Загороджувальний вогонь.

Загороджувальний вогонь заключається в створюванні вогневої завіси з метою відбиття атак і контратак танків і піхоти противника, утримання і закріплення захоплених рубежів в глибині його оборони. Забезпечення флангів і стиків, недопущення відходу противника. Загороджувальний вогонь ведеться на одному або декількох рубежах. Ці рубежі повинні бути спостерігаємі з наземних спостерігальних пунктів або з позицій радіолокаційних станцій. Рубежі загороджувального вогню визначаються завчасно або в ході бою. Відносно напрямку стрільби ділянки загороджувального вогню можуть бути фронтальними або фланговими.

Для ведення загороджувального вогню залучають нарізну артилерію і міномети, а також нарізну артилерію. Ширину ділянки загороджувального вогню призначають з розрахунку 50м на одну гармату (міномет), тобто для батареї- 300м, для дивізіону - 900м. Кожному дивізіону призначають звичайно дві- три ділянки загороджувального вогню.. Дивізіонна ділянка ділиться на батарейні.

Відстань між рубежами загороджувального вогню може бути 400- 600м і більше і залежить від швидкості руху танків і піхоти противника. Чим більша швидкість їх руху, тим більша повинна бути відстань між рубежами і навпаки.

З метою безпеки своїх військ при веденні загороджувального вогню віддалення найближчого рубежу від своїх військ повинно бути не менш ніж 200- 400м.

Для відбиття піхоти противника, що атакує проводять звичайно один вогневий наліт на одному рубежі. Вогонь відкривають в момент підходу піхоти до ділянки загороджувального вогню і ведуть його до тих пір, поки піхота не прикратить атаку. Якщо піхота заляже, то її вражають загороджувальним вогнем як ціль, що спостерігається. Орієнтовний час ведення вогню по рубежу складає 1,5-2хв.

Для відбиття танків (бронетранспортерів) противника. що атакують залучають декілька дивізіонів (батарей) в накладку на кожному рубежі.. Вогонь відкривають в момент підходу головних танків (бронетранспортерів) до рубежу загороджувального вогню і ведуть біглим вогнем до виходу основної маси танків (бронетранспортерів) із зони розривів, після чого вогонь при необхідності переносять на наступний рубіж.

Ділянки загороджувального вогню позначаються прописними буквами (А,Б і т.п.). Для виклику вогню по цим ділянкам встановлюють умовні слова по назвам дерев (“Акація”, “Бук” і т.п.). Право виклику загороджувального вогню надається всім командирам - від командира роти (батареї) і вище.

V. Організація підрозділів ппо аеромобільних військ і основи їх бойового застосування в сучасному загальновійськовому бою.

Війська протиповітряної оборони призначаються для радіолокаційної розвідки повітряного противника і сповіщення про нього своїм військам, прикриття і захисту групувань військ, пунктів управління, аеродромів, тилових і інших об’єктів від ударів противника з повітря, боротьби з його авіацією, крилатими, оперативно - тактичними, тактичними балістичними ракетами, повітряними десантами у польоті і повітряними елементами розвідувально-ударних комплексів

Зразками зенітних комплексів є:

• великої дії (дальність стрільби більше 50км): ЗРК С-200; С-300В1"Весна"

• середньої дальності (дальність стрільби 25-50км): ЗРК 9К37 "БУК-М1"

• малої дальності (дальність стрільби 10-25км): ЗРК 9К33М "ОСА-АКМ"

• ближньої дії (дальність стрільби менше 10км): ЗГРК 2К22 "Тунгуска", ЗРК 9К35 "Стріла10", ПЗРК 9К38 (9К310) "Ігла" ("Ігла-1"), ЗСУ-23-4"Шилка", 23мм установка ЗУ-23.

Підрозділи протиповітряної оборони аеромобільної (повітрянодесантної) бригади (полку) призначені для боротьби з літаками, вертольотами і безпілотними засобами противника на малих і середніх висотах.

