Державний устрій Німеччини

Державний устрій	Федеративна держава Парламентська республіка
Голова держави	Федеральний президент (бундеспрезидент). Реально великою є роль Федерального канцлера.
Виконавча влада	Федеральний канцлер (бундесканцлер) Федеральний уряд Федеральні міністри
Законодавча влада	Двопалатний парламент: Бундестаг Бундесрат
Судова влада	Федеральний конституційний суд
Влада на місцях	Всі землі мають однопалатні парламенти, що всенародно обираються (ландтаги); у Баварії, є ще й сенат, який обирається як орган, що представляє інтереси десяти груп населення.
Центральний банк	Здійснює контроль над кредитно-грошовою політикою. З 1 січня 1999 він підкоряється Європейському центральному банку.

 

 Федеральний президент (бундеспрезидент) 

• Обирається тільки на один або два послідовних п'ятирічних терміни;

• Обирається Федеральними зборами (Bundesversammlung), що спеціально скликаються головою бундестагу терміном на 5 років і складаються з депутатів бундестагу і такого ж числа членів, що обираються ландтагами (парламентами земель);

• У разі недієздатності або смерті повноваження президента здійснюються головою бундесрату;

• Повноваження: представлення кандидатури канцлера на затвердження бундестагу; розпуск нижньої палати парламенту за пропозицією канцлера у випадку, якщо він програє голосування по вотуму довір'я; призначення вищого офіцерського складу збройних сил, хоча командує ними міністр оборони; помилування осуджених злочинців.

Федеральний канцлер (бундесканцлер) 

• Голова виконавчої влади;

• Як правило, канцлером стає лідер політичної партії, яка отримала найбільше число голосів на загальнонаціональних виборах;

• Повноваження: пропонує кандидатури членів кабінету міністрів для їх формального затвердження президентом країни; визначає основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики;

• Для відставки уряду законодавчою владою повинна бути запропонована альтернативна кандидатура на пост канцлера, прийнятна для більшості парламентаріїв. Дане обмеження в Основному законі, назване "конструктивним вотумом недовір'я", має на меті підтримку політичної стабільності. Лише одного разу (у 1982) канцлер був зміщений таким чином.

Федеральний уряд 

• Складається з міністрів, які суміщають дві функції членів кабінету (як колегіального органу) і керівників міністерств;

• Уряд залишається при владі, лише поки він підтримується більшістю в бундестагу;

• Нарівні з міністерствами в структуру центральних органів виконавчої влади включені Відомство федерального канцлера (очолюється міністром за особливими дорученнями) і Відомство у справах преси й інформації (очолюється статс-секретарем), які підлеглі безпосередньо федеральному канцлеру.

Федеральні міністри 

• Очолюють відповідні міністерства і керують їхньою роботою разом зі своїми заступниками - статс-секретарями (1-2 чиновника) і парламентськими статс-секретарями (1-2 депутати, які призначаються на допомогу міністру);

• Міністерства поділяються на відділи, підвідділи і реферати;

• При міністерствах можуть створюватися спеціалізовані федеральні відомства;

• Специфіка виконавчої влади: федеральні міністерства проводять урядову політику, як правило, не самостійно на всіх рівнях держструктури, а лише через аналогічні органи виконавчої влади земель ФРН і на місцях. Виключення складають міністерства іноземних справ, оборони, деякі підрозділи міністерств фінансів, транспорту, внутрішніх справ, у тій мірі, в якій конституція ФРН фіксує пряме виконання федерацією відповідних функцій.

Законодавча влада

 

Двопалатний парламент:

• верхня (більш "слабка") палата - Бундесрат;

• нижня (більш "сильна") палата - Бундестаг.

 

У разі розбіжностей по законопроекту між бундестагом і бундесратомвони узгоджуються в об'єднаних комітетах (спільних комісіях) двох палат;

Оскільки земельні вибори не співпадають за часом із загальнонаціональними, розклад сил між політичними партіями у бундестагу і бундесраті може бути різним. Так, наприклад, християнські демократи - партія, що мала більшість в двох палатах протягом багатьох років - залишилися в бундесраті з 1991 у меншості по відношенню до соціал-демократів.

 

Бундестаг 

• Головна палата парламенту;

• Обирається населенням терміном на 4 роки;

• Половина депутатів обирається у виборчих округах за мажоритарною системою шляхом прямого голосування, інша половина - за партійними списками, що виставляються у кожній землі, за пропорційною системою;

• У більшості випадків член кабінету міністрів одночасно є й депутатом бундестагу;

• Законопроекти можуть бути внесені будь-яким депутатом, бундесратом або федеральним урядом. Для проходження законопроекту потрібна проста більшість голосів. Основна робота над складними законопроектами ведеться не на пленарних засіданнях, а в комітетах і комісіях бундестагу. Розподіл місць у комітетах і комісіях між представниками різних партій здійснюється залежно від чисельності тієї або іншої партійної фракції.

