5.2. Нормування праці за мікроелементами

Ідея мікроелементного нормування праці базується на доцільності синтезу попередньо диференційованого на складові ча­стини трудового процесу, найдрібнішими з яких є елементарні трудові рухи — мікроелементи трудового процесу. Послідовна дифе­ренціація трудового процесу від загального до найдрібнішого (рис. 5.1) припускає й застосування зворотної інтеграції рухів у найекономічніші, найдосконаліші трудові дії, трудові прийоми, трудові опе­рації за схемою: від найдрібнішого до загального (рис. 5.2). Нормування саме мікроелементів (а вже через них — трудових операцій) потребує попередньої раціоналізації виробничого процесу, робочого місця і, найголовніше, — трудового процесу за рахунок вилучення всіх недоцільних, зайвих рухів при нормальному темпі праці.

Сама система мікроелементних нормативів складається зі збірників, що містять таблиці з нормативами часу на елементарні трудові рухи, з яких складаються трудові прийоми, із зазначенням виробничо-технічних умов, для яких вони створені. Наявність сис­теми мікроелементних нормативів дозволяє обходитись без хронометражних спостережень та відповідних розрахунків норм праці, а зміст праці нормувальників змінюється: зводиться до аналізу складу первинних елементів-рухів та інтеграції з них раціональ­них дій та операцій, тривалість яких визначена як нормативна у відповідних таблицях. Це дозволяє не лише вдосконалювати існуючі трудові процеси, але й проектувати нові ще задовго до початку трудового процесу — на етапі проектування виробничого процесу як такого та підбору технологічного устаткування до нього. Сучасна комп'ютерна техніка не тільки полегшує цю працю, але й дозволяє в короткий час розглянути безліч можливих варіантів і відібрати з них найбільш ефективні.

Засади мікроелементного нормування праці були закладені Ф. Тейлором, коли він вперше застосував хронометраж для вста­новлення мінімальної тривалості (абсолютних мінімумів) усіх складових трудової операції. Але оскільки виконання встановлених за

Рис. 5.1. Схема послідовного диференціювання трудового процесу до первинних мікроелементів

Рис. 5.2. Схема послідовної інтеграції мікроелементних трудових рухів у раціональні трудові операції і трудовий процес в цілому

цією системою жорстких норм було під силу лише окремим, найбільш кваліфікованим та фізично розвиненим робітникам, то вона (як «наукова система вижимання поту») викликала опір з їхнього боку, низку трудових конфліктів. Пізніше вдосконалення нормування праці на підприємствах Північної Америки та Європи призвело до появи різних систем мікроелементного нормування, які все ж побудовані на основі системи Ф. Тейлора.

Усі ці розробки можна поділити на дві групи:

— системи нормування праці з установленням мікроелементних нормативів надбавок (на відпочинок та особисті потреби, на технологічну частину циклу та ін.) після спеціальної обробки матеріалів хронометражних спостережень (системи Тейлора, Міхеля-Мерріка, Бедо, Рефа та ін.);

— системи нормування праці з розрахунками складових елементів витрат ручного часу безпосередньо на основі мікроелементних нормативів (системи МТМ, УФ, БМТ, ДМТта ін.).

В умовах розповсюдження все більш досконалих машин, апаратів, устаткування зміст праці робітника поступово змінюється: скорочується частка ручної й машинно-ручної праці та поширюється частка нагляду за роботою машини (див. розділ 3.1).

Тривалість машинного часу в цілому, і в тому числі машинно-автоматизованого часу (коли машина діє без втручання робітника), суворо регламентована технологічними нормативами режиму роботи устаткування, його паспортними характеристиками, так­том виробничої лінії в цілому. Його практично неможливо скоротити за бажанням робітника, тому він отримав назву регламентованого часу, або часу режимної частини циклу в роботі циклічно діючих апаратів, агрегатів, устаткування. Резерви підвищення ефективності праці робітників у цьому випадку містяться як у прискоренні виконання ручних та машинно-ручних операцій, так і в завантаженні додатковою працею у машинно-автоматичний час (час так званого циклічного простою робітника, його бездіяльності). Це сприймається як безпосередня втрата робочого часу, і тому вдосконалення першої групи систем нормування праці спрямоване на ущільнення машинно-автоматичного часу (за рахунок, як правило, введення багато апаратного обслуговування та розширення зони обслуговування) і прискорення виконання ручних та машинно-ручних операцій. Тобто мета цих систем полягає у спонуканні робітника до «добровільного» підвищення інтенсивності праці.

