14.6. Рекомендована література

1. с.301-330; 2. с.473-571; 3. с.40-46; 5. с.178-186; 6. с.304-322; 8. с.70-74; 11. с.138-148; 12. с.395-414.

Тема 15. Державне регулювання природоохоронної діяльності

Мета вивчення теми: зрозуміти сутність державного регулювання природоохоронної діяльності; познайомитись з об’єктами та системою державних органів; визначити методи та засоби державного регулювання охорони навколишнього природного середовища.

15.1. Методичні поради до вивчення теми

Антропогенне і техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні у кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу.

Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років (у Швеції – 80, у Польщі – 74). Значною мірою це зумовлено забрудненням навколишнього природного середовища внаслідок провадження виробничої діяльності підприємствами гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості та паливно-енергетичного комплексу.

Першопричинами екологічних проблем України є:

• успадкована структура економіки з переважаючою часткою ресурсо- та енергоємних галузей, негативний вплив якої був посилений переходом до ринкових умов;

• зношеність основних фондів промислової і транспортної інфраструктури;

• існуюча система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, регулювання використання природних ресурсів, відсутність чіткого розмежування природоохоронних та господарських функцій;

• недостатня сформованість інститутів громадянського суспільства;

• недостатнє розуміння в суспільстві пріоритетів збереження навколишнього природного середовища та переваг сталого розвитку;

• недотримання природоохоронного законодавства.

Механізм господарювання у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища є системою методів – адміністративних, правових, економічних, превентивних та виховних, спрямованих на раціональне природокористування. В економічно розвинених країнах цей механізм сформувався на початку 70-х рр. XX ст., в Україні він почав формуватися на початку 90-х рр. Зверніть увагу на те, що всі важелі цієї системи становлять одне ціле і доповнюють один одного. Водночас кожен з них має самостійні функції, розв'язує певне коло завдань і, залежно від рівня сформованості, стимулює або гальмує роботу системи в цілому.

До них належать:

І. Органи загального державного управління

1. Органи центральної державної виконавчої влади:

Кабінет Міністрів України;

Рада національної безпеки.

2. Органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим:

уряд Автономної Республіки Крим.

3. Органи місцевої державної виконавчої влади:

обласні державні адміністрації;

Київська міська державна адміністрація;

Севастопольська міська державна адміністрація;

районні державні адміністрації;

районні в м. Києві державні адміністрації;

районні в м. Севастополі державні адміністрації;

II. Органи спеціального державного управління

1. Органи надвідомчого управління і контролю в галузі екології:

Міністерство екології та природних ресурсів України;

Міністерство охорони здоров'я України.

2. Органи спеціального поресурсного управління:

Державне агентство земельних ресурсів України;

Державне агентство водних ресурсів України;

Державне агентство екологічних інвестицій України;

Державна служба геології та надр України;

Державна екологічна інспекція України;

Державне агентство лісових ресурсів України.

3. Органи спеціалізованого функціонального управління:

Міністерство надзвичайних ситуацій України;

Міністерство внутрішніх справ України;

Державна інспекція з питань захисту прав споживачів.

4. Органи спеціалізованого галузевого управління:

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

ІІІ. Органи місцевого самоврядування

Обласні (міські, районні, селищні, сільські) Ради народних депутатів.

З метою стабілізації і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища, для життя і здоров’я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем необхідне дотримання напрямів національної екологічної політики:

• посилення ролі екологічного управління в системі державного управління України з метою досягнення рівності трьох складових розвитку (економічної, екологічної, соціальної), яка зумовлює орієнтування на пріоритети сталого розвитку;

• врахування екологічних наслідків під час прийняття управлінських рішень, при розробленні документів, які містять політичні та/або програмні засади державного, галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку;

• міжсекторальне партнерство та залучення зацікавлених сторін;

• запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру, що передбачає аналіз і прогнозування екологічних ризиків, які ґрунтуються на результатах стратегічної екологічної оцінки, державної екологічної експертизи, а також державного моніторингу навколишнього природного середовища;

• забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;

• відповідальність нинішнього покоління за збереження довкілля на благо прийдешніх поколінь;

• участь громадськості та суб’єктів господарювання у формуванні та реалізації екологічної політики, а також урахування їхніх пропозицій при вдосконаленні природоохоронного законодавства;

• невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

• пріоритетність вимог «забруднювач навколишнього природного середовища та користувач природних ресурсів платять повну ціну»;

• відповідальність органів виконавчої влади за доступність, своєчасність і достовірність екологічної інформації;

• доступність, достовірність та своєчасність отримання екологічної інформації;

• державна підтримка та стимулювання вітчизняних суб’єктів господарювання, які здійснюють модернізацію виробництва, спрямовану на зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Реалізація екологічної політики потребує ефективного функціонування системи законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, спрямованого на досягнення національних пріоритетів. Основними вимогами до такого законодавства є його відповідність Конституції України, наближення до відповідних директив ЄС, забезпечення впровадження багатосторонніх екологічних угод (конвенцій, протоколів тощо), стороною яких є Україна, соціальна прийнятність, реалістичність, економічна ефективність. Законодавство має сприяти гнучкому застосуванню відповідних економічних інструментів для стимулювання впровадження інноваційних екологічних технологій, розв’язанню екологічних проблем на місцевому рівні.