Організація і способи звільнення персоналу

Питання про звільнення персоналу виникає тоді, коли організація пе­ребудовує свою діяльність, або введення НТП скорочує потребу в ньому. Працівників, яких звільняють, можна поділити на дві групи: ті, які не прой­шли атестацію, систематично порушують дисципліну або «не вписуються в організацію», тому що функції, які вони виконують, вже не потрібні, і ті, яких організація хоче залишити, але в іншій якості.

Звільнення вимагає дотримання трудового законодавства, максималь­но об'єктивних критеріїв відбору мінімізації затрат, відкритості та інфор­мації, компенсації і допомоги в працевлаштуванні. Звільнення персоналу — це комплекс заходів з дотримання правових норм та організаційно-психологічної підтримки з боку адміністрації при звільненні працівників.

При найменшій можливості потрібно максимально пом'якшити про­цес скорочення, використовуючи всі наявні для цього резерви. Якщо ра­ціоналізацію структури персоналу не можна провести за рахунок підви­щення його мобільності, перенавчанням новим професіям, створення но­вих робочих місць, то приходиться іти на скорочення. Це є вимушена міра, небажана в соціальному аспекті.

Західні фірми проводять значні звільнення в крайніх випадках, нада­ючи перевагу політиці гнучкої зайнятості.

Планування роботи з питань звільнення працівників грунтується на складанні класифікацій випадків звільнення, а саме:

— звільнення за ініціативою працівника (в нашій термінології — за влас­ним бажанням);

— звільнення з ініціативи адміністрації;

— вихід на пенсію.

Відносно безпроблемним, з точки зору організації, є звільнення за влас­ним бажанням, яке в більшості випадків сам працівник оцінює позитив­но, і підтримки зі сторони адміністрації не вимагає.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений термін, незалежно від займаної посади, попередив­ши про це власника або уповноважений ним орган письмово за 2 тижні. Закон не пов'язує розірвання трудового договору з наявні­стю визначених причин. Тому працівник може взагалі не вказати причин звільнення.

Сезонні й тимчасові працівники також можуть у будь-який час звільнитися з роботи за власним бажанням, письмово попередивши про це власника або уповноважений ним орган за 3 дні.

При розірванні трудового договору з поважних причин власник або уповноважений ним орган має розірвати договір у термін, про який просить працівник.

Поважними причинами при звільненні за власним бажанням є такі:

— переїзд на нове місце проживання;

— переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;

— вступ до навчального закладу;

— неможливість проживання в даній місцевості, підтверджена медичним висновком;

— вагітність;

— догляд за дитиною до досягнення нею 14-літнього віку або за дитиною-інвалідом;

— догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи;

— вихід на пенсію;

— прийом на роботу за конкурсом;

— інші поважні причини.

Якщо в заяві працівника не зазначено день, з якого він просить його звільнити, то таким днем вважається день, що настає через 2 тижні після подання заяви про звільнення.

Термін попередження про звільнення вираховується за календа­рем з наступного дня після подання заяви. Якщо ж закінчення тер­міну попередження припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день.

Якщо працівник по закінченні терміну попередження про звіль­нення не закінчив роботу і не потребує розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не має права звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладанні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним термін розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує вимог законодавства про охорону праці або умови колективного договору з цих питань (ст. 38 КЗпП України).

Ніяка заборгованість перед підприємством, установою, організа­цією не може бути підставою для затримки розрахунку з працівни­ком. Протизаконним є також покладання на працівника обов'язку знайти собі заміну.

При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з поваж­них причин, з якими в законі пов'язані пільгові терміни збереження безперервного виробничого стажу, запис про звільнення вноситься в трудову книжку із зазначенням цих причин.

Звільнення за ініціативою адміністрації є неординарною подією для кожного працівника. Люди бояться втратити роботу, переживають страх і різні стреси.

Відповідно до законодавства про працю в Україні звільнення за ініціа­тивою адміністрації може відбуватися з таких причин:

— ліквідація підприємства, скорочення кількості або штату працівників;

— невідповідність працівника робочому місцю, посаді;

— невиконання працівником своїх службових обов'язків без поважних причин;

— прогули, в тому числі відсутність на робочому місці більше трьох го­дин протягом робочого дня, і невихід на роботу протягом чотирьох місяців у зв'язку з хворобою;

— поява на роботі в стані алкогольного та наркотичного сп'яніння;

— розкрадання майна;

— порушення керівником організації або його заступником своїх служ­бових обов'язків;

• аморальні вчинки.