1. Загальні положення

Питання рецепції римського права в Україні тривалий час залишалися поза увагою романістів. 3начною мірою це було зумовлено тим, що радянська правова доктрина ґрунтувалася на догматі про оригінальний, самобутній характер радянського права. Певна річ, це знімало з порядку денного й дослідження впливу римського права на радянське право взагалі.

Через це практично в усіх підручниках i посібниках, написаних до початку 1990-х рр., питання впливу римського права на право України (як i на право інших колишніх союзних республік СРСР) не розглядалося.

Однак в останнє десятиліття ситуація дещо змінилася, з'явилися нові видання. Це закономірно, адже Україна орієнтується на інтеграцію у світову спільноту, створення громадянського суспільства, розбудову правової держави, а це, у свою чергу, передбачає необхідність неупередженого перегляду багатьох усталених поглядів, у тому числі на сутність та характер розвитку українського права.

3.2. Рецепція римського права в Середньовічному українському праві

Першим кодифікованим актом, що дійшов до нас. є «Руська правда», знана у декількох редакціях.

Існують різні точки зору відносно того, чи відчувається вплив на цей законодавчий акт іноземного законодавства, а якщо такий вплив бур. то з чийого саме боку

Деякі автори взагалі заперечують вплив «чужого» права, зокрема, візантійського на «Руську правду». Інші вважали, що «росеняне иолучплп свои уставні от скандинавові а також звертають увагу па схожість деяких положень давньоруського та західно-європейського «варварського» права.

Не торкаючись зараз питань загальних витоків давньоруського права, яке потребує самостійного глибокого дослідження. Зазначимо лише, що визнання певної спорідненості давньоруського права з «варварським» правом не означає, що має місце, скажімо, «германський, а не римський вплив. Адже, як мовилось, у попередніх, розділах цієї праці, рецепція римського приватного права мала місце па Заході вже у Ранньому Середньовіччі, і, отже звичаєве право їх вже мало на той час «римсько правове, забарвлення». Отже йдеться лише про те, чи зазнало давньоруське право впливу більш-менш «чистого» римського права (хоча б у його візантійській інтерпретації).

Більш помітним та широким був цей вплив у законодавстві подальших часів.

Київська Русь, що перестала існувати після татарської навали, як єдина держава, виявилась розділеною на численні державні утворення, значну частину яких окупувала Литва, Втім, слід зазначити, що ця окупація руських земель, як підкреслював М.- С. Грушевський, мала характер не завоювання, а скоріше приєднання, збирання їх, як єдиного цілого, розірваного на частини. Литовські князі розглядали себе, як наступники (спадкоємці) Давньоруської держави, у тому числі й стосовно права останньої.

Тому являє інтерес розгляд особливостей генезису та змісту Литовських статутів, котрі замінили «Руську правду».

Дослідники звертали увагу па подібність «Руської правди» та литовського права (за обсягом норм цивільного та кримінального права, та судочинства тощо), вбачаючи у цьому «обрусіння» останнього.

Звичайно, є спокуса розглядати прийняття литовських статутів, як рецепцію давньоруського права, однак для того, щоб скласти певну точку зору, варто ознайомитись 3 історією їхнього створення та деякими положеннями.

Протягом XVI ст. було видано 3 статути - у 1529 р. — «Старий», 156,6 р. — —Волинський», 1588 —«Новий».

«Старий» статут був першим загальним кодексом Литовської держави, до складу якої тоді входила Україна. За своїм змістом та структурою він, мабуть, був найбільш близьким до «Руської правди»- Тому відносно нього можна, як здається говорити про часткову рецепцію давньоруського права. . Однак, проіснував він не дуже довго. Оскільки його норми мало відповідали політичним та економічним потребам феодального суспільства, що розвивалося вже у 1544 році було створено комісію для розробки нового Статуту.

Головну роль у складанні проекту і її Литовського статуту відіграли Августин Ротундус та Петрус Роізчї — фахівці у сфері не лише права, але й історії. Ґрунтуючись на західноєвропейських засадах світогляду, вони відстоювали доцільність використання римського права, як зразка і як допоміжного матеріалу. Саме за їхньої активної участі булл значно оновлено норми попереднього статуту - запроваджено ряд понять та категорій римського права.

