2.1 Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Одним з видів дефектів волі є тимчасовий стан, при якому людина внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явищ не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Правочин , укладений у такому стані, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.

Стан, при якому особа не усвідомлює своїх дій, може мати одну з трьох форм вияву:

1. Вольову (стан, коли особа, хоча й більш або менш адекватно оцінює те, що відбувається, але у той же час не може керувати своїми діями);

2. Інтелектуальну (особа не розуміє значення своїх дій, хоча може керувати ними);

3. Змішану (у людини відсутня здатність як розуміти значення своїх дій, так і керувати ними).

Неспроможність дієздатної особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними може бути викликана різними обставинами:

• нервовим стресом,

• шоком від фізичної травми,

• алкогольним або наркотичним сп'янінням тощо.

Такий правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом фізичної особи, яка в момент вчинення правочину перебувала у стані, за якого не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. У разі смерті згаданої особи правочин може бути визнаний недійсним за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Такими заінтересованими особами можуть бути родичі цієї особи, її спадкоємці за заповітом, треті особи.

Оскільки тимчасова нездатність фізичної особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними може бути початковою стадією важкого психічного захворювання, ч.2 ст.225 ЦК передбачає, що у разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин , недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред’явити її опікун.

Для того, щоб визначити стан фізичної особи у момент укладення правочину, суд призначає судово-психіатричну експертизу і виносить рішення про визнання правочину недійсним, враховуючи при цьому як висновок судово-психіатричної експертизи, так й інші докази, які підтверджують перебування фізичної особи у момент укладання правочину в стані,за якого вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правові наслідки визнання такого правочину недійсним можна поділити на основні і додаткові.

Основним наслідком є двостороння реституція.

Додатковими наслідками є те, що сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов’язання відшкодувати їй моральну шкоду, завдану в зв’язку із вчиненням такого правочину (ст..23 ЦК).

2.2 Правочини, укладені під впливом помилки і під впливом насильства.

Стаття 229 визначає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.

Помилка – це спотворене уявлення особи про обставини, дійсним мають місце. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови «Про судову практику в справах визнання угод недійсними». Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета або інших істотних умов правочину, яке вплинуло на її волевиявлення і за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладеним.

Для визнання правочину недійсним необхідно, щоб помилка мала істотне значення для сторін правочину. Згідно з ч. 1 ст. 229 ІДК істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі,які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При цьому помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Питання, чи є помилка істотною, вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи, виходячи з того наслідки помилки є істотною і взагалі, і для учасника правочину.

Слід також враховувати,що на відміну від обману , помилка не є результатом умисних дій іншого учасника правочину, хоча, як і обман, зумовлює спотворене формування волі учасника правочину. Помилці можуть сприяти відсутність належної обачності, переоцінка свого досвіду чи можливостей учасниками правочину, дії третіх осіб тощо.

Основним наслідком визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок помилки, є двостороння реституція.

Додаткові наслідки полягають у розподілі збитків, які виникли при укладенні такого правочину, між його учасниками залежно від наявності їх вини. Якщо у визнанні правочину недійсним винна особа, яка помилилася (виявила недбальство), вона зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Якщо помилці своєю необережною поведінкою сприяла інша сторона, то остання зобов’язана відшкодувати тій, що помилилася, завдані їй збитки.

Ознаки помилки

Угоди, укладені під впливом помилки, є такими, що укладені з пороком волі. Порок волі в даній угоді характеризується тим, що він не є умисним, і виникає не в силу зовнішнього впливу чи впливу певних осіб, а виникає внаслідок помилок самої особи. Зовні така угода може бути цілком законною, інша особа може навіть не знати, що її контрагент суттєво помиляється. Проте лише реальна воля осіб має породжувати цивільні права та обов’язки, тому дана угода може бути визнана судом недійсним.

Стаття 229 ЦК ставить вимогу, що для визнання договору недійсним помилка повинна мати для сторони істотне значення. Серед помилок, які мають істотне значення, у ст. 229 ЦК виділено помилки щодо природи правочину, прав і обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Воля суб’єкта при укладенні угоди відповідає його волевиявлення, проте формування такої волі відбувається внаслідок неправильного уявлення про обставини, що укладення угоди.