Бундесрат 

• Голова бундесрату обирається по черзі і по традиції одноголосно з числа прем'єр-міністрів всіх 16 земель терміном на один рік. Делегація, що представляє ту або іншу федеральну землю, голосує в бундесраті відповідно до інструкцій земельного уряду;

• Члени бундесрату не вибираються населенням, а делегуються кожним із земельних парламентів;

• Засідання палати проводяться один раз на місяць;

• У складі бундесрату ФРН (до її об'єднання з НДР) було представлено 45 делегатів з десяти західнонімецьких земель, а також спостерігачі із Західного Берліна, які не брали участі у голосуванні. У грудні 1990, після об'єднання країни, число місць в бундесраті було збільшене до 68. Федеральні землі, що мають населення понад 7 млн. осіб, посилають у бундесрат по 6 делегатів кожна; землі з числом жителів від 6 до 7 млн. осіб - по 5 делегатів; з числом жителів від 2 до 4 млн. - по 4 делегата, а з числом жителів менше 2 млн. - по 3 делегати;

• Якщо проведений через бундестаг закон зачіпає інтереси 16 німецьких земель, він повинен бути схвалений бундесратом;

• Питання, що стосуються суверенних прав федеральних земель, особливо фінансові й адміністративні, звичайно є предметом дискусій і суперечок, і тому в середньому трохи більше половини всіх законопроектів проходить через верхню палату парламенту. Крім того, бундесрат має право винести негативний висновок по будь-якому із законопроектів, але лише дуже небагато з них не отримують схвалення у верхній палаті.

Судова влада

 

Федеральний конституційний суд

• Вища судова інстанція;

• Половина членів обирається бундестагом, інша половина - бундесратом (по 8 суддів);

• Термін повноважень членів Федерального конституційного суду - 12 років;

• Суд дає тлумачення Основного закону ФРН і здійснює перевірку федеральних і земельних законів на предмет їх відповідності конституції; виносить приватні рішення у разі суперечок між землями або розбіжностей між земельними і федеральними урядами; приймає постанови, на основі яких та або інша політична партія може бути розпущена, якщо судом встановлено, що вона переслідує в своїй діяльності антидемократичні цілі.

У судах більш низького рангу судочинство ведеться незалежними суддями, які після призначення на посаду не можуть бути відкликані з суду без їхньої згоди.

 

Правосуддя в Німеччині відправляється п'ятьма гілками судової влади: нарівні із звичайними судами (що ведуть цивільні і карні справи) існують також суди по розгляду трудових суперечок, адміністративні, з соціальних питань і фінансові. Процеси по карних справах проводяться суддями, а не присяжними. За винятком судового розгляду з ряду конституційних питань, суди більш низького рангу не пов'язані в прийнятті рішень постановами вищих судових інстанцій (хоча на практиці подібні прецеденти трапляються часто).

 

Влада на місцях  

• За винятком Баварії, всі землі мають однопалатні парламенти, що всенародно обираються (ландтаги); у Баварії, крім того, є ще й сенат, який обирається як орган, що представляє інтереси десяти груп населення;

• Повсюдно глави уряду (у Гамбурзі - перший бургомістр, у Бремені - бургомістр, у Берліні - правлячий бургомістр, в 13 інших землях - прем'єр-міністри) залежать від більшості у ландтагах;

• У веденні федеральних земель знаходяться питання політики в області культури і народного утворення, охорони правопорядку і навколишнього середовища. Федеральне законодавство застосовується в землях з урахуванням їх широкої автономії. При цьому розподіл федеральної допомоги між регіонами країни узгоджується з керівництвом Європейського союзу (ЄС) у Брюсселі.

• Основною територіальною одиницею місцевого самоврядування виступають адміністративні округи. У межах кількох сотень округів діють міські, комунальні і сільські органи місцевого самоврядування, які обираються населенням на основі пропорційного представництва. Податки на нерухомість і виробництво, так само як і прибуткові податки, йдуть на різні операції місцевої влади, але більшість общин і муніципалітетів отримують додаткові субсидії від федерального уряду;

• Землі ФРН, будучи відносно самостійними суб'єктами федерації, автономно визначають структуру своїх органів виконавчої влади. Як правило, на чолі цих структур знаходяться прем'єр-міністри земель, які обираються парламентами і формують земельні уряди. У межах своєї компетенції земельні уряди формально повністю незалежні від уряду ФРН. У питаннях, що відносяться до компетенції федерації, на них покладене виконання відповідних федеральних законів;

• Замикають структуру органів виконавчої влади місцеві адміністрації (муніципалітети). Вони підлеглі земельним урядам з питань, віднесених до компетенції самих земель.

Італійська Республіка.  Державний устрій та політична система (2009)

Форма правління: парламентська унітарна республіка. 

Територіально-адміністративний поділ: 20 областей, 109 провінцій, 8101 муніципалітет.

