Мотиви Мета, завдання Засоби, ресурси Дії (принципи, методи, форми) Контроль Результат Наслідки
Ці елементи визначають зміст управління через сукупність дій:
діагностика стану об’єкта і прогнозування способів впливу;
визначення цілей і планування їх досягнення;
регламентування діяльності;
визначення і постановка завдань працівників;
організація і координація діяльності;
делегування повноважень і відповідальності;
мотивація працівників;
рефлексія.
Управлінська діяльність має практичне значення. Вона обслуговує реалізацію цілей і функцій управління, а також забезпечує підготовку і виконання управлінських рішень та відповідних дій. Які особливості управлінської діяльності:
інтелектуальний зміст, оскільки спрямована на вироблення рішень, спрямованих на зміну стану й розвиток соціальних (суспільних) процесів, свідомість, волю, поведінку людей; її головний сенс – отримання нової якості керованого об’єкта, що потребує відповідних знань і творчості;
інформаційний характер – в її процесі відбувається пошук, відбір, осмислення, систематизація, закріплення у формі рішення і впровадження в суспільні процеси (свідомість, волю, поведінку людей) управлінської інформації. Інформацією, яка придатна для державного управління є лише та, яка виявляє причини і наслідки наявного стану й проблем, їх чинники й рушійні сили динамічної зміни;
це – складне соціально-психологічне явище, в якому домінує вольова складова: постійні мислительні операції аналізу, синтезу, оцінювання, вибір, моделювання, рішення, контроль і підпорядкування чи виконання обумовлюють постійне напруження волі, тягар відповідальності, дисциплінованість, підпорядкування власних інтересів суспільним тощо – такі риси повинні бути властиві державним чиновникам, якщо вони хочуть авторитету й довіри народу;
це - колективна діяльність, яка передбачає взаємодію (вертикальну й горизонтальну); в ній існує спеціалізація і кооперація;
це - комплексне явище: управлінська діяльність включає людей, інформацію, знання, технічні засоби тощо, тому лише професійне виконання всіх її елементів забезпечить її раціональність і ефективність;
головне – юридична визначеність (законність): дозволено лише те, що визначено Законом! (для суб‘єкта) → дозволено все, що не заборонено законом (для об‘єкта) (Рис. 1.1).
Остання особливість визначає основний елемент державного управління – її форми.
Форми управлінської діяльності – це зовнішній вияв практичної активності державних органів, спрямованої на формування і реалізацію їх управлінських цілей і функцій та забезпечення власної життєдіяльності. По формах ми судимо про те, що? і як? Роблять державні органи, реалізуючи свої компетенції.
Компетенція органу державної влади — владні повноваження органу, обсяг діяльності, покладений на державний орган, або перелік визначених правовим (законодавчим) актом питань, які повинен вирішувати цей орган, або сукупність його функцій та повноважень, встановлених законом, нормативно-правовим актом.
До форм управлінської державної діяльності відносять правові та організаційні форми. Правові форми фіксують управлінські рішення і дії, що мають юридичний сенс (встановлення і застосування правових норм) – накази, постанови, розпорядження тощо, другі – організаційні - пов’язані з індивідуальними або колективними діями – оперативно-організаційними або матеріально-технічними:
встановлення норм права;
застосування норм права;
здійснення організаційних дій (оперативно-організаційна робота);
здійснення матеріально-технічних операцій.
Рис. 1.1. Особливості управлінської діяльності
Особлива роль належить організаційно-правовим формам – правовим формам, які набувають юридичного значення, у випадку, коли приймаються з допомогою нормативно встановлених організаційних форм (наприклад, прийняття Закону України вимагає більше половини голосів простої більшості - 226). В державних органах такі форми діють у відповідності з регламентом при прийнятті правових (нормативно-правових актів). Їх порушення робить прийняті рішення нелегітимними.