Помилки можна класифікувати за певними ознаками. За критеріями обізнаності ділити незнання, коли особа взагалі не має уявлення про обставини, які мають для неї суттєве значення та не приділяє уваги виявленню даних обставин і в результаті відсутності таких відомостей укладає угоду, та власне помилка сама по собі, коли особа має певне уявлення про необхідні обставини, проте помиляється щодо певних моментів.

Помилки можливо класифікувати за їх характером на юридичні та фактичні. Юридична помилка відбувається внаслідок незнання законів чи неправильного уявлення стосовно прав і обов’язків, а фактична помилка стосується фактичних обставин, характеристик речі, які мають значення для угоди.

Як вже було зазначено, для визнання угоди недійсною необхідно, щоб ця помилка мала істотне значення. Визнання помилки істотною чи неістотною можна поставити в залежність від такого критерію – чи була б укладена угода за умови, якби особа не помилилася. Якщо при розгляді справи суд дійде висновку, що угода не була б укладена при відсутності помилки, то укладену угоду слід визнавати недійсною. Дане положення підтверджується п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», в якому вказується, що відповідно до ст. 56 старого ЦК УРСР під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Суттєві моменти

Помилковою не повинна визнаватися помилка в мотивах при укладенні правочину. Так, якщо особа очікувала запрошення на день народження і наперед купила подарунок, проте на святкування не була запрошена, внаслідок чого не змогла подарувати подарунок, то мотиви, на підставі яких діяла особа – а саме переконання, що її буде запрошено, не є підставами, що тягнуть за собою визнання угоди купівлі-продажу дану обставину майбутнього дарунку недійсною.

Суттєвою в окремих випадках може визватися помилка стосовно особи контрагента, якщо його особа мала істотне значення при укладенні угоди. Деякі науковці не вважають дану обставину такою, що тягне за собою недійсність договору, оскільки можливість визнання договору недійсним на тій підставі, що особа помилилася стосовно особи-контрагента прямо не передбачена законодавством. Проте не можна вважати таку позицію вірною. Хоч така можливість прямо й не передбачена законодавством, проте цінність речі може залежати від того, хто її створив.

Дана умова є важливою для угод, що мають довіритель ний характер, а також для договорів підряду, в яких особа виконавця є важливою для замовлення. Наприклад, якщо особа вважає, що довіряє написання картини відомому художнику,проте реально угода була укладена з його однофамільцем, виготовлена картина не буде мати для її замовника тієї цінності, яку він очікував від картини відомого художника. Проте не для всіх видів договорів не та особа контрагента тягне недійсність договору. Зустрічаються випадки, що отримавши позовну заяву, наприклад, про захист прав споживачів, відповідач звертається із зустрічним позовом з вимогою визнавати договір недійсним у зв’язку з тим, що при укладенні договору не було враховано особу споживача, і за нормальних умов він би з ним не уклав договору.

Звичайно, такі позиви не задовольняються. Даний критерій може застосовуватися лише уразі, якщо особа виконавця надає предмету договору такого значення та властивості, які вирізняють отримане по договору серед інших об’єктів, і маючи реальне уявлення про особу-контрагента сторона не стала б укладати з нею договір.

Важливою враховувати, що помилка може бути лише у обставинах, про які особа не повідомила іншу особу, а висновок про те, що в момент укладення угоди ця річ їй підходить, вона робила на підставі своїх внутрішніх переконань. Проте у випадку, якщо особа поставила іншу особу до відома про те, що їй потрібно, або малось на увазі, що річ буде відповідати звичайним вимогам, що ставляться для такого роду речей, а інша особа мала забезпечити надання речі відповідно висунутим вимогам помилки особи не буде. У випадку укладення договору купівля-продажу з настанням таких обставин покупець зможе пред’явити вимоги до продавця стосовно якості речі з усіма негативними для продавця наслідками.

Однак, якщо сторона до укладення договору повідомить іншій стороні свої уявлення стосовно цієї речі, які є помилковими, проте інша сторона знаючи про цю помилковість у судженнях особи не спростує її, то можна вважати що дана угода укладення під впливом обману. У даному випадку особа свідомо сприяє неправильному уявленню особи стосовно тих обставин, що мають істотне значення, і для того, щоб особа уклала договір, бажає, щоб при укладенні угоди сторона продовжувала дотримуватися даних поглядів.

