3.2. Термінологічний словник

Правове регулювання – діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб’єктів права.

Адміністративні методи ДРЕ – інструменти прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку.

Державне замовлення – інструмент як адміністративного, так і економічного регулювання.

Стандарти – єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробування та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції, технології виробництва.

Норма – науково обґрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості, а також правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності

Санкції – заходи держави, спрямовані на покарання суб’єктів ринку, які не виконують установлених правил діяльності.

Квоти – визначають частку суб’єктів ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті і т.п. товарів та послуг.

Ліцензії – спеціальні дозволи, які видаються суб’єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів.

Грошова емісія – комплекс заходів центрального банку стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що зумовлює збільшення грошової маси і підвищення ділової активності.

Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ – звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найманого робітника, державного службовця і т. ін.).

3.3. План практичного заняття

1. Методи прямого і побічного впливу на соціально-економічні процеси.

2. Правові методи ДРЕ.

3. Адміністративні методи ДРЕ.

4. Економічні методи ДРЕ.

5. Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ.

3.4. Завдання для самостійного виконання

Поясніть які органи державної влади регулюють діяльність Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі». Які методи та інструменти регулювання при цьому застосовуються. Зробіть письмові висновки.

3.5. Питання для самостійного вивчення

1. Закони України як інструменти втілення державної соціально-економічної політики.

2. Сфера застосування адміністративних методів регулювання економіки.

3. Державні замовлення та державці контракти як засоби задоволення державних потреб у продукції (товарах, роботах, послугах).

3.6. Рекомендована література

1. с. 20-28; 2. с.58-67; 5. с.38-47; 6. с.78-95; 8. с.14-16; 12. с.45-58.

Тема 4. Методологічні основи соціально-економічного прогнозування.

Мета вивчення теми: зрозуміти сутність соціально-економічного прогнозування; познайомитись з принципами та методами прогнозування; визначити необхідність застосування різноманітних методів прогнозування соціально-економічного розвитку об’єктів регулювання.

4.1. Методичні поради до вивчення теми

Найважливішими засобами формування та реалізації стратегії соціально-економічного розвитку, а також ДРЕ є:

• прогнозування,

• макроекономічне планування

• державне програмування.

В умовах ринкової економіки істотно зростає роль прогнозування. Це пов'язано з двома обставинами:

1. По-перше, ринкове господарство відрізняється постійними коливаннями кон'юнктури, що безпосередньо відбивається на доходах і частці кожного продавця і покупця. Для того щоб не допуститися грубих помилок, потрібно оцінювати можливі варіанти дій контрагентів і конкурентів.

У цих умовах прогнозування стає невід'ємним елементом розроблення ринкової стратегії і тактики на будь-якому рівні господарства.

2. По-друге, у ринковому господарстві прогнозування є вихідним пунктом при обґрунтуванні довгострокових програм, індикативних, стратегічних і директивних планів, великих проектів.

Прогнозування – це процедура планування розвитку ринкової економіки та її найважливіших ланок і структурних елементів. Воно є однією з форм планової діяльності, яка складається з наукового передбачення стану об'єкта управління у певний момент.

Зміст прогнозування – це розроблення прогнозів різних періодів, які стосуються народного господарства в цілому і його підсистем.

Прогноз – це науково обґрунтоване передбачення можливого стану об'єкта управління, визначення альтернативних шляхів і термінів їх здійснення.

Прогнозування використовується як зв'язуюча ланка між теорією і практикою у всіх сферах життя суспільства. Теоретичний аспект прогнозування полягає в тому, що за допомогою прогнозування здійснюється аналіз реальних фактів та причинно-наслідкових зв’язків, оцінка й опис можливих і бажаних перспектив розвитку об’єкта. Управлінський аспект формує рекомендації щодо державного регулювання економіки на відповідну перспективу.

Типологія прогнозів базується на класифікаційних ознаках. Такими ознаками можуть бути: масштаби об’єкта; час випередження; елементи відтворення; функції прогнозу; джерела прогнозної інформації тощо.

Соціально-економічне передбачення основних напрямків суспільного розвитку потребує використання спеціальних обчислювальних і логічних прийомів, що дозволяють визначити параметри функціонування окремих елементів продуктивних сил у їх взаємозв'язку і взаємозалежності. Систематизоване науково обґрунтоване прогнозування розвитку соціально-економічних процесів на основі спеціалізованих прийомів здійснюється з першої половини 1950-х років, хоча деякі методики прогнозування були відомі і раніше. До них відносять: логічний аналіз і аналогію, екстраполяцію тенденцій, опитування думки фахівців і вчених.

