Форматне радіомовлення та «нова концепція програмування»
Саме поняття «формат» увійшло в мову медійників колишнього СРСР від 1989 р., коли в Москві створили першу комерційну радіостанцію – «Європу плюс». 49 % акцій цього підприємства належали Держтелерадіо СРСР, а 51 % - Франції. У ківтні 1990 р. «Європа» вперше вийшла в ефір. Ю. Аксюта, перший програмний директор цієї радіостанції, в одному з інтерв’ю заявив, що «Європа» буде аполітичною станцією, яка не має жодних уподобань: «У французів ми навчилися дотримуватися формату, тобто не кидатися з однієї колії в іншу. Ми вибрали певний напрямок руху – музична радіостанція для дорослих» [Данилов И., Беляков А. Европейская история: Краткий курс. // Среда. – 1998. – № 1].
Визначення, яке запропонував Ю. Аксюта, в цілому викликало значний інтерес і жваве обговорення в наукових журналістикознавчих колах.
На думку В. Смирнова, для більшості теоретиків журналістики притаманно ставити знак рівняння між поняттям «формат» і поняттям «канал мовлення». Останній наприкінці 80 рр. активно використовувався на державному радіо, як свідчення реформування програмного продукту, тобто «канал має на меті інакше структурне наповнення ефіру, інакше спрямування на свою аудиторію та свою тональність» [7, 56].
Проте на сьогодні є безліч визначень поняття «формат», питома більшість яких тлумачить це явище на прикладі діяльності комерційних радіостанцій. Так, В. Сухарева вважає, що «Формат – це концепція змістових, адресних і інформаційно-стилістичних критеріїв» [8, 36-37]. У цілому в цьому лаконічному визначенні представлені основні риси формату, щоправда критерій адресності стоїть чомусь не на першому місці. Відомо, що формат комерційної радіостанції пов’язаний насамперед з орієнтацією мовника на задоволення потреб (інформаційних, музичних, загалом програмних) цільової аудиторії. Також мало зрозуміло, що має на увазі автор визначення під словосполученням «інформаційно-стилістичні критерії»?
Автори підручника «Радиожурналистика» (М., 2000 р.) пропонують таке визначення поняття «формат» - «це концепція радіостанції, яка включає в себе зміст, ритм мовлення, естетичні норми програмування, манеру роботи ведучих та інші специфічні особливості організації передчі, а також структурування програмних елементів відповідно до потреб цільової аудиторії [7, 57]. Це визначення, безперечно, більш виграшне, ніж попереднє, адже в ньому наголошено на концептуальності формату радіостанції, отже виваженості програмування каналу згідно з потребами цільової аудиторії, задовольняти які радіостанція мусить насамперед. Шкода, що у визначенні бракує інформації про «інші специфічні особливості організації передачі». Таким чином, автори цього визначення не претендують на вичерпність власної дефініції, пропонуючи доповнити її сенс і теретикам і практикам радіомовлення.
В. Смирнов пропонує власне бачення сутності «формату». На його думку, формат означає певне обмеження. Отже, «набір цих обмежень (у підходах до напряму мовлення) у його темах, програмуванні (визначається баченням потреб аудиторії) і уявлення про них самої аудиторії через її сподівання і реакцію на передачі складають сутність формату» [7, 58]. Химерно та плутано, намагання осягнути всі фактори впливу на формат радіостанції в їх єдності та рівнозначності. Але це визначення заслуговує на увагу тим, що в ньому фігурує слово «обмеження». Такий самокритичний підхід до програмування ефіру конкретної радіостанції і є визначальним при створенні будь-якої концепції мовлення.
Цілком відмінне від попередніх визначення поняття «формат» подає О. Гоян. «Формат – профіль, спеціалізація, індивідуальність станції, яка характеризується однотипним мовленням упродовж години, доби чи тижня» [2, 225]. В основі цього визначення полягає критерій оригінальності програмного продукту конкретного радіомовника на ринку, несхожості радіостанцій у принципі. Автор свідомо оминає розмову про аудиторний чинник впливу на формат, адже особливе ставлення до слухачів з боку радіомовників сприяло становленню форматного радіомовлення, розвитку «нової системи програмування».
На думку В. Смирнова, нова система програмування пов’язана з поведінкою аудиторії, конкуренцією в ефірі та, в цілому, форматними особливостями радіостанцій. Нова система програмування відзначається:
Активним переходом у верхній УКХ діапазон (FM), адже «дротове мовлення у певної частини аудиторії викликало психологічну «алергію» [7, 59];
Орієнтацією на величезний потік сучасної музики, що безпосередньо орієнтує радіомовлення на молодіжну аудиторію;
Зміною у відборі новин, які стали менш офіційними, як за джерельною базою, так і за стилістикою;
Переходом від публіцистики до авторського, особистісного за стилістикою програмного продукту;
Зміною в трактуванні подій [7, 58-59].
Одночасно з конкуренцією, розвитком форматного радіомовлення особливої популярності в програмних директорів набув принцип «вертикального планування» («програмування) ефіру. Згідно з ним мовник має добре знати про спосіб життя слухача, його бюджет часу, його смаки, вподобання й інтереси. Головна мета – не розширення слухацького загалу завдяки залученню нових слухачів, а втримування свого контингенту [7, 70]. Саме верткальне планування підвищило значення при програмуванні таких структурних елементів ефіру:
рекламних блоків і анонсів;
музики;
форм інтерактивного спілкування зі слухачами;
звукового одягу.