Філософські напрямки хх ст.

2 тенденції

1.Сцієнтизм(переконання в тому що наука вирішує всі проблеми людського буття)

-Наука виступає як культурний ідеал

-Техніцизм-абсолютизація техніки

-Вчення

-Позитивізм

-Неопозитивізм

-Постпозитивізм

-Герменевтика

2.Антисцієтизм(заперечення можливостей науки забезпечити соціальний прогрес і вирішити всі проблеми)

-Людина поєднує все

-Співвідношення людини і Бога

-Вчення

-Філософія життя

-Екзистенціалізм

-Психоаналіз

-Філософська антропологія

-персоналізм

-Релігійна філософія

Позитивізм

Позитивізм-напрям філософії який базується на точному і позитивному знанні, яке набуте надійними методами, а метафізику вважають практично безкорисливою

Вся дійсність зводиться до фактів.

Завдання науки – опис фактів і узагальнення у вигляді теорій і законів.

Головні риси:

-методологічний монізм-ідея єдиного наукового метду якому підпорядковуються всі інші науки

-лише точні і природничі науки створюють цей метод

-підведення індивідуальних випадків під загальний закон

Неопозитивізм

Неопозитивізм-проблема ставиться побудови логічної досконалої мови науки.

Перехід від дослідження світу до дослідження мови, від онтології до логіки.

Філософія займається логічним аналізом мови.

Приділяється увага синтаксису(вчення про внутрішню структуру і правила побудови знакових систем)

і семантики(вчення про смислові значення і інтерпретації знакових систем)

Розробляється метод Барифікації- будь-яка теорія повинна практично перевіритися, теорії перевіряють фактами досвіду.

Головні риси:

-заперечення світоглядного характеризування філософії

- створення семіотики, як науки про знакові системи

-розробка штучних машинних мов

-підвищення ролі знаково-символьних засобів в науковому пізнанні

Представники-Відгенштейн, Карнап

Постпозитивізм

-послаблення уваги до проблем формальної логіки

-відмова від розмежувань між наукою і філософією

-аналіз соціокультурних напрямків, що вплинули на історію науки

-заміна методу барифікації на фальсифікації-гіпотеза перевіряється на досвіді, але якщо гіпотеза підтверджується то вона і далі фальсифікується до того доки не створиться нова(краща, ефективніша).

Представники: Помпер, Кун, Лакатос.

Структуралізм

Структуралізм – напрям, який виник в гуманітарних науках(етнографія, лінгвістика,історія,..), що виражає тяжіння цих наук до системно-структурної методології.

Шляхом віднайдення незмінних структур в різних сферах культури знайти універсальні структури суспільної реальності і мислення і зробити гуманітарні науки точними.

Представники: Строс, Фуко, Барт.

VI- Лекція

Прагматизм

В основі дія, програма, діяльність. Концепції та теорії оцінюються з позиції практичної корисливості. Істинними вважається лише те, що приводить до успішного ведення справ, до результативності і має практичну корисливість. Заперечується обєктна істина; заперечення вимог загальнолюдської моралі.

Германевтика

Виступає в 3 аспекти:

1. Тлумачення текстів.

2. Як напрям філософії 20 –го ст.

3. Методологія гуманітарних наук.

Представники: Гадамер.

Розглядається обмеженість науково-теоретичного методу і формується ідея про специфічний метод для гуманітарних наук (наукри про дух). 3 основні науки про дух: історія, філософія і мистецтво. Вони повинні мати свою методологію. Специфіко цих наук буде те, що до їх предмету долучається сам суб’єкт. Пізнання замінюється розумінням (інтерпретацію смислу, що перебуває у тісному зв’язку з інтерпретатором).

Напрямки антисцієнтизму

До філософії життя відносять – Шопенгаур, Ніцше, Бергсон. Основна увага на життя. Це погляди в яких всеіснуюче виступає як прояв життя, яке не можна раціонально пояснити, оскільки воно схоплюється інтуїтивно, або безпосередньо переживається людиною. В Шопенгауера головне поняття – воля до життя, як головний принцип існування світу. Воля до життя – джерело страждань, зменшити страждання можна шляхом втечі від волі через аскетизм. Ніцше воля до влади – головний принцип розвитку людського роду. Найбільше проявляється над звичайними моральними цінностями і здійснити переоцінку цінностей.