У розвитку методології прогнозування соціально-економічних процесів велику роль відіграли наукові розробки А.Г.Аганбегяна, І.В.Бестужева-Лади, Л. Клейна, В. Гольдберга. У роботах цих вчених розглядаються значення, сутність і функції прогнозування, його роль і місце в системі планування, досліджуються питання методології й організації економічного прогнозування, виявляються особливості наукового прогнозування. Розвиток робіт, що висвітлюють питання прогнозування, здійснюється за такими основними напрямками: поглиблення теоретичних і прикладних розробок декількох груп методик, що відповідають вимогам різних об'єктів і різних видів робіт із прогнозування; розроблення і реалізація на практиці спеціальних способів і процедур використання різних методичних прийомів у ході конкретного прогнозного дослідження; пошук шляхів і способів алгоритмізації методик прогнозування і реалізація їх з використанням ЕОМ.

Під методами прогнозування слід розуміти сукупність прийомів і способів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) зв'язків об'єкта прогнозування, а також їх вимірів у рамках розглянутого явища або процесу вивести судження визначеної вірогідності відносно його (об'єкта) майбутнього розвитку.

За оцінками вітчизняних і зарубіжних вчених на сьогодні налічується понад 200 методів прогнозування, однак базових значно менше (15-20).

Однією з найбільш важливих класифікаційних ознак методів прогнозування є ступінь формалізації, що досить повно охоплює прогностичні методи. Другою класифікаційною ознакою можна назвати загальний принцип дії методів прогнозування, третьою – спосіб одержання прогнозної інформації.

За ступенем формалізації методи економічного прогнозування можна поділити на інтуїтивні та формалізовані. Інтуїтивні методи прогнозування використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів через значну складність об'єкта прогнозування. У цьому випадку використовуються оцінки експертів. При цьому розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки.

До складу індивідуальних експертних оцінок входять: метод інтерв'ю, при якому здійснюється безпосередній контакт експерта з фахівцем за схемою «питання – відповідь»; аналітичний метод, при якому здійснюється логічний аналіз якої-небудь прогнозованої ситуації, складаються аналітичні доповідні записки; метод розроблення сценарію, заснований на визначенні логіки процесу або явища в часі за різних умов.

Методи колективних експертних оцінок містять у собі метод комісій, колективної генерації ідей («мозкова атака»), метод Дельфі, матричний метод. Ця група методів ґрунтується на тому, що при колективному мисленні, по-перше, вища точність результату, по-друге, при обробці індивідуальних незалежних оцінок, що виносяться експертами, щонайменше можуть виникнути продуктивні ідеї.

До групи формалізованих методів входять дві підгрупи: екстраполяції і моделювання. До першої підгрупи відносять методи найменших квадратів, експонентного згладжування, змінних середніх. До другої – структурне, матричне, сіткове та імітаційне моделювання.

Розглянуті класи інтуїтивних і формалізованих методів схожі за своїм складом з експертними і фактографічними методами. Фактографічні методи базуються на фактично наявній інформації про об'єкт прогнозування і його минулий розвиток, експертні – на інформації, отриманій за оцінками фахівців-експертів.

Клас фактографічних методів поєднує такі три підкласи: методи аналогій, випереджувальні і статистичні методи.

Методи аналогій спрямовані на виявлення подібностей в закономірностях розвитку різних процесів. До них відносять методи математичних та історичних аналогій. Методи математичних аналогій як аналог для об'єкта використовують об'єкти іншої фізичної природи, інших сфер науки і техніки, що мають математичний опис процесу розвитку, який збігається з об'єктом прогнозування.

Випереджальні методи прогнозування базуються на певних принципах спеціальної обробки науково-технічної інформації, що враховують її властивість випереджати прогрес науки і техніки. До них відносять методи дослідження динаміки науково-технічної інформації, що використовують побудову динамічних рядів на базі різних видів такої інформації, аналізу і прогнозування на цій основі розвитку відповідного об'єкта. До випереджальних методів можна віднести також методи дослідження й оцінки рівня техніки, що ґрунтуються на використанні спеціальних методів аналізу кількісної і якісної науково-технічної інформації для визначення характеристик рівня якості існуючої і проектованої техніки.

Статистичні методи являють собою сукупність методів обробки кількісної інформації про об'єкт прогнозування, поєднаних за принципом виявлення математичних закономірностей характеристик та змін даного об'єкта з метою одержання прогнозних моделей.