4. Форма державного устрою.

Форма державного устрою – це територіально-організаційне структурування держави та її органів. Проста форма устрою представлена унітарною державою, а складна – федерацією і конфедерацією. Складна форма постає як союз окремих держав, що має єдиний центр влади. В умовах конфедерації спільно ведуться лише окремі державні справи (як правило, оборонні та зовнішньо-політичні). При цьому союзні держави зберігають свій суверенний статус, громадянство, грошову одиницю тощо. За федеративного устрою об’єднана держава регулює більшість суспільних справ. у т.ч. тих, що стосуються економіки, соціальних проблем, правопорядку. Вийти зі складу федерації можна лише за згодою громадян усього союзного утвореня. Конфедерації є, як правило, нетривкими формуваннями. Вони або розпадаються, або трансформуються у федерацію. Прикладом першої тенденції є Об’єднана Арабська Республіка, яка розпалася на Єгипет і Сирію, а другої – Швейцарська Конфедерація, яка лише за назвою є конфедеративним утворенням, а по суті – федерацією (з 1848 р.). До статусу конфедерації близький також Союз Російської Федерації та Білорусі, започаткований за ініціативою Б.Єльцина та О. Лукашенка. У світі налічується 16 федерацій.

На сучасному історичному етапі спостерігається розпад таких держав, у т.ч. на європейському континенті – СРСР, СФРЮ, Чехословаччина. Однак сили набирають і інтеграційні процеси. Така міжнародна організація як Європейський Союз поступово набирає ознак союзної держави, створюючи наддержавні органи, спільні силові структури, грошову одиницю, запроваджуючи Конституцію ЄС, яка передбачає, крім усього іншого, спільне громадянство.

Україна є унітарною державою з одним внутрішнім політичним утворенням – Автономною Республікою Крим. Ця автономія має свою Конституцію, Верховну Раду, Раду Міністрів. Але її повноваження є обмеженими. Наприклад, Верховна Рада АРК не може ухвалювати закони, а керівництво силовими структурами (міліцією, прокуратурою, службою безпеки) призначається і контролюється всеукраїнської владою.

5. Типологія держав. Поняття правової та соціальної держави.

Сучасні та історичні держави можна класифікувати за різними ознаками. За типом політичної влади і режиму держави поділяються на демократичні, авторитарні, тоталітарні. За соціальною (класовою) основою вони бувають рабовласницькі, феодальні, буржуазні, пролетарські.

Держави класифікують також за національною ознакою: національні, багатонаціональні, поліетнічні, імперські; за домінуючими функціями – соціальні, правові, поліцейські тощо.

У новітній історії, коли монархії почали трансформувалися в республіки, актуальною стала проблема конституціоналізму. Конституціоналізм – антитеза феодальній тиранії. Він передбачає необхідність правового визначення повноважень верховної державної влади, встановлення меж між нею та правами і свободами громадян. З ідеї конституціоналізму сформувалися поняття конституції держави та конституційного правління.

Конституціоналізм відкриває шлях до правової держави, у якій дотримується принцип верховенства права, гарантія прав, свобод людини й громадянина, судовий захист особи, підзаконність влади та органів управління, взаємна відповідальність держави і громадянина (Дж.Локк, Ш.Монтеск’є, І.Кант, Р.Моль, Ф.Хайєк та ін.).

Теорія і практика соціальної держави набула поширення у другій половині ХХ ст. у найрозвиненіших країнах Західної Європи: ФРН, Швеції, Швейцарії, Австрії, Франції, Норвегії. Її ідеологи (Т. Ріттер, К. Хессе, А. Браун, Д.Ролс, М. Годе та ін.) вважали, що сучасна держава повинна, перш за все, дбати про добробут і безпеку громадян. Тому однією з її важливих функцій вважається перерозподіл доходів між різними соціальними верствами для того, щоб забезпечити права кожної людини на гідне життя. Ідея соціально орієнтованої держави посідає чільне місце в соціал-демократичному русі, який пропагує ідеї рівності, справедливості, соціального миру та злагоди. Соціальною державою може стати країна з високим рівнем економічного розвитку та зрілою демократією.

Згідно Конституції (Ст 1.), Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Однак не всі ці ознаки набули достатнього наповнення реальним змістом. Це, в першу чергу, стосується соціального характеру української держави, адже економіка поки що не спроможна сповна задовольнити життєві потреби її громадян. Крім того, в нашій країні панує глибока прірва між доходами найбільш багатої частини населення і решти громадян.