2. Економіка паливно-енергетичного комплексу. Проблеми енергетичної безпеки України.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – це поєднання галузей, що займаються видобутком усіх видів палива, їх переробкою, транспортуванням, розподіленням, а також виробництвом електричної і теплової енергії та продажем палива й енергії споживачам.

У складі ПЕК виділяють паливну промисловість, до якої належать вугільна, нафтова, газова, торфова і сланцева, та електроенергетику, яка являє собою виробництво енергії на електростанціях усіх типів: теплових, атомних, гідравлічних, сонячних, вітрових.

Найстарішою галуззю паливної промисловості є вугільна, тому що перші родовища вугілля в Донецькому басейні було відкрито ще у 18 ст., а перша вугільна шахта поблизу сьогоднішнього Луганська запрацювала у 1795 р.

Україна дуже добре забезпечена запасами вугілля, Але умови його залягання дуже погані: вугілля знаходиться на великих глибинах, понад 600 м, а деякі шахти ведуть видобуток з глибин 1300 – 1500 м. Пласти вугілля мають невелику товщину і залягають крутими шарами, а вугленосні породи насичені вибухонебезпечним газом метаном, який може вибухати й загорятися, спричиняючи загибель гірників. Тому вугілля, яке добувається, дороге, ряд шахт є нерентабельними і потребують дотацій з державного бюджету.

Головними вугільними районами України є Донбас (Донецька, Луганська і частина Дніпропетровської області), Львівсько-Волинський і Дніпровський буровугільний.

За роки незалежності видобуток вугілля в Україні зменшився. В останні роки його виробляють у межах 59 – 60 млн т. Продають вугілля на електростанції та котельні, коксівне вугілля – на коксохімічні заводи, що виробляють кокс для металургії. Крім того, вугілля продають населенню на опалення приміщень. Урядом передбачено поступове збільшення використання вугілля для енергетики через подорожчання природного газу.

Нафтова промисловість об'єднує видобуток нафти, її транспортування та переробку. Запаси нафти в Україні невеликі, хоча видобуток ведеться давно, ще з 19 століття. У повісті І.Франка «Борислав сміється» показане життя нафтовиків Прикарпаття, яке є найдавнішим районом видобутку нафти в Україні. Крім Прикарпаття, нафту добувають у Полтавській, Чернігівській та Сумській областях, перспективним на нафту вважається шельф Чорного моря. Видобуток нафти становить трохи більше 3 млн т на рік. Власного видобутку мало для потреб нафтопереробної промисловості України, тому імпортується російська нафта з родовищ Західного Сибіру і Поволжя. Імпорт нафти значно більший, ніж власний видобуток, і склав у 2010 р. 7,6 млн т.

Транспортування нафти здійснюється нафтопроводами, які побудовані головним чином у 1960-70 рр. і потребують модернізації, у меншій мірі для перевезення нафти й нафтопродуктів застосовується залізниця. Пально-мастильні матеріали перевозяться спеціальними автомобілями. Нафтопроводи України підпорядковуються ПАТ «Укртранснафта». Засновником і єдиним акціонером Товариства є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». До складу ПАТ «Укртранснафта» входять філії:

• «Магістральні нафтопроводи «Дружба»

• «Придніпровські магістральні нафтопроводи»

• «Південні магістральні нафтопроводи». Загальна довжина нафтопроводів, що проходять територією України, складає 4766 км.

Нафтопереробна промисловість є найважливішою частиною нафтової галузі України і об’єднує 6 великих і кілька менших нафтопереробних заводів. Найбільші заводи працюють в містах Лисичанськ і Кременчук, де нафтопроводи з Росії підходять до великих річок: відповідно Сіверського Дінця і Дніпра. Інші підприємства нафтопереробки – це Одеський, Херсонський, Надвірнянський і Дрогобицький НПЗ. У нафтопереробній промисловості України панує російський капітал. Кременчуцький завод є головним підприємством ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта», ПАТ «ЛИНИК» (Лисичанський НПЗ) належить російській компанії ТНК, як і Херсонський НПЗ, Одеський завод належить компанії «Лукойл». Надвірнянський (ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття»)і Дрогобицький (ПАТ «Галичина») заводи знаходяться у власності компаній, близьких до групи «Приват». Проблемою є неповне використання потужностей нафтопереробки та їх моральне і фізичне зношення.

