Приватизація землі

У світовій практиці економічного розвитку земельне пи­тання завжди було непростим. Нелегким воно виявилось і в Україні. Великі розбіжності у сприйнятті земельних відносин у регіонах особливо дались взнаки після здобуття незалежності. Від перших декретів Львівської обласної ради щодо приватної власності на землю у 1990-1991 рр. до усвідомлення необхіднос­ті паювання земель колективних сільськогосподарських підпри­ємств в Автономній Республіці Крим минуло понад сім років.

Вперше в Україні категорія приватної власності на землю була введена Законом України "Про селянське (фермерське) гос­подарство" від 20 грудня 1991 р. Згодом Законом України "Про форми власності на землю" від 30 січня 1992 р. визначено три рівноправних форми власності: державну, колективну і приватну. В 1996 р. приватна, державна і комунальна форми власності на землю були закріплені в Конституції України. Загалом більшість питань реформування земельних відносин на початку 90-х років вже знайшла законодавче вирішення, у тому числі у Земельному кодексі України від 13 березня 1992 р., у Законі України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р. Однак навіть після прийняття цих законів частка виділе­них у натурі приватних земельних ділянок у землях сільського­сподарського призначення становила лише 15%. Незважаючи на законодавче проголошення приватної власності на землю, три­валий час, особливо в 1992-1995 рр., приватизація землі просу­валась дуже повільно. Відчувався вплив общинного та колгосп­ного менталітету селянства, сильне ідеологічне та політичне протистояння даному процесу.

Активізація земельної реформи відбулась після прийняття указів Президента України "Про невідкладні заходи щодо приско­рення земельної реформи у сфері сільськогосподарського вироб­ництва" від 10 листопада 1994 р. та "Про порядок паювання зе­мель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р. Протягом 1995-1998 рр. було завершено нормативно-правовий та власне розподільний етап земельної реформи. На основі зазначених зако­нів України, указів Президента України та інших нормативних актів з використанням результатів наукових досліджень було реа­лізовано наступні організаційні заходи з реформування (рис. 3.1):

• роздержавлення земель з визначенням категорій земель, що залишаються у державній власності;

• приватизація земель шляхом передачі їх у колективну власність недержавним сільськогосподарським підприємствам, а також у приватну власність громадянам;

• грошова оцінка сільськогосподарських угідь;

• паювання земель, переданих у колективну власність сіль­ськогосподарським підприємствам;

• видача сертифікатів на право на земельну частку (пай) громадянам - членам колективних сільськогосподарських під­приємств І організацій та державних актів на право приватної власності на землю, за їх бажанням, у разі виходу з підприємства;

• реалізація громадянами права на земельну частку (пай) на їх розсуд (у межах чинного, законодавства);

• формування і розвиток ринку земель та його інфраструк­тури;

• організація державного контролю за станом, використан­ням і охороною земель.

Спочатку з урахуванням світового досвіду зазначені концептуальні підходи щодо здійснення земельної реформи в Україні були викладені в Земельному кодексі України, прийнятому в березні 1992 р. Він став основою регулювання земельних відно­син в Україні. Водночас положення Земельного кодексу (в реда­кції 1992 р). стосовно реформування земельних відносин не від­повідали вимогам часу і гальмували даний процес. Внесення змін до нього зволікалося. Це зумовило необхідність правового врегулювання земельних відносин указами Президента України.

Новий етап земельної реформи в державі розпочався з ви­ходом Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р., яким було передбачено:

• безплатну передачу землі у колективну та приватну вла­сність для виробництва сільськогосподарської продукції на доб­ровільних засадах, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто її обробляє;

• поділ земель, які передано у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі (на місцевості) і видачі сертифікатів на право приватної власності на земельну частку (пай);

• право розпорядження земельною часткою (паєм), яке може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, обміну, успадкування, застави;

• право безперешкодного виходу члена колективного гос­подарства зі своєю земельною часткою (паєм) і виділення її в натурі (на місцевості) з видачею державного акта на право при­ватної власності на землю з відповідними правами розпоря­дження земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

З метою забезпечення реалізації невідкладних заходів щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва був виданий Указ Президент України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогос­подарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р. Ним було встановлено, що паюванню підлягають сільськогоспо­дарські угіддя, передані у колективну власність недержавних сільськогосподарських підприємств, визначено категорії грома­дян, які мають право на земельну частку (пай), та порядок розра­хунку розміру земельної частки (паю). Одночасно було сформовано землі запасу й резервний фонд земель, проведено грошову шинку сільськогосподарських угідь України. Це дало змогу здійснити паювання земель колективної власності, а громадя­нам - членам підприємств видати відповідні сертифікати (таб.2). Було врегульовано порядок використання створюваного в процесі земельної реформи резервного фонду земель. Останні призначались для передачі у приватну власність або надання у користування переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у Сільську місцевість для постійного проживання.

Таблиця 2