови.
Одним з основних понять тих часів у Китаї виступає гуманність (Жень), яка є моральним принципом, що визначає відносини між людьми як в суспільстві, гак і в сім’ї.
«ДАО» – основа всього, джерело всіх речей та явищ. Індивідуальний прояв ДАО – добро – ДЕ, в ньому втілений моральний ідеал особистості, яка досягла абсолютної гармонії з оточуючим світом. Необхідно уподібнитися природі, не заважати здійсненню гармонії, жити в узгодженні з природою. Не проблема «людина – світ» і, тим більш, проблема «Людина-космос» була в самому центрі уваги китайських мислителів, а проблема «Людина-суспільство» займала їх розум. Розвиток суспільства і розвиток людини, поєднані із знанням, ставляться в центр наукового дослідження.
Філософські школи Китаю:
І школа – Лао-Цзи (дарсизм)
ЛАО-ЦЗИ (579-499 до н.е.) – мудрець, філософ, житель царства ЧУ, засновник даосизму (природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові Дао). Справжнє ім’я ЛІ-ЕР Лао-Цзи означає «учитель Лао». В свою чергу Лао – це прізвисько і воно означає – старий.
Книги: «Дао-де-дзін»; «Книга про дао-шляху та благу силу-де»; «Все суще змінюється само по собі».
Лао-Цзи служив архіваріусом при чжоуському дворі, зустрічався з Конфуцієм. Відомостей про нього до наших днів дійшло дуже мало.
Ідеї та думки Лао-Цзи: по собі можна пізнавати інших; будьте уважні до своїх думок – вони початок вчинків; якщо хочеш, щоб люди йшли за тобою – йди за ними; будь спокійний і не злостивий і люди зрозуміють тебе; хто вмер, але не забутий – той безсмертний; розмірковувати – значить жити, заспокоєння подібне смерті; байдужість ображає і оточуючих, і природу.
Лао-Цзи виділяє дві протилежні сили, які керують людиною:
«Дао» - всесвітній закон, який керує світом і кожною людиною; це нематеріальна субстанція, позбавлена тілесності і водночас це духовна субстанція. Дао – шлях, доля, закономірність, невидима і водночас наявна у видимому.
«Де» - закон життя окремої людини.
Тобто в житті людини виникають закони власного життя та закони всесвітнього життя.
Найкращий спосіб поведінки людини – не діяння.
Життя і смерть – поняття відносні. Лао-Цзи родить акцент на житті і тому як його організувати.
ІІ школа – Кун-Цзи
КОНФУЦІЙ (22.09.551 р. – квітень 479 до н.е.) Народився в печері на схилі грязевої гори в області Чанпін на сході Китаю в князівстві Лу. Сім’я належала до старовинного аристократичного роду, до того часу майже розореного. Ім’я, яке йому дали при народженні, було Кун Цю. Старанністю його прихильників ім’я Кун Цю мало-помалу змінилося почесним прізвиськом Кун-Фу-Цзи, що означає «Поважний учитель Кун», а багато століть по тому (XVI -XVII ст.) місіонери-єзуїти, що приїхали до Китаю і ознайомилися з його ученнями, зробили китайського мудреця та його вчення надбанням європейської цивілізації, латинізувавши його ім’я – Конфуцій. В житті Конфуцій утримувався від чотирьох речей:
Він не вдавався до пустих роздумів.
Не був категоричний у своїх судженнях.
Не виявляв впертості.
Не думав про себе особисто.
Конфуцій боготворив порядок у всьому. Конфуцій учив усно і не залишив після себе жодного рядка. Все, що нам відомо, – це записи його учнів.
Головні ідеї, думки, погляди: Жень, або гуманність, найбільш цінна якість особистості, вона досяжна в процесі освіти. Вищим принципом управління є Жень (гуманність) і правитель повинен бути взірцем, прикладом у всьому для свого народу, керувати по совісті, а не залякуванням.
Конфуцій приділяє мало уваги потойбічному світу та духам. Центр його роздумів, те, що турбує його більш всього – це проблема людини, її розуму та моральності. Він першим розробив концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в собі моральних якостей і культури. Конфуцій надавав великого значення музиці – найкращому засобу зміни поганої вдачі та звичок, а головну роль відводив етикету – правилам благопристойності в різних життєвих ситуаціях. Ось деякі з його міркувань:
«Мораль благородного мужа подібна до вітру, мораль низької людини подібна до трави і трава хилиться туди, куди дме вітер».
«Єдина справжня помилка» – не виправляти своїх минулих помилок».
«Дурень жаліється, що люди погано знають його, а мудрець, навпаки, – що він не знає людей».
«Досконала людина все шукає в собі, нікчема – в інших. Учення без роздумів не має сенсу, і роздуми без учення небезпечні».
«Мудрість соромиться своїх недоліків, але не соромиться виправити їх».
«Перед людиною до розуму три шляхи: шлях роздумів – це найбільш благородний шлях; шлях наслідування – це найбільш легкий; шлях власного досвіду – це найважчий шлях».
«Поважати всяку людину, як самого себе, і чинити з нею, як ми бажаємо, щоб чинили з нами, – вище цього немає нічого!
«Спостерігайте за поведінкою людини, будьте уважні до причин її вчинків, уважно приглядайтесь до неї у вільні часи. Залишиться вона для вас загадкою?».
Конфуціанство завжди застерігає від крайнощів, наприклад, від надмірної прихильності тільки до рефлексії, або тільки до почуттів. Іноді ставляться дуже складні питання, відповіді на які неоднозначні, наприклад: платити добром за зло безглуздя. Чим же тоді платити за добро?
Конфуцію належать роздуми про традиції, звичаї, норови.
Людина є доброю, знання та психологічні якості є вродженими.
Людина народжується з доброю, святою душею, але вона не розуміє цієї святості. Зіпсувати людину може виховання.
Людина за життя повинна принижуватися, щоб після смерті бути возвишеною. Коли людина стає індивідуальністю, її душа приєднується до душі роду.
З народження людині потрібно зберегти доброту.
Душа – етична категорія, основа добра і зла.
Конфуцій не визнавав духів і скептично ставився до марновірства та метафізичних спекуляцій: «Ми не знаємо, що таке життя, як ми можемо знати, що таке смерть?». Тому усе підсвідоме конфуціанство залишило осторонь.
СЮАНЬ ЦЗИ (288-238 рр. до н.е.) – учень Конфуція: людина – зла, доброта – продукт виховання.
ІІІ школа – Мо-Цзи
МО-ЦЗИ (МО-ДІ) (480-400 рр. або 475-395 рр.) до н.е. Філософ, мислитель, послідовник Конфуція. Погляди Мо-Цзи викладені у книзі, яка носить його ім’я та складена його учнями. До наших днів дійшли лише 53 розділи з написаних 71.
Вчений висунув і обґрунтував вперше в китайській науці категорії «ГУ» (причина) та «АЕЙ» (подібність, аналогія). Мудрець казан: «На основі минулого пізнаємо майбутнє, на основі ясного пізнаємо приховане». Він сповідав «принцип загальної любові», критикував конфуціанство. Мо-Цзи – виступав проти «вродженого знання». Справжні знання – це тільки одержані в процесі практичної діяльності. Речі, які існують навколо нас, мають об’єктивний характер і незалежні від нашої свідомості. Людська свідомість виникає в результаті діяльності органів відчуття та мислення.