2. Систематизація Юстиніана

Щоб оцінити результати систематизації Юстиніана, варто звернутися до її перебігу та змісту, створених під час неї нормативних актів.

Першим за часом було створено Кодекс, який являв собою звід імператорських конституцій.

7 лютого 528 року Юстиніан видав едикт, котрим оголосив склад комісії, а також визначив завдання останньої. Вона мала обробити матеріали, які увійшли до Кодексу Теодосія, виключити з нього те, що застаріло, а також доповнити його законодавчими актами більш пізнього періоду.

Кодекс другого, виправленого, видання був опублікований 18 листопада 534 року і набрав чинності 29 грудня того ж року.

Кодекс містить близько 4600 конституцій, починаючи з Адріана. Найбільша кількість з них належить Адріану — 1200, Северам — 880, Юстиніану — 400. Усі конституції, що увійшли до його видання, набули сили, ті ж, які з нього були вилучені, втратили чинність.

Кодекс Юстиніана поділено на 12 книг. Впадає в око значний обсяг матеріалу, який стосується питань приватного права. Йому відведено книги з 2 по 8 (сім з дванадцяти, тобто більше половини загальної кількості). 9 книга присвячена кримінальному праву, 10-12 — адміністративному.

Концепцію створення Дигест було визначено у конституції Юстиніана від 15 грудня 530 року «Deo auctore».

«І не судіть про то, що є кращим і більш справедливим за більшістю авторитетів: бо думка одного й гіршого може переважити у якомусь питанні думки багатьох і більш високих...».¹

16 грудня 533 року комісія доповіла про завершення роботи (тобто пройшло рівно три роки з дня створення її), а ЗО грудня 533 року Дигести набрали чинності.

Ось як виглядає структура Дигест Юстиніана: книга І — загальні положення про право та державу, книги 2-46 присвячені питанням приватного права, матеріал тут розміщено за схемою преторського едикту¹ книги 47-48 — кримінальне право та процес, книга 49 — оскарження, фінансове, військове право, книга 50 — муніципальне право, завершальні положення.

Книги не мають власних найменувань, в той час як титули, на які поділяються книги, опоряджені заголовками, котрі у багатьох випадках відтворюють рубрики «постійного едикту», а також нерідко співпадають з назвами відповідних титулів Кодексу Юстиніана. Титули, у свою чергу, поділяються на фрагменти, кожен з яких є витягом з одного із творів одного з правників. Специфічною рисою викладу матеріалів в Дигестах є те, що кожен фрагмент починається з вказівки на те, хто є автором витягу і з якого твору.²

Особливістю Дигест є наявність у їхньому тексті інтерполяцій, тобто доповнень, змін або уточнень, зроблених у стародавніх текстах комісією за укладенням Дигест.

Робота над Інституціями почалася протягом останнього року компіляції Дигест. Безпосередньо цим займались Трибоніан, Теофіл та Доротей. В основу Інституцій Юстиніана було покладено Інституції Гая.

Система Інституцій виглядала таким чином: вступ і чотири книги: І — особи, II — речові права, у тому числі спадкування за заповітом, III — спадкування за законом, загальні положення зобов'язань та контракти, IV — делікти та норми процесуального права, а також деякі положення публічного права. Книги поділено на титули, титули — на фрагменти.³

Інституції вийшли друком навіть трохи раніше Дигест — 21 листопада 533 року, але набули чинності одночасно з ними.¹

Оскільки пізніше Кодекс, Дигести та Інституції було об'єднано середньовічними юристами у єдиний Звід — Corpus juris. Ні сам Юстиніан, ні створена ним комісія з питань систематизації римського права не мали на меті створення якогось єдиного «Суперкодексу».

Саме ця перша спроба рецепції римського приватного права створили базу для його подальших рецепцій у різноманітних формах, в різних країнах, різних цивілізаціях.

2.1.3. Рецепція римського права після систематизації Юстиніана

Наприкінці IX ст. імператор Василь Македонянин почав переробку Зводу Юстиніана з метою його вдосконалення, уніфікації та модернізації. Роботи було продовжено і завершено вже за правління його сина — Лева VI (Мудрого) на початку X століття. Наслідком їх було видання «Базилік» — збірки законодавства, що мала підґрунтям компіляцію Юстиніана. Складові частини Зводу було перероблено, перекладено грецькою мовою та об'єднано в один кодекс, поділений на 60 книг. За своєю сутністю вони можуть бути оцінені як парафраз Дигест, з'єднаний з коментарями до Кодексу Юстиніана.

Законодавча діяльність наприкінці першого тисячоліття супроводжується активізацією наукових правничих розвідок. При цьому предметом їх є не лише положення чинного законодавства, тобто римське право у його візантійській інтерпретації, а й римське приватне право, як таке.

Власне, можна виділити три напрямки роботи юриспруденції у Візантії того часу.²

Перші два безпосередньо пов'язані з впровадженням у життя положень чинного законодавства.

Один з них — бібліографічна, методична та ін. обробка Базилік, зокрема, це Synopsis Basilicozum — збірка коротких статей (витягів) з Базилік, розміщених за алфавітом, а також Tipucitus — вид предметного покажчика для Базилік, розроблений наприкінці XI ст. візантійським юристом Михайлом Патцесом.

Другий — полягав у створенні посібників для засвоєння положень чинного законодавства, написаних на зразок Еклоги (наприклад, Epanagoge aucta — юридичний посібник, підготовлений у X ст.), скорочених збірок витягів із законодавчих актів — епітом тощо.

Третя течія, найбільш конструктивна з точки зору рецепції римського права, полягала у створенні схолій, тобто коментарів, написаних у вигляді приміток на полях книг, що містили юридичні тексти. Підхід тогочасних схоластів до тлумачення та коментування «Базилік» полягав у тому, що тлумачення норм позитивного права провадилось як на основі теорій сучасних юристів, так і на підставі висловлювань юристів доюстиніанової епохи, котрі тепер вже були юристами «древніми».

Останнім юридичним пам'ятником Візантійського права вважають видане близько 1345 року візантійським правознавцем (номофілактом) та суддею Констянтином Арменопулом «Шестикнижжя» (Hexabiblos), яке містило витяги цивільних та кримінально-правових норм з Базилік, зібрані у шести книгах.

Що стосується рецепції римського права у «післявізантійський період», то тут треба звернути увагу на існування цього явища на Балканському півострові та суміжних з ним регіонах — у країнах, що входили до так званої «Візантійської співдружності націй»¹.

Крім того, слід мати на увазі, що рецепція римського приватного права за візантійським типом відбувалася у Київській Русі, а пізніше в Росії та Україні.