Правові форми використовуються при підготовці, прийнятті і виконанні управлінських рішень. Оскільки управлінське рішення є правовим актом, до нього ставляться такі вимоги:
- документування - представлення усіх підготовчих матеріалів у встановленій правовій формі;
- відповідність змісту компетенції даного державного органу, а також діючим матеріальним і правовим нормам;
- правові форми не є бюрократичним винаходом, їх призначення полягає в посиленні і забезпеченні правового (юридичного) сенсу правових норм, щоб кожна з них приймалася на підставі законодавства у режимі законності, а її зміст забезпечував права, свободи і обов’язки громадян;
- дотримання правових норм необхідне також при виконанні управлінських рішень, включно з розписом із вказівкою дати отримання.
Організаційні форми – це способи вільного колективного пошуку оптимального варіанту рішення управлінської проблеми. Вони вирішують дві основні задачі: проведення інтелектуального «штурму» управлінської проблеми і забезпечення певного компромісу при узгодженні можливого рішення (сесії, засідання, наради, конференції, оперативні наради тощо).
Методи управлінської діяльності – способи і прийоми аналізу та оцінювання управлінських ситуацій, використання правових та організаційних форм впливу на свідомість і поведінку в суспільних процесах, відносинах і зв’язках. Особливість цих методів у тому, що вони застосовуються за дорученням держави, офіційно, у встановленому порядку.
Методи управлінської діяльності поділяють на:
методи функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування;
методи забезпечення реалізації цілей і функцій державного управління;
методи стимулювання і активізації діяльності людини, організації (морально-етичні, соціально-політичні, економічні, адміністративні.
Стадії управлінської діяльності – етапи управлінської діяльності, які обумовлюють вибір форм і методів управління – називаються стадіями (циклами) управлінської діяльності, які утворюють замкнений круг:
аналіз і оцінка управлінської ситуації;
прогнозування і моделювання необхідних дій;
розробка правових актів або організаційних заходів;
обговорення і прийняття правових актів і здійснення організаційних заходів;
організація виконання прийнятих рішень;
контроль виконання і оперативне інформування;
узагальнення проведеної управлінської діяльності, оцінка нової управлінської ситуації (приклад, будь-який закон нинішньої ВР).
Поняття і особливості державного управління.
ДУ – це вплив державних органів на власні структури, а також на суспільні сфери, групи та інститути суспільства з метою забезпечення реалізації національних інтересів; у широкому розумінні поняття «державне управління» відображає діяльність усіх гілок влади, у вузькому – лише органів виконавчої влади (ПЕС, с.366).
Як уже зазначалося, державне управління – специфічний вид соціального управління, що пояснюється рядом властивих йому ознак:
державне управління спирається на державну владу, яка є легітимною, тобто має правову обгрунтованість - є законною;
державне управління охоплює всі сфери суспільства (політичну, економічну, соціальну, культурну тощо);
державне управління є системним явищем, оскільки держава, яка виступає в якості суб’єкта управління, є складним суспільним явищем, яке є впорядкованою системою.
Держава – складна, відкрита система, що динамічно розвивається; їй властиві: процеси управління, контролю, регулювання, прийому,збереження, обробки і видачі інформації. Вона прагне до рівноважного стану, здатна до самостійно позбавлятися непотрібних елементів (застарілих органів), володіє властивістю швидкого переходу до іншого стану. З точки зору теорії управління держава – складна відкрита система, якій притаманні властивості цілеспрямованої адаптації до змін зовнішнього середовища, здатність до самоуправління і саморегулювання свого розвитку. Управлінський вплив вищої ієрархічної структури держави реалізується прямими зв’язками із керованою системою - суспільством; контроль за виконанням прийнятих рішень, а також адекватність реакції на здійснений управлінський вплив визначається державою на основі інформації, що поступає до неї каналами зворотних зв’язків.
Властивість системності для державного управління має принципове значення, оскільки вона надає йому цілеспрямованості, узгодженості, забезпечує координацію, субординацію, раціональність і ефективність.
Система – ціле, що складається з частин; сукупність елементів, які знаходяться у відношеннях і зв’язках один з одним, яка утворює певну цілісність,єдність. Т.ч., поняття система визначається через поняття: ціле, елементи, відношення, зв’язки, підсистема, єдність тощо.