Газова промисловість включає видобуток природного газу, його переробку і транспортування через систему газопроводів, а також зберігання у спеціальних підземних газосховищах. Економіка України була налаштована на споживання дуже великої кількості газу, але в міру підвищення цін на нього споживання газу значно зменшилося. Якщо у 2006 р. було спожито 73,9 млрд куб. м, то у 2010 – 57,7. Газ добувається у Харківській, Полтавській, Сумській областях, Криму й Прикарпатті. Загальний об’єм добутого газу трохи перевищує 20 млрд куб. м, це приблизно на ¼ менше, ніж в 1990 р. Добутий в Україні газ використовується переважно для комунально-побутового господарства. Він також переробляється у зріджений газ, який використовується там, де не підведено природний. До найбільших газопереробних заводів належать Гнідинцівський (Чернігівська обл.), Качанівський (Сумська), Долинський (Івано-Франківська), Шебелинський (Харківська обл.).

Більшу частину газу Україна імпортує з Росії. У 2010 р. імпорт газу збільшився проти 2009 і досяг 36,5 млрд куб. м.

Газотранспортна система і наявність підземних газосховищ – це «козирні тузи» енергетичної галузі України. За рахунок прокачування російської нафти до Європи через систему українських газопроводів Україна дістає плату за транзит, тобто продає північному сусіду транспортні послуги. До побудови Росією обхідного газопроводу «Північний потік» України мала монополію на транспортування російського газу. Зараз обговорюється питання про створення міжнародного газового консорціуму з участю України, Росії та Німеччини.

Торфова промисловість України займається видобутком і переробкою торфу, який має головним чином місцеве значення. З нього виробляють опалювальні торфобрикети, також грунтосуміші. У Волинській області працює один з найбільших торфопереробних заводів України – «Сойне» в Маневицькому районі. Вважається перспективним використання в Україні сланцевого газу, але на його розробку і закупівлю для цього обладнання у США, де його виробляють найбільше у світі, потрібні великі кошти, тому ця галузь має перспективне значення. Україна має також великі ресурси уранових руд, з яких виробляють тепловиділяючі елементи для атомних електростанцій. Руди ці добуваються у Кіровоградській та Дніпропетровській областях, але на переробку відправляються до Росії, звідки Україна імпортує вже готові уранові стержні.

Електроенергетика України представлена різними типами електростанцій, які виробляють разом 189 млрд квт-год електроенергії, з них найбільше виробили у 2010 р. атомні станції (89,2), майже стільки ж теплові (86,5) і решту гідроелектростанції (13,2). Альтернативні електростанції в Україні є, але в загальному енергобалансі їх частка майже не помітна. В Енергетичній стратегії України передбачено активізувати розробки у сфері відновлюваних джерел енергії.

Важливою проблемою енергетичного комплексу України є енергетична безпека держави. Енергетична безпека – це здатність держави протистояти зовнішнім і внутрішнім шокам, які можуть порушити безперебійність постачання всіх видів енергоносіїв, електричної і теплової енергії, тобто держава повинна постійно дбати про надійність і якість забезпечення усіх секторів економіки теплом, енергією за будь-яких обставин. Вузькими місцями енергетичної безпеки України є дорожнеча нафти й газу і їх нераціональне використання; надмірна енергомісткість виробництва ( під цим розуміється, що в Україні на виробництво одиниці продукції витрачається палива й енергії у 3 – 4 рази більше, ніж в Європі); монопольна залежність від РФ в імпорті газу й нафти; зношеність систем транспортування енергоносіїв; висока собівартість видобутку і збагачення вугілля тощо.