У 1566 р. II Статут було прийнято на сеймі у Вільно і поширено його дію на Волинь, Поділля та бувше київське князівство.

Своєю структурою та багатьма положеннями він вельми схожий на Дігести та Кодекс Юстиніана - Ось наприклад, які найменування мали його 14 розділів: І— Основні засади права та державне право, 2— Земська оборона 3— правове становище шляхти 4—суд та судова система, 5— шлюб та сім'я 6— опіка, 7— записи й продаж. 8— спадкування, 9— земельні спори, 10— лісові промисли,—14— кримінальні злочини.

Така структура досить близька до побудови Кодексу Юстиніана хіба що порівняно з ним більше норм публічно правового характеру; адміністративних, кримінальних тощо і разом з тим, Статут не торкається, як Кодекс питань церковного права.

Подібність стає ще більш помітною при ознайомленні ч положеннями про вільне розпорядження маєтностями, сервітутними правами нормами про купівлю-продаж, позику, заставу та ін.

Загалом можна зробити висновок що Литовські статути були результатом використання та творчої переробки поточного литовського законодавства та судової практики, положень римського, німецького, польського права, а також звичаєвого права Литви, Польщі України. Якщо ж врахувати, що німецьке та польське право того часу формувалось під помітним впливом римського права то можна, як здається, дійти загального висновку про рецепцію римського приватного права в Україні у XVI ст. Особливостями її було те, що відбувалось наче б то «подвійне накладання» римсько-правових ідей — через давньоруське право яке зазнало частково впливу візантійського (опосередкованого — римського) права, та через німецьке та польське право, де римське право було рецеповане за західноєвропейським типом.

Пізніше Литовські статути були використані при складанні «Прав, за якими судиться малоросійський народ» та інших законодавчих актів.

Збірка «Права, за якими судиться малоросійський народ» була складена з метою регулювання відносин у Лівобережній Україні. Після приєднання її до Московської держави у відповідності з Березневими статтями на територію Гетьманщини дія московського законодавства не поширювалась — тут продовжували діяти «бувші права», тобто звичаєве право, польско-литовське законодавство, та Магдебурзьке Право.

Москва, природно, була зацікавлена у складенні збірки українського права з метою наближення його до російського. Указом від 28 серпня було створено кодифікаційну комісію на чолі з генеральним судею І- Борозною.

Після 15-ти річної роботи комісія у 1743 році подала законопроект, який однак, не влаштував царський уряд своєю оригінальністю, відмінністю від тогочасного російського законодавства, а тому закон так і не був прийнятим, хоча фактично застосовувався до Формування єдиної імперської системи законодавства у середині XIX ст.

Судячи з усього, при складанні проекту «Прав..» було використано римські та німецькі джерела, Литовські статути, польське законодавство, звичаєве право України і судова практика.

Збірник (хоча точніше називати його Кодексом) складався з 30 розділів, поділених на 531 артикул та 716 пунктів.

Вплив римського права на зміст «Прав..» був досить помітним. Зокрема це стосується регулювання відносин стосовно речей. У відповідних розділах розмежувались володіння, православності та сервітути. Захищалось право власності за допомогою позова про витребування речей, який фактично був тотожнім в індикаційному позову, Допускався також посесійний захист.

Подібність до римськопозовних рішень помітна була в положеннях зобов'язального права: в самому трактуванні зобов'язань, їхній системі, підстав виникнення тощо. Зокрема попереджалась можливість виникнення зобов'язань на підставі (договорів) та внаслідок правопорушень. При цьому, як і в ранньому римському праві, не було чіткої межі поміж леліктзми публічними та приватними, внаслідок чого порушення кримінального судочинства, головним чином, залежачи від бажання потерпілого або його родичів.