До складу підрозділів протиповітряної оборони повітрянодесантної (аеромобільної) бригади (полку) можуть входити:

- зенітний ракетно-артилерійський дивізіон у складі двох зенітних ракетних батарей переносних зенітно-ракетних комплексів ПЗРК 9К310 "Ігла" і однієї зенітної артилерійської батареї спарених 23-мм зенітних установок ЗУ-23 або зенітно-ракетна артилерійська батарея, що має на озброєнні спарені 23-мм зенітні установки ЗУ-23 (один зенітно-артилерійський взвод) і пускові установки переносних зенітно-ракетних комплексів ПЗРК 9К310 "Ігла" (три зенітно-ракетні взводи)

- зенітно-ракетні взводи батальйонів, що мають на озброєнні ПЗРК 9К310 "Ігла".

Засобів радіотехнічної розвідки повітряних цілей і системи радіолокаційного розпізнавання в бригаді (полку) немає, що істотно знижує бойові можливості засобів ППО.

Існуючими на озброєнні аеромобільної (повітрянодесантної) бригади (полку) засобами ППО можливий обстріл повітряних цілей, що летять із швидкостями до 300 м/хв., на відстанях до 5000м і на висотах до 3000м, у простих умовах обстановки.

Засоби протиповітряної оборони бригади (полку) використовуються, як правило, централізовано. Вони прикривають аеромобільні підрозділи, що діють на головному напрямку, артилерію на вогневих позиціях, командні пункти, аеродроми, підрозділи бойових і транспортно-бойових вертольотів на площадках базування, пункти управління і резерви. Зенітно-ракетні взводи батальйонів діють, як правило, у їхніх бойових порядках.

Зенітний підрозділ, приданий батальйону, призначається для знищення повітряного противника на гранично малих, і малих висотах Знаходячись у бойовому, перед бойовому чи похідному порядку батальйону, він веде вогонь по повітряних цілях у русі чи коротких зупинок, на плаву, а в обороні і при розміщенні на місці - з підготовлених стартових (вогневих) позицій. При цьому застосовується зосередження і розподіл вогню. Зосередження вогню проводиться декількома взводами, бойовими машинами (установками) та стрілками-зенітниками для знищення найважливіших угрупувань чи поодиноких цілей. Розподіл вогню проводиться для одночасної поразки декількох повітряних цілей. При цьому кожному стрілку - зенітнику, бойовій машині (установці), чи взводу вказується окрема ціль чи група цілей.

Вертольоти противника в районі дій десанту можуть з'являтися раптово, із різних напрямків, протягом декількох секунд (до 40 секунд), завдавати удару з положення висіння і потім уходити за природні укриття. Така тактика дій вертольотів вимагає від десантників уміння в мінімальний час виявити їх, підготувати до стрільби вогневі засоби й уразити вертольоти вогнем.

В 1975р. на озброєння підрозділів протиповітряної оборони повітрянодесантних військ були прийняті переносні зенітні ракетні комплекси (ПЗРК) «Стріла-2», а в подальшому переозброєні ПЗРК «Ігла».

Підрозділи озброєні ПЗРК діють, як правило, по - взводно в єдиній системі протиповітряної оборони бригади (полку). У разі ведення бою аеромобільною (парашутно-десантною) ротою окремо від головних сил вона може бути посилена зенітним відділенням.

ПЗРК можуть десантуватися у штатній укупорці на парашутних платформах П-7 або парашутними вантажними системами УПДММ-65, крім того перевозитись разом з особовим складом літаками і вертольотами у вантажній кабіні.

У ході десантування після приземлення підрозділ озброєний ПЗРК швидко приводиться у готовність до ведення вогню, веде безперервну розвідку і з появою повітряного противника відкриває по ньому вогонь. Час переведення ПЗРК з похідного положення у готовність №1 складає 20-30с.

Під час захвату об’єкту взвод ПЗРК рухається за підрозділами які прикриваються на відстані до 200м. або в їх бойових порядках, інтервали між БТР-Д (автомобілями) взводу складають 50-100м.

Під час ведення оборонного бою, при розташуванні на місці бойовий порядок взводу ПЗРК складається зі стартових позицій зенітних відділень, які розташовуються в одну або дві лінії з інтервалами і дистанціями між ними до 500м. Зенітні відділення розташовуються, як правило, поблизу пунктів управління в бойових порядках підрозділів, що прикриваються з інтервалами між стрілками – зенітниками 15-20м.