Дата здобуття незалежності: 17 березня 1861 р.

Національне свято: 2 червня (з 1946 р.) – День проголошення Республіки. 

Конституція: від 22 грудня 1947 р., набула чинності 1 січня 1948 р., у подальшому 13 разів вносились зміни, востаннє – у 2001 р.

Президент є де-юре главою держави, обирається на 7 років на спільному засіданні палат Парламенту за участі представників усіх областей. За конституцією Президент символізує національну єдність країни, проте має небагато реальних повноважень, усі президентські акти мають бути контрасигновані відповідальними членами Уряду. З 15 травня 2006 р. Президентом Італії є Джорджо Наполітано.

Законодавча влада в Італії належить двопалатному Парламенту, який складається із Сенату (верхня палата) та Палати депутатів. Обирається на 5 років за змішаною системою, яка поєднує принцип пропорційного представництва з наданням додаткових голосів коаліції партій, що перемогла. До складу Парламенту входять 630 депутатів та 315 сенаторів, що обираються, а також 11 "довічних" сенаторів. Статус довічного сенатора отримують колишні президенти Республіки, а також чотири особи з одинадцяти можуть призначатися Президентом Республіки за видатні заслуги перед державою.

Виконавча влада в країні здійснюється Радою Міністрів (Урядом) на чолі з її Головою (прем’єр-міністром). На цю посаду, як правило, призначається лідер політичної партії чи коаліції, що перемогла на парламентських виборах. Прем’єр-міністр формально затверджується Президентом та обома Палатами Парламенту.  В результаті перемоги правоцентристської коаліції у складі “Народ свободи” (С. Берлусконі), “Ліга Півночі” (У. Боссі) та “Рух за автономію” (Р. Ломбардо) на дострокових парламентських виборах 13-14 квітня 2008 р., з 8 травня 2009 р. посаду Голови Ради Міністрів Італії обіймає Сільвіо Берлусконі, посаду Міністра закордонних справ – Франко Фраттіні. 

Судова влада: базується на римському праві та Кодексі Наполеона з наступними змінами. В країні існують звичайні, адміністративні, апеляційні, військові суди, Вищий касаційний суд, Конституційний Суд.

Довідка про Іспанію

Державний устрій	Федеративний (запроваджений Конституцією 1978 р.)
Форма правління	Парламентська монархія
Глава країни	Король, який є також головнокомандуючим збройними силами (Реальна влада належить Главі вищого виконавчого органу країни – Уряду, кандидатуру якого на затвердження парламенту вносить Король. Законодавча влада здійснюється Генеральними кортесами (парламентом)).
Конституція	Ухвалена на загальнонаціональному референдумі 6 грудня 1978 року.
Інститут Президента	Глава держави: Король Хуан Карлос І, вступив на трон 22.11.1975 р. після смерті генерала Ф.Франко. Згідно з Конституцією, Король є символом єдності держави, арбітром і гарантом функціонування державних інститутів.
Виконавча влада	Глава уряду: Хосе Луїс Родрігес Сапатеро - призначений 17 квітня 2004 р. за результатами перемоги на виборах 14 березня 2004 р. Іспанської соціалістичної робітничої партії.
Релігія	Римо-католицька
Населення	Кількість - проживає близько 44 млн. осіб (приблизно 14 млн. у містах) Середня густота населення - близько 90 чоловік на 1 кв. км
Державне свято	12 жовтня— День іспанської нації (на честь дати відкриття Америки Х.Колумбом)
Територіально-адміністративний поділ	Іспанія складається з 17 автономій та 2 міст зі спеціальним статусом – Сеута та Мелілья. 17 автономій у свою чергу поділяються на провінції, загальна кількість яких складає 52
Валюта	EURO
Телефонні коди	Мадрид (+3491)

Державний устрій Швейцарії

 

Форма правління	Федеративна парламентська республіка, що має три політичні рівні: Конфедерація, кантони, громади. Система управління державою побудована на трьох складових: референдум (”пряма демократія”), парламент, уряд.
Конституція	Нова редакція Конституції прийнята у 1999 р., чинна з 2000 р.
ІнститутПрезидента:	Федеральний Президент обирається Федеральними Зборами з членів Федеральної Ради строком на один рік за принципом ротації та виконує, головним чином, представницькі функції. Президентом Швейцарії на 2009 рік обрано Федерального радника, керівника Федерального департаменту фінансів – Ганса-Рудольфа Мерца; Віце-президентом – Федерального радника, керівника Федерального департаменту економіки Доріс Льойтхард.
Виконавча влада	Колективним главою держави, вищим виконавчим та розпорядчим її органом є Федеральна Рада (уряд), до складу якої входять 7 федеральних радників, яких строком на 4 роки обирає Парламент нового скликання на першому спільному засіданні обох палат. Згідно з Конституцією, федеральні радники є рівними у правах і приймають рішення на колегіальній основі.