Основні системні принципи: цілісності (незводимість і не виводимість властивостей системи із властивостей її складових елементів), залежність кожного елемента, властивостей, функцій системи від його місця в системі, в її структурі, тобто можливість описати систему через сукупність зв’язків і відносин її елементів; обумовленість поведінки системи властивостями її структури, а не поведінки її елементів; взаємозалежності системи і середовища при визначальній ролі системи у їх взаємодії; ієрархічності тощо.
Визначення. Державне управління - свідомий, цілеспрямований, організаційно-регулюючий вплив держави, що спирається на владну силу, через систему її органів на суспільну життєдіяльність людей та відносин між ними з метою її впорядкування, збереження або перетворення.
Особливості державного управління:
- володіє владою – можливістю і здатністю здійснювати управлінський вплив на діяльність громадян з допомогою права, при потребі і застосування сили. Тобто державна влада реалізується не лише методами політичного, ідеологічного, економічного впливу, а й володіє монопольним правом на застосування аппарату примусу;
- йому властиве право встановлювати загальні принципи, закони, обов’язкові для всього суспільства, та забезпечувати їх дотримання всіма громадянами країни. Чи не є в такому разі держава аппаратом насильства?
Подумайте!
!Проблема прав і свобод людини й громадянина. Як їх забезпечити: боротися з державою чи приймати закони, що гарантують ці права і свободи?
!Проблема цілей і засобів державного управління (Макіавеллі: мета виправдовує засоби?!!)
Ефективність державного управління залежить від рівня розуміння суспільством цілей держави, довіри до неї та адекватного реагування на її впливи. Держава як управлінська, організуюча система суспільства, яка забезпечує цілеспрямоване соціальне управління, тобто вплив державних органів і структур на різні сфери суспільного життя та легітимне регулювання взаємовідносин громадян шляхом використання державної влади.
Основу державного управління складають процеси визначення цілей, стратегії, шляхів впливу на суспільство та реалізація прийнятих рішень.
Основною метою державного управління є щастя і добробут народу. Це можливо тоді, коли держава забезпечує безпеку і єдність країни, розвиток соціальних і економічних систем, духовний і культурний прогрес суспільства.
Основні напрямки діяльності держави, в яких реалізується її сутність, цілі й завдання є функціями державного управління.
!Функції державного управління не слід плутати з управлінськими функціями органів державного управління.
Відмінності між цими двома групами функцій:
функції державного управління – це специфічні за предметом, змістом і засобами забезпечення цілісні впливи держави на суспільні процеси. Вони обумовлені суспільними функціями держави і відображають способи їх реалізації;
управлінські функції органів державної влади – це юридично виражені управляючі впливи окремих органів державної влади, які вони мають право і зобов’язані здійснювати щодо певних об’єктів управління або компонентів певних структур;
функції управління державними органами - …
Обсяг управлінської функції залежить від місця державного органу в управлінській структурі, що визначає його вплив на управління суспільними процесами.
Загальні функції:
- адміністративно-політичні: забезпечення єдності й суверенітету держави, внутрішньої і зовнішньої безпеки; військова, оборонна функція, національна безпека, розвиток зовнішніх зносин (зв’язків), забезпечення правопорядку, правосуддя, функціонування органів державної влади, регулювання відносин із релігійними установами тощо;
- економічні функції: ріст добробуту, незалежність, поступальний НТрозвиток країни; загальна координація економічної політики (оподаткування, кредитна та цінова політика, інвестиційна діяльність та ін.), розвиток ринкової економіки, регулювання грошового обігу, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання тощо;
!чи є ефективною ліберальна концепція ринкових відносин;
!чи не вступає у суперечність (чи навіть конфлікт) розвиток економіки і екологія?
- соціальні функції: об’єднати суспільство - рівність кожного громадянина перед законом, соціальна й економічна захищеність (), діяльність у сфері охорони здоров’я, соціального захисту населення, розвиток ЖКХ, організація ринку праці, перерозподіл доходів, охорона навколишнього середовища тощо;
- культуро-освітні функції: збереження і розвиток культурних традицій, суспільної моралі, духовний (релігійний) розвиток; розвиток освіти, вищої школи і науки, виховання молоді і спорту, культури і мистецтв, спорту та туризму, організація дозвілля населення тощо.