Зміст інтенсивності праці визначається як ступінь її напруженості, тобто як кількість праці, що витрачає робітник у процесі виробництва продукції за певний період часу. Економічне значення підвищення інтенсивності праці полягає в її впливі на обсяг виробництва. Але, на відміну від зростання продуктивності праці (коли за той же час виробляється більше продукції за рахунок зменшення трудо­місткості кожної одиниці), підвищення інтенсивності праці не призводить до зниження трудомісткості, а збільшення обсягів виробництва за такий же час досягається за рахунок ущільнення робочого часу (ско­рочення перерв) та підвищення фізичного й психічного навантаження на організму період завантаження працею (підвищення темпу праці). Тобто для підприємства підвищення інтенсивності праці може дати такий же результат (досягнення випуску більшої кількості продукції), як і зростання продуктивності праці, але не потребує попередніх витрат капіталу на модернізацію чи технічне переозброєння виробництва.

Питання визначення нормальної інтенсивності праці завжди виникає при встановленні міри праці, але досі не знайдено способу об'єктивного вимірювання її рівня. Тому існує кілька підходів до визначення нормальної інтенсивності праці як рівня, що лежить в основі тієї чи іншої системи нормативного нормування праці. Найбільш поширеним критерієм нормального темпу визнано швидкість рухів кінцівок людини середньої фізичної статури, що йде прямим рівним шляхом, без вантажу, з певною швидкістю. Проте сама еталонна величина цієї швидкості в різних країнах встановлюється неоднаковою: у США та Англії це 4,8 км/год, в Німеччині — 4,5—5,5 км/год [7]. Науковець Шумард (США) пропонує брати до уваги швидкість ходи солдатів американської армії на марші — 5,8 км/год, Персгрейв (США) — швидкість праці друкарки при друкуванні 50 слів на хвилину, або швидкість роздавання колоди з 52 гральних карт чотирьом гравцям за 0,5 хв [46]. Крім того, у деяких системах оцінка темпу праці повністю залежить від конкретного нормувальника, який за основу бере своє особисте уявлення про нормальну інтенсивність праці [7].

Найбільш відома у світі система регламентованих надбавок на відпочинок та особисті потреби з метою встановлення робітникам певного режиму виконання робіт на основі застосування найбільш економних рухів та дотримання суворої послідовності операцій і певного чергування роботи й відпочинку. За цією сис­темою норма — це сума мінімальної тривалості (абсолютних мінімумів) усіх складових елементів. Виконання таких напружених норм було під силу лише окремим висококваліфікованим та фізично сильним робітникам [46]. Тому деякі послідовники Тейлора, намагаючись дещо «пом'якшити» норми, почали вводити до них ті чи інші поправочні коефіцієнти (надбавки).

Вперше такі надбавки було запропоновано у США Бартом (у формулах Варта) та Мерріком (у кривих Мерріка) до вилученого ними «мінімального вибіркового часу», встановленого тейлорівськими методами хронометражних спостережень за працею найкращих робітників за ідеальних виробничих умов та максимального темпу. Для забезпечення можливості розповсюдження цього високо­го темпу протягом робочого дня на всіх робітників передбачають­ся надбавки на відпочинок відповідно до співвідношення допоміж­ного та машинного часу для конкретних професій (табл. 5.1). Надбавки побудовано таким чином, що процент надбавки підвищуєть­ся при зменшенні процента допоміжного часу (наповненого ручною чи машинно-ручною працею) у загальному трудовому процесі: при наявності 90% машинного часу надбавка становить 42%, при 20% — 31%, при 0% — близько 28% [46]. Тобто надбавки спонукають робітника до підвищення відрядного заробітку шляхом ущіль­нення ручної праці за рахунок її інтенсифікації. Загальна емпі­рична формула надбавок для машинно-ручних робіт, розробле­на Бартом, має такий вигляд (5.1):

(5.1)

де Р — надбавка, %;

Т — мінімальний час допоміжної роботи, хв;

С — питома вага допоміжного часу, %.

Більш конкретні розрахункові формули наведено в табл. 5.1. Меррік розробив серію відповідних кривих для спрощення визначення надбавок для різних конкретних умов, тобто замість аналітичного способу розрахунків запропонував простіший — графічний.

