5. Джерела та характерні риси права

Основним джерелом права були звичаї і так звані варварські правди – записи, в основному, звичаєвого права германських племен. Такі записи появилися в кінці V – на початку VІ ст. у багатьох племен, вони були офіційними або приватними збірниками звичаїв даного племені, які застосовувались у судовій практиці. Часто такі звичаї доповнювались королівськими актами.

Зокрема, на території франкської держави діяли Бургундська і Лангобардська правди (бургунди і лагнобарди входили до складу цієї держави), запис звичаєвого права вестготів (Едикти короля Еврика). Була ще Рипуарська права, Алеманська, Баварська і інші правди.

Кожна особа судилася своїм правом – незалежно від того, де на даний час проживало її плем’я – на території франкської держави чи поза її межами.

Тому перед судом кожному слід було під присягою вказати, до якого племені належить.

Якщо сторони належали до різних племен, то вирішував сам суд або владні органи – яке право застосовувати. Або ж правитель видавав відповідну постанову, якою належало керуватись судові. Так створювалися певні засади міжплемінного, міжнародного права.

Найдавнішим збірником права основного племені франків, які заснували у Галлії Франкську державу – салічних франків – була Салічна правда (Lex Salica). Припускається, що збірник був записаний за часів правління Хлодвіга між 508 і 511 рр. Налічував 65 артикулів. Потім він неодноразово доповнювався і частково мінявся при наступних королях. Збереглись тексти часів Піпіна Короткого і Карла Великого.

Ще одним джерелом права були правові акти королів – закони, що називалися капітуляріями.

Капітулярії за змістом поділялися на світські, церковні і змішані.

З точки зору територіальної дії вони поділялись на “місцеві” – що доповнювали або міняли право конкретного племені та загальнодержавні.

Отже капітулярії поділялися на :

- капітуляріїв, що доповнювали чи міняли діюче право (правди, закони);

- капітулярії, які мали самостійне значення;

- капітулярії королівським посланцям (службовим особам).

До інших джерел права відносились індивідуальні правові акти, що стосувалися конкретних осіб чи організацій – рескрипти, декрети. Вони поділялись на королівські і приватні.

З УІ ст. у державі франків (за прикладом Риму) стали складатися збірники зразків документів, які слід було складати при веденні різних справ – своєрідні формули (formulae).

У правових документах немає однозначного визначення влас­ності. Щодо рухомих речей, які перебували у власності певних осіб, застосовувався термін "свій". Вони могли безперешкодно відчужува­тися та передаватись у спадок. Саме охороні права власності на рухомі речі присвячено більшість норм Салічної правди. Та вже, очевидно, у приватній власності була й земля, оскільки покарання за порушення меж орного поля без дозволу хазяїна, чужого поля чи посів на ньому були значно суворішими, ніж за порушення меж общинних земель. Нічого не говориться про купівлю-продаж землі.

Сім'я мала патріархальний характер, проте влада батька не була безмежною й нагадувала радше опіку над дружиною та дітьми. Опіка над сином припинялася по досягненні ним 12 років. (Шлюбу передувала угода між сім'ями тих, хто одружувався. Обов'язковою була згода батьків. Заборонялася крадіжка чужої нареченої та дружи­ни, шлюби з родичами та свояками. Жінка, що вступала в шлюб з рабом, оголошувалася поза законом, її майно переходило до скарб­ниці, а родичі мали право безкарно її вбити. Раб, який одружувався з вільною, підлягав колесуванню. Вдова не могла вдруге вийти заміж без дозволу суду та сплати певної суми родичам померлого чоловіка. Однак жінка мала власне майно (посаг), яке вона не могла ні продати, ні подарувати. Після її смерті воно переходило дітям. Спочатку, за взаємною згодою подружжя, допускалося розлучення, але згодом під впливом церкви його було заборонено.

Під злочином право розуміло образу, шкоду, заподіяні особі чи майну іншого, порушення "королівського миру", а під покаранням - відшкоду­вання за ці дії. Дня злочинів і покарань були характерні такі риси:

• такі види покарань, як кровна помста та вигнання з общини, замінюються штрафом, але пережитки первіснообщинного ладу ще зберігаються (якщо вбивця не міг сплатити штраф, то він розплачував­ ся за це життям; родичі брали участь у сплаті та в отриманні штрафу; якщо людина оголошувалася поза законом, то вона підлягала вигнанню);

• розмір штрафу залежав від соціального та правового становища злочинця й потерпілого, від їхніх статі та віку (штраф за вбивство графа-600 солідів, вільного-200, римського колона-63, раба-35);

• не було загальних принципів класифікації злочинів і призначення покарань;

• великі розміри штрафів (найнижчий за крадіжку - 3 соліди, а за вбивство — 200 солідів).

Основні види злочинів були:

- злочини проти особи (вбивство, посягання на честь, завдання каліцтва, обмова, образа, викрадення вільних людей);

- злочини проти власності (крадіжка, грабіж, підпал);

- злочини проти порядку здійснення правосуддя (лжесвідчення, неявка в суд);

— порушення розпоряджень королівської влади.

Основним видом покарань, який застосовувався до вільних людей, був штраф. Він складався з двох частин: одна йшла потерпілому чи його родичам, а друга (в розмірі 1/3 штрафу) - надходила на користь держави, в особі короля. Крім цього, у справах, пов'язаних зі злочинами проти власності, передбачалося повернення та сплата вартості майна.

Такі види покарань, як страта, членоушкодження, тілесні покаран­ня, не застосовувалися до вільних людей. Так могли бути покарані тільки раби.

У разі оголошення особи поза законом передбачалася конфіскація належного їй майна.