Окремі види помилок

В юридичній науці були визначені обставини, внаслідок яких угоди визнавалися недійсними. Зокрема, це угоди, укладені внаслідок помилки щодо їх правові природи. Під природою угоди слід вважати юридичну природу тієї чи іншої угоди, тобто характеристики, які вирізняють один вид договору від іншого. Зокрема, якщо особа вважала, що укладає договір довічного утримання, проте уклала договір дарування, то має місце помилка в природі договору.

Помилка стосовно правової природи є єдиним випадком, коли має значення помилка в правових категоріях. В усіх інших випадках (незнання закону) помилка не має правового значення.

Під предметом угоди слід розуміти не тільки предмети матеріального світу (речі), але й дії (роботи, послуги). При цьому слід зважати не те, що іноді помилка виникає внаслідок неправильного розуміння назв предметів і т.д., оскільки іноді, залежно від того, як іменується предмет, йому присвоюються певні характеристики.

Помилка в якості речі є істотною й тягне за собою недійсність договору, якщо її якість чи властивість значно знижують її цінність чи можливість використання.

Обман має місце тоді, коли одна сторона умисно вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Крім того, обман має місце тоді, коли сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їх існування. Отже, для визнання правочину недійсним немає значення, здійснюються обманні дії в активній формі (повідомлення неправдивих відомостей) , чи виражаються у бездіяльності (умисне замовчування обставин, знання яких може перешкодити здійсненню правочину). Обман має місце і тоді, коли неправильні відомості про обставини, що мають значення для укладення правочину, повідомляються третіми особами з відома або на прохання сторони правочину.

Основним наслідком правочину, визнаного недійсним внаслідок обману, є двостороння реституція.

Додаткові наслідки для винної сторони передбачені ч. 2 ст. 230, яка встановлює, що сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину (ст.ст. 22, 23 ЦК).

Правочин, укладений під впливом насильства, є оспорюваним, оскільки воля учасника формувалася невільно. Насильство – це психічний або фізичний тиск на особистість контрагента або його близьких з метою спонукання до здійснення правочину (побиття, катування, загроза вчинення таких дій у майбутньому ). При цьому не обов’язково, щоб насильство здійснювалося іншою стороною правочину. Достатньо, щоб вона знала про насильство з боку інших осіб і використала цю обставину в своїх інтересах.

Основним наслідком визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція.

Додатковими наслідками є те, що винна сторона, яка застосувала фізичний або психічний тиск стосовно другої сторони, зобов’язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину (ст.ст.22, 23 ЦК). Такі самі наслідки настають для винної у застосуванні насильства особи, якщо результатами насильства скористалася не вона, а контрагент потерпілого від такого правочину.

Правочин, укладений особою внаслідок впливу тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах, є оспорюваним (ст..233 ЦК).

Для того, щоб суд задовольнив позов про визнання такого правочину недійсним, необхідність наявності двох умов:

1. особа вчиняє правочин під впливом тяжкої для неї обставини. Під тяжкими обставинами розуміють тяжке майнове становище особи, яке виражається у відсутності засобів, необхідних для нормального існування людини, наприклад, для придбання найнеобхідніших предметів (продуктів харчування, ліків тощо). Це може бути зумовлено не тільки станом самої фізичної особи, а й становищем його близьких (наприклад, хвороба дружини, батьків, дітей тощо).

2. умови правочину вкрай невигідні для цієї особи. При цьому поняття вкрай невигідних умов правочину охоплює два моменти: об’єктивний і суб’єктивний. Перший з них відображає нееквівалентність передачі майна (наприклад, квартира продана за половину її реальної вартості), другий – очевидність цієї обставини для сторін правочину (хоча умисел другої сторони не є обов’язковим). Чи був ініціатором такого правочину сам потерпілий, чи друга сторона правочину значення не має.

Основним наслідком визнання такого правочину не дійсним є двостороння реституція.

Додаткові наслідки полягають в тому, що на особу, яка скористалася тяжкою обставиною, покладається обов’язок відшкодувати другій стороні правочину збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з вчиненням цього правочину (ст.ст.22,23 ЦК).