Під час здійснення рейду і на марші зенітні підрозділи в усіх випадках діють ближче до голови колони головних сил, а частина з них і з ГПЗ у готовності до негайного відбиття атак повітряного супротивника.

Під час перевезення залізничним, морським (річковим) транспортом підрозділи озброєні ПЗРК розміщуються на відкритих платформах, палубі судна у готовності до ведення вогню. Як правило, вони завантажуються останніми і розвантажуються першими, для організації безпосереднього прикриття підрозділів в районі станції завантаження (розвантаження), порту.

Під час ведення бою в місті стрілки-зенітники розміщуються на дахах будівель, вежах, а під час ведення бою в лісі можливе розміщення стрілків-зенітників і на деревах.

В 1962р. частини и підрозділи ППО повітрянодесантних військ отримали на озброєння 23мм зенітну установку ЗУ-23. Зенітна установка стала не тільки надійним засобом боротьби з повітряними цілями на висотах до 1500м., але і дуже потужним засобом боротьби з наземними легко броньованими цілями, вогневими точками і снайперами противника на відстанях до 2000м.

З авдяки незначній вазі у 960кг. зенітна установка ЗУ-23 десантується на парашутній платформі П-7 разом з боєприпасами, може перевозитися вертольотами як на зовнішній підвісці так і у вантажній кабіні разом з розрахунком.

Підрозділи озброєні ЗУ-23 діють, як правило, по - взводно в єдиній системі протиповітряної оборони бригади (полку). У разі ведення бою аеромобільною (парашутно-десантною) ротою окремо від головних сил вона може бути посилена як зенітним взводом ЗУ-23 так і парою установок.

У ході десантування після приземлення підрозділ озброєний ЗУ-23 швидко приводиться у готовність до ведення вогню, веде безперервну розвідку і з появою повітряного противника відкриває по ньому вогонь. Час переведення взводу ЗУ-23 у готовність до відкриття вогню з ґрунту по повітряній цілі складає 25-35 с.

У ході захвату об’єкту, здійснення рейду і на марші зенітні установки можуть буксируватися автомобілями і вести вогонь з коротких зупинок чи "з коліс", але останнім часом вони частіше швартуються в кузові автомобіля або зверху БТР-Д, що значно підвищує можливості з ведення вогню у русі під час прикриття підрозділів від ударів з повітря. При буксируванні ЗУ-23 час розгортання взводу з похідної колони у бойовий порядок в готовності до відкриття вогню по повітряній цілі складає 1-1,5 хв.

Як правило, взвод ЗУ-23 пересувається за головними силами десанту на відстані до 200 – 400м. а інколи і в їх бойових порядках та веде вогонь з коротких зупинок як по повітряним так і наземним цілям.

Під час ведення оборонного бою і при розташуванні на місці підрозділи озброєні ЗУ-23 займають вогневі позиції в бойових порядках підрозділів, які прикриваються по – взводно або парами установок з інтервалами між установками 30-50м. і ведуть вогонь зі спеціально обладнаних окопів, техніка взводу розміщується в укритті на відстані до 500м від позицій установок.

Під час перевезення залізничним, морським (річковим) транспортом підрозділи озброєні ЗУ-23 розміщуються на відкритих платформах, палубі судна у готовності до ведення вогню. Як правило, вони завантажуються останніми і розвантажуються першими, для організації безпосереднього прикриття підрозділів в районі станції завантаження (розвантаження), порту.

Крім засобів ППО, для знищення вертольотів у підрозділах бригади (полку, батальйону) використовується організований вогонь із стрілецької зброї, РПГ, озброєння БМД-2 й інших вогневих засобів. Як показують дослідницькі стрільби, вогонь їх достатньо ефективний.

Успішна боротьба з вертольотами противника можлива лише за умови, коли вогневі засоби постійно готові до відкриття вогню, а командири підрозділів - до управління ними.

При застосуванні бригади (полку, батальйону) у якості повітряного десанту обов’язково передбачається надійне повітряне прикриття його району бойових дій засобами ОК (АК), виділяючи для цієї цілі необхідний ресурс винищувальної авіації і засобів ППО , для чого постійно підтримується взаємодія з засобами ППО ОК (АК) і повітряних командувань (ПвК).