Поєднання (риси):

1. Категорія буття замінюється категорією життя і волі.

2. Саме життя може розглядатися як воля до життя або воля до влади.

3. Розгляд життя як творчого, динамічного та ірраціонального.

Екзистенціалізм

Це філософія існування людини та переживання свого існування в світі.

Поділяють на :

• Релігійний(Кіркегор, Ясперс, Марсель);

• Атеїстичний (Камю, Сарт, Хайденгер).

Особливості:

1. Перехід від всезагальних абстракцій в розумінні людини до дослідження її індивідуального світу і осмислення унікальності, неповторності кожної людини.

2. Світ розглядається як абсурдний і чужий для людини.

3. Первинність екзистенції (людське існування) над есенцією (сутність людини). Людина початково в екзистенціалізмі не володіє будь-якою сутністю (розум та інші), а лише здобуває її в процесі власного існуваня.

4. Розгляд людини як універсальної характеристики людини.

Психоаналіз

Представники: Фрейд, Юнг.

Це вчення про несвідоме, та його роль в житті людини. Несвідоме – це там частина психіки, яка лежить за межами нашої свідомості.

3 головні поняття:

1. Лібідо – енергія сексуальних бажать, які визначають поведінку людини.

2. Витіснення – заглушення цієї енергії і виведення її у сферу несвідомого (несвідомість).

3. Сублімація – протилежне витісненню, трансформація сексуальних бажань в соціально-значиму сферу, творчу діяльність.

Недоліки психоаналізу: біологічний підхід до людини, абсолютизація ролі сексуальних бажань в житті людини, свідоме – другорядна роль, антиісторичний підхід до культури.

Філософська антропологія

Представники: Плеснер, Шеллер, Кассіре.

1. Вчення про сутність людини.

2. Вчення про людину, її буття.

Буття розглядається через призму людського буття в світі, а людина постає завершенням еволюції світу.

Шеллер: сутність людини – дух.

Плеснер: сутність людини – ексцентричність.

Классіре: людина - істотою символічною, оскільки існує в культурі де є мова та ін.

Персоналізм

Представники: Бердяєв, Франкл, Муньє.

Головна сутність – особистість у її творчому зв’язку з богом. Творчість – головне призначення людини, через творчість людина виходить за межі буденності, формує себе як особистість, осягає бога, набирає рис бого-людини.

Тема: Філософське розуміння світу

1. Онтологія як вчення про буття виникає в 17 столітті, а до цього часу була складовою метафізики (вчення про буття, душу і бога). В Зх. Традицій: буття – добро, а небуття – зло, а в Сх. Акценти наголошуються на небутті.

Буття - це найперша, найзагальніша, найбезпосередніша визначеність будь-якої речі, явища чи процесу, та умови існування певних властивостей.

Головні підходи до небуття:

А) Щось негативне: зло, смерть.

Б) Часовий підхід(минуле і майбутнє - небуття).

В) Просторовий підхід (те що присутнє в одному місці, немає в іншому(небуття)).

Г) Породжуюче начало, смислове підгрунтя виникнення чогось нового.

Буття і небуття тісно пов’язані між собою і будь-яка зміна передбачає їх сполучення між собою. Трансцендентне буття – це така організація сущого (все існуюче), яка за своїм смислом значно перевищує буття і осягається за допомогою трансцендування. Трансцендування – це вихід за власні межі, що проявляється в релігійній вірі, творчому натхненні або пошуку істини.

2. Головні онтологічні категорії:

• Буття.

• Небуття.

• Трансцендентне буття.

• Космос – це буття як впорядковане і організоване яке протистоїть хаосу.

• Всесвіт – це сукупність реальних речей, явищ і процесів, які досяжні для спостереження і вивчення людини.

• Універсум – це єдність дійсного і можливого, синтез реально-існуючих і можливісних явищ.

• Світ – це реальність, виділена і поєднана цілісністю дини через смисл, все що для людини має смисл є джерелом для розбудови певного сіту, а тому людина живе в множинному світі.