3. Психологічні ідеї у філософсько-релігійних школах Індії

Історія індійської культури сягає глибини віків. Вже у II тис. до н.е. на те­риторії Індії склалися дрібні державні утворення. Давньоіндійське суспіль­ство було кастовим, його світоглядом була міфологія, викладена у Ведах – збірниках гімнів. Веди прославляли кастовий лад і панування касти жерців (брахманів) над усіма іншими кастами. Основний мотив вед - панування духовного над матеріа­льним, брахманів над іншими кастами. Брахманізм був їхньою міфологією.

Цивілізація на півострові виникла пізніше шумерської та єгипетської. Писемність існувала в Індії вже в III тис. до н.е. Потреби повсякденного життя вимагали від індійців накопичу­вати спостереження за явищами природи. Так з’явилися перші знання в області медицини та інших наук.

Згодом (сер. І тис. до н.е) на зміну брахманам правлячою кастою стають кшатрії (каста військової аристократії). Це пов’язане з завоюваннями, які вони вели та усвідомленням своєї значущої ролі у суспільстві. Брахманізм замінили нові релігійні течії: джайнізм та буддизм, які були світоглядами і прийнятними для простих людей.

Індійці вважали першоосновою всього сущого на планеті 4 елементи: землю, воду, вогонь та повітря. Вони вічні, а їх з’єднання та роз’єднання сприяє виникненню і розвитку всього Всесвіту.

Древніх мудреців цікавило питання про те, де знаходиться людське життя?

Так склалося дві системи поглядів:

1. серцецентрична (живе у серці) (Китай),

2. мозкоцентрична (живе у головному мозку) (Індія).

Філософи поділяли цю думку протягом X ст.

У Індії починають виникати філософські школи: ортодоксальні, класич­ні (даршан) – визнають безумовний авторитет Вед та Упанішади (коментарі до Вед. Упанішади походить від санскритського «сидіти біля», пізніше – сокровенне, таємниче знання, кодекс творів, які ведантою звучать як «кінець вед») та неортодоксальні, некласичні (настіка) – не визнають святості Вед, хоча й запозичують з них деякі ідеї.

До стародавніх пам’яток древньоіндійської науки та ведичної літератури: входять тексти різних історичних періодів: збірки-самхіти: «Рігведа» (збірка гімнів), «Яджурведа» (збірка жертовних формул), «Архар­ва­веда» (збірка магічних заклинань та формул), «Брахмани» (тлумачення ритуальних текстів), «Упанішади» - заключний розділ ведичної літератури (релігійно-філософські трактати) та інші.

У текстах Вед (II тис, до н.е ) та упанішадах розглядаються філософські проблеми душі, поведінки, вдосконалення особистості, досягнення блаженства, переселення душ. В упанішадах – питання про долю людства, вони намагаються відповісти на питання: звідки ми, де ми живемо, куди йдемо, чому існуємо то в стражданнях, то в задоволенні, хто цьому причина: час, природа, необхідність, випадковість чи людина?

«Упанішади» – це, по суті, перша спроба осмислити світ в рамках єдиного послідовного вчення. Саме в них була сформована доктрина карми. Все в світі визначається моральним законом. Душа народжується або вмирає, потім виникає знову в тій чи іншій формі у відпо­відності до етичного балансу дій та вчинків, які люди творили за життя.

В уявленнях древніх індійців тіло – смертне, душа – вічна, після смерті вона переселяється в інше тіло, в залежності від поведінки людини в минулому житті. Поняття «карма» (дія) означає не тільки поведінку, але й воздання, з яким вона складає єдність. Душа доброчинної людини відроджується серед більш високих людей, а гріховної – серед більш низьких. Головний шлях до хорошої карми – розуміння, усвідомлення свого місця в системі варн (каст).

Людина як окрема особистість повинна прагнути до звільнення від рабства чуттєвого індивідуального, щоби злитися з загальним та початковим

До ортодоксальних, класичних (даршан) філософських шкіл належали:

• веданта,

• міманси(а),

• вайшешика,

• санкхья,

• ньяя,

• йога.

Веданта та Міманса – розглядають співвідношення людської душі Атман з світовою душею Брахмою, яка розлита по всьому світу. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід цілковито, безумовно прийняти все, що напи­са­но у Ведах і достеменно виконувати всі ритуали. У цьому причина, мета і смисл життя. Цікавим є пізнання світу: Всесвіт – це Брахман, його пізнає Ат­ман, але для цього спочатку потрібно пізнати Атмана. Атман же – це людське Я. Отже, пізнання світу має починатися з самопізнання, само­вдоско­налення. Самопізнання – це вища форма знання, джерело щастя.

Система Міманса звернула увагу на сприймання.

Сприймання має два аспекти:

• родовий (властивий багатьом індивідуальним об’єктам);

• специфічний (лише даному).

