1. Концепції походження та сутності держави.

В античні часи поняття «держава» (точніше, її відповідники: у стародавніх греків – «поліс», у римлян – «республіка») трактувалося широко і не відділялось від суспільства. Термін «держава» у його сучасному трактуванні («stato») – як суспільний (політичний ) інститут – запровадив італійський мислитель епохи Відродження Ніколо Макіавеллі. Однак чітке розмежування держави і суспільства здійснили такі філософи Нового часу як Т.Гоббс, Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо та ін. У тріаді «індивід – суспільство – держава» вони розрізняли кожен феномен, простежуючи їх взаємозв’язок і доводячи, що індивіди, які жили у напівдикому стані, спочатку утворювали суспільство (як наслідок господарської, військової, релігійної та іншої взаємодії), а потім і державу для своєї безпеки та регулювання суспільних відносин. У науковій літературі поняття «держава» визначається, як правило, через такі категорії як «суспільний інститут», «політична влада», «право», «територія».

Щодо походження та сутності держави існує ряд концепцій: патріархальна, теократична, договірна, соціально-економічна та ін.

Найпоширенішою з них є договірна теорія (Г.Гроцій, Т.Гоббс, Ж.Ж.Руссо), яка пояснює виникнення держави в результаті укладення угод між людьми про створення спільних органів влади, які виражатимуть волю народу та захищатимуть його.

Концепція завоювання (Є.Дюрінг, Л.Глумпович) пов’язує виникнення держави із завоювання одних народів з іншими. Такої думки дотримувався, наприклад, М.Костомаров, пояснюючи генезу держави Київська Русь завдяки войовничій ролі полян.

Соціально-економічна концепція (К.Маркс, Ф.Енгельс) пов’язує виникнення держави з поділом суспільства на економічні класи: імущі класи формують політичну владу, її органи для захисту своїх майнових інтересів і забезпечення правопорядку в суспільстві.

2. Ознаки, структура та функції держави.

Атрибутами, невід’ємними складовими держави є: населення, територія та інститути влади й управління. Крім того, до важливих ознак держави відносять примус (право на застосування сили), правопорядок, що його встановлює законодавство, збір податків, адміністративно-територіальний поділ та ін. Французький мислитель XVI ст. Жан Боден обґрунтував у якості визначальної та обов’язкової ознаки держави її суверенність – наявність у держави ніким не обмеженої влади.

Структурними компонентами держави є представницькі, виконавчі та судові органи. Її вищий представницький орган наділений законодавчими повноваженнями. Структуру держави можна розглядати у горизонтальному та вертикальному аспектах. Крім цього вона може бути представлена у вигляді трьохгранної піраміди, ребра якої, спрямовані до вершини, символізують види державних органів, а вершина – главу держави.

Функції (роль) держави в суспільстві (економічна, соціальна, правозахисна, культурно-виховна та ін.) близькі за своєю суттю в різних типах держав, але їх конкретний зміст залежить від історичних традицій та політичної ідеології, що лежить в основі державної діяльності.

Так, ліберали розробили концепцію «мінімальної держави», згідно з якою держава створює умови для самодіяльності громадян у різних сферах суспільного життя; вона не обмежує, а стимулює їх соціально значущі ініціативи, діє, наче «нічний сторож», який охороняє власність та встановлює правопорядок.

Комуністична ідеологія, обстоюючи державну (загальнонародну) власність на засоби

виробництва та відповідальність держави за здійснення економічної, соціальної, культурної та інших видів політики, навпаки, формує концепцію «максимальної», «тотальної держави». Держава, мовляв, має управляти економікою, іншими сферами суспільного життя, повинна дати своїм членам освіту, роботу, житло тощо. Це, в кінцевому результаті, призводить до занепаду держави через пасивність, безініціативність громадян, їх патерналістські настрої.