Значну увагу було приділено контрактовому появу. Як зазначалось «Права за якими судиться малоросійський народ», хоча і не набрала чинності як законодавчий акт але фактично застосовувались аж до того часу доки в зв'язку з введенням у дію Зводу законів Російської імперії не було формально заборонено застосування місцевого законодавства (23). Але незалежно від цієї заборони та створення імперського Зводу законів відчувалась потреба у оновленні законодавства, яке, хоча і продовжувало фактично застосовуватись, але не відповідало і потребам часу, особливо вимогам регулювання економічних відносин капіталізму, що почав тоді формуватись. Тому ще у процесі створення проекту Зводу з'явилась збірка «Зібрання малоросійських прав», котра у контексті нашої розвідки цікава, насамперед, тим, що відображала ще більшою мірою вплив ідей та рішень римського приватного права. У останньому було сприйнято не лише ряд структурних елементів, інститутів та правових рішень, але й принциповий підхід — ємкість (насиченість) та гнучкість норм.

«Зібрання малоросійських прав» складалось з трьох частин і структурно фактично слідувало за інституційною системою (з деякими відмінностями стосовно спадкування).

Першу частину було присвячено визначенню нравосуб'єктності. Друга — охоплювала норми зобов'язального права, третя — речові права, разом із спадковими.

У регулюванні питань правоздатності, речових прав (приватної власності, сервітутів, іпотеки, володіння тощо (відчувався вплив ідей, характерних для буржуазного суспільства. Але ще більше він був помітним у нормах зобов'язального права які передбачали добре врегульовану систему договорів покликану обслуговувати розвинений товарний обіг.

Договір міг бути укладеним особисто або через прокуратора (повіреного). Загальним правилом було особисте виконання боржником договору, проте у випадку його смерті до виконання договору, наставало універсальне правонаступництво спадкоємців.

Форма контракту могла бути письмовою або усною. Однак для відчуження або заставу маєтку вимагалась більш складна процедура. Договори стосовно нерухомості а також особистого найму мали бути нотаріально посвідченими, а також зареєстровані в органах місцевого самоврядування, або ж у суді.

Належне виконання договорів забезпечувалось завдатком, штрафом (пенею), запорукою, заставі.. Якщо ж, незважаючи на вжиті заходи зобов'язування боржник не виконував або виконував неналежним чином, то це тягло для нього додаткові обов'язок компенсувати шкоду кредитору. Загальним правилом було відшкодування як прямої шкоди, так і втрачених прибутків.

Поміж окремих видів договорів варто згадати: купівля-продаж, позику, перепродажу (комісію), схов, доручення майновий найом тоню. Разом з тим не всі відносини були урегульовані досить повно. Зокрема, не згадувались контракти, відомі ще римському приватному праву — міни, про сумісну діяльність. Не було також договорів страхування, перевезення та ін.

Згадані вище положення свідчать про досить високу техніку та правову культуру. У цьому контексті цікаво звернути увагу на ті правові джерела, звідки було запозичено ті чи інші ідеї або рішення. Тому повернемось до історії створення цього «Зібрання».

Систематизація проводилась па Україні по регіонам. Правобережній Україні роботи очолював А. Повстанський.

Головні джерела «Зібрання малоросійських прав 1807 р. були такі: Литовський статут (515 посилань). «Зєрцало Саксонів» (457 посилань), Хелмінське право (224 посилання) Магдебурзьке право (58 посилань) та «Порядок прав цивільних» (1 посилання)

Отже в основу фактично першого проекту цивільного кодексу України було покладено литовське право, що являло собою, як зазначалось вище, продукт часткової рецепції римського права у його візантійській та західноєвропейській інтерпретаціях (похідна рецепція через давньоруське німецьке та польське право), а також німецьке та польське право, де мала місце рецепція римського права західноєвропейського типу.

Якщо спробувати оцінити загальну тенденцію (вектор) розвитку права України (цивільного чи приватного права) у X—XIX ст. то, на нашу думку, можна зробити висновок про досить стійкий вплив римського приватного права— часткову похідну рецепцію у формі запозичення законодавчих рішень. Рецепція ця часткова бо сприймаються не всі а части на ідей та рішень. Вона — похідна (опосередкована) бо сприйняття положень римського приватного права відбувається не безпосередньо з першоджерел а через інші системи права Де ці першоджерела вже інтерпретовано відповідно до місцевих потреб.