Індуси вивчали ілюзії сприймання, галюцинації, сновидіння, можливості особливого, понадчуттєвого сприймання, яке вивчалося йогою.

У індійській літературі розрізняють дві форми сприймання:

• невизначене (нірвікалпа) – чисто сенсорне, дає безпосереднє враження про предмет при його контакті з органом;

• визначене (савікалпа) – розчленоване, втілене у мовних структурах.

Реальність чи ілюзорність образу залежить від характеру відносин між органом і зовнішнім об’єктом. Якщо відносини змінюються – виникає ілюзорне сприймання.

Причини розладів сприймання:

• периферійні – розлади органів відчуттів;

• центральні – розлади манасу.

Так, при неправильному функціонуванні маноса, образи пам’яті проек­туються у зовнішній світ – виникають галюцинації.

Сни – галюцинації, як наслідок пожвавлення підсвідомих вражень.

Цікавою є структура самого пізнавального акту: пізнання може з’явитися лише сумісно з тим, що пізнається.

Індуси намагалися розібратися із проблемою самопізнання, але релігія заперечувала, наклавши табу.

Веданта розвивала суб’єктивно-ідеалістичні тенденції Упанішади (-1000 р. до н.е.).

Справжнє «Я» - це не бренне тіло, це Атман, який тотожний Брахману (безкінечній космічній свідомості, основі світу). Індивідуальна душа відрізня­ється від Атману. Її божественна природа прихована за потоком чуттєвих сприймань і тілесних прагнень. Індивідуальна душа через пізнання та сувору моральну дисципліну позбавляється від них, щоб стати ідентичною Брахману.

Ньяя основну увагу приділяла теорії пізнання та логіці. Ньяя вдається до міркувань з приводу логічних засобів самовдосконалення, до розвитку аналітичного мислення, форм пізнання.

Школа Йога відрізнялася від інших шкіл: вивчали сновидіння, галюцинації, а також різні стани (зокрема, медитацію...).

Йога вчила, що для досягнення істинного пізнання необхідно подавити всі види психічної діяльності, які його затьмарюють. Цього можна досягти за допомогою системи прийомів (8-річний шлях):

• регуляція тілесних функцій (поза, дихання );

• регуляція внутрішніх психічних актів – уваги та мислення.

У цій школі розроблялись спеціальні прийоми розчленування психічних станів і навіть керування ними.

Санкхья, Вайшешика – матеріалістичні тенденції у розумінні світу (атомістична теорія).

Брахманізм (брахмани були найвищою кастою, вони тлумачили Веди, керували державою, здійснювали обряди та релігійні церемонії). Основні положення: уся природа одухотворена, всюди існують духи і душі; душа людини вічна; після смерті во­на не помирає, а перетворюється в тіло іншої людини, тварини чи у предмети природи.

До неортодоксальних, некласичних (настіка) філософ­ських шкіл належали:

• буддизм;

• джайнізм,

• чарвака-локаята.

Буддизм, світова релігія (засновником вважається Сіддхартха Гаутама), морально-етичне вчення: життя – це страж­дання. Існує 4 благородні істини Будди: існує страждання, є причина страждан­ня, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причина страждань – бажання людей. А спосіб їх регулювання – восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим як засобом опанування бажанням. На цьому шляху досягається нірвана – стан незворушності і спокою, який перериває сансару – безкінечність народжень.

Буддизм заперечував існування душі як окремої сутності. Психічне – потік неповторних миттєвостей, станів, які змінюють один одного.

Слово викривлює образ, перешкоджає спогляданню речі у її не повтор­ності.

Джайнізм виник одночасно з буддизмом, має спільні з ним мотиви. Вважав тіло джерелом несвободи душі, а подолати карму (долю, прокляття) Сансари можна аскетичним життям.

Чарвака-локаята – єдина матеріалістична школа Давньої Індії. Основою світу вважала 5 елементів: воду, вогонь, землю, повітря і ефір. Черваки запе­ре­чувати поняття «Я» як самостійної сутності, оскільки органи відчуттів нам ні­чого не говорять про «Я», а те, що ми отримати шляхом висновку, не може бути достовірним; заперечувати ведійське вчення про карму і сансару, існування Бога та душі.

Свідомість – побічний елемент 4 основних елементів природи.

Особливою повагою в Стародавній Індії користувалися такі області знання як астрономія, математика та медицина.

Ще за глибокої давнини в Індії зародилася наука про довголіття (Аюрведа), на якій сьогодні заснована тибетська медицина. Індійські лікарі вивчали властивості трав, вплив клімату на людину. Значна увага приділялася гігієні, дієті, різним психотехнікам і т. ін.

У V ст. н.е. Індія перетворилася на могутню, багату державу – країну легенд та казок. Економічна міць сприяла розквіту архітектури і науки, літератури і мистецтва. Не останнє місце в цьому ряді належить філософії (а значить, і психології).