Тема 2. Теорія споживацького вибору

Кожен з нас, як споживач, щодня зіштовхується з проблемою вибору: як укомплектувати свій обід у студентській їдальні, їхати до академії тролейбусом, автобусом та маршрутним таксі, яку придбати книгу з економіки? Часом ми робимо вибір, зовсім не замислюючись, чому він виявився якраз таким. Це відбувається ніби-то підсвідомо. Насправді ж споживацький вибір піддається досить вірогідному моделюванню, і існує цілий розділ мікроекономіки, що пояснює поведінку споживача, механізм вибору ним того чи іншого набору продуктів, який він готовий придбати на ринку. Завдання цієї теми – викласти основні положення теорії споживацького вибору, тобто дати наукові пояснення тому, як споживач витрачає свій дохід для максимізації задоволення.

2.1 Споживацькі переваги

Чи спостерігали ви, як відвідувачі читають меню у ресторані, кафе чи барі? Як правило, спочатку вони звертають увагу на ліву частину, де йде перелік запропонованих блюд, і зупиняються на якихось з них. Потім співставляють свій попередній вибір з правою частиною, де вказані ціни, та хоча б приблизно визначають, чи дозволяє їм зробити відповідне замовлення та сума грошей, що є в їх розпорядженні. Це маленьке спостереження дає ключ до розуміння досить складного процесу споживацького вибору, загальна схема якого зображена на рис.2.1.

Перш за все слід мати на увазі, що споживач буде обирати лише те, у чому в нього є потреба. Можна з повною впевненістю заявити, що в основі споживацького вибору лежать потреби людей. Потреби – це стан задоволення, який споживач хотів би зберегти, або стан незадоволення, який він хотів би змінити.

Задовольнити свої потреби споживач може за допомогою різного набору продуктів. Скажімо, вгамувати голод можна як бутербродом з ковбасою, так і бутербродом з сиром. У залежності від смаків споживач віддає свої переваги якомусь з них. Тому потреби людини, накладаючись на специфіку особистості, трансформуються у переваги. Споживацькі переваги – це ранги, які споживач встановлює для альтернативних варіантів задоволення потреб. Ті варіанти, які на думку споживача здатні краще задовольнити його потреби, будуть займати більш високі місця у цьому “табелі про ранги”. Таким чином, з’являючись на ринку, споживач повинен вибирати, як найкраще задовольнити свої потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє його бюджет.

Зроблені вище зауваження дають достатньо підстав для побудови моделі споживацького вибору. Однак, як і будь-яка інша, ця модель передбачає прийняття певних допущень, вихідних посилань, що дозволяють краще її зрозуміти та обмежують умови, за яких висновки, зроблені за її допомогою, будуть найвірогіднішими. Такими допущеннями є наступні:

1. Здатність споживача ранжирувати альтернативи задоволення своїх потреб. Якщо є два набори товарів (А та В), то споживач може віддати перевагу якомусь з них, або визнати, що вони для нього рівноцінні:

А>B; A<B; A=B.

2. Переваги споживача транзитивні. Це означає, що якщо споживач віддає перевагу набору товарів А порівняно з набором В, а набору В порівняно з набором С, то він віддає перевагу набору А порівняно з набором С:

якщо А>B, a B>C, то і А> C.

3. Більша кількість товару привабливіша для споживача, ніж менша. Це посилання передбачає, що при побудові моделі поведінки споживача ми виходимо з того, що його потреби в тому чи іншому продукті не задоволені повністю, оскільки після досягнення повної насиченості потреб певним товаром, він перетворюється в антиблаго і спрацьовує інша залежність: чим менше антиблага, тим краще для споживача.