Більш складний спосіб встановлення нормативних тривалостей (дещо «пом'якшених» проти норм Тейлора) було запропоно­вано Міхелем (США), який запозичив у Мерріка спосіб обробки хронометражних спостережень.

Таблиця 5.1

Конкретизовані розрахункові формули визначення розміру надбавок [46]

Співвідношення допоміжного та машинного часу	Формула надбавки	№ формули
10 і 90% 20 і 80%
90 і 10% 100 і 0%

За системою нормування Міхеля тривалість кожного елемента операції визначається за кілька кроків [7]:

за даними хронометражного спостереження розраховується середня арифметична величина хроноряду;

встановлюється одинична девіація як частка від ділення середньоарифметичної величини кожного елемента операції на його абсолютний мінімум;

підсумовуються всі одиничні девіації;

розраховується середня девіація із суми всіх одиничних девіацій з елементами;

визначається розрахункова тривалість кожного елемента операції шляхом ділення середньоарифметичної величини на середню девіацію. Шляхом такої складної аналітичної обробки хронометражного ряду отримують порівняльний середньоможливий мінімум (який іноді буває нижчий від абсолютного мінімуму).

У цілому зо окремими операціями поправки до таких занадто напружених норм становили всього 1 — 1,5%, тому Міхель був змушений визнати, що його мінімальні середні значення часу за звичайних умов постійної праці ні для кого з робітників не обо­в'язкові, бо вони є межею, до якої може наблизитись лише надзвичайно здібний робітник за винятково сприятливих умов праці [7].

Система нормування Бедо (США) побудована на вимірюванні витрат людської енергії в умовних одиницях — бедо-одиницях [7]. Кількісне значення бедо-одиниць визначають за допомогою хронометражних спостережень, у ході яких спостерігач фіксує тривалість кожного елемента операції, одночасно даючи оцінку темпу (швидкості виконання) й ступеня напруженості праці. Залежно від напруженості й темпу праці, які враховуються за допомогою спеціальних коефіцієнтів (що визначає спостерігач), вста­новлюється кількість бедо-одиниць, необхідних для виконання конкретної роботи (табл. 5.2). Кожна бедо-одиниця складається з елемента роботи й елемента відпочинку. Співвідношення цих елементів у складі бедо-одиниць визначається спеціальним коефі­цієнтом відпочинку, за допомогою досвідного методу. Так, розрахунок нормативної тривалості операції, яка за хронометражним спостереженням фактично дорівнювала 12 хв. при виконанні порівняно легкої роботи у повільному темпі (встановлює спостері­гач на підставі свого власного досвіду), потребує застосування коефіцієнта напруженості 1,35 та коефіцієнта темпу 0,50, що дає рівень 12 х 1,35 х 0,50 = 8,1 бедо-одиниць. Ця система являє собою взірець безмежного суб'єктивізму у нормуванні праці.

Система нормування Рефа (США) базується на використанні методів хронометражу та фотографії для вивчення трудових процесів. Величина норм виробітку встановлюється у спеціальних одиницях — рефа-одиницях. Кожна рефа-одиниця складається з частини хвилини, необхідної для виконання роботи (прикладення зусилля), і частини хвилини, необхідної для відпочинку. Обидві частини змінюються залежно від напруженості праці.

Абсолютна величина норми виробітку розраховується аналітичним методом з урахуванням таких факторів, як:

характер праці;

напруженість праці;

якість праці;

тривалість відпочинку.

Крім того, при встановленні норми існують певні вимоги до робітника, відповідність яким оцінюється у балах. Це:

фізична та розумова напруженість праці;

темп праці;

виробничий досвід;

майстерність;

швидкість реакції;

відповідальність за роботу.

Вплив факторів та величина бальних оцінок встановлюється спостерігачем, виходячи з його досвіду організації та нормування праці.

Таблиця 5.2

Коефіцієнти ступеня напруженості та ступеня швидкості праці за системою Бедо [7]

Ступінь напруженості		Коефі­цієнт	Ступінь швидкості (темпу) праці		Коефіцієнт
Легкий	Дуже легкий	1,05	Повільний	Повільний	0,50
	Легкий	1,10		Порівняно повільний	0,67
	Порівняно легкий	1,15
Середній	Дещо нижче середнього	1,20	Нормальний	Дещо нижче нормального	0,84
	Середній	1,25		Нормальний	1,00
	Дещо вище середнього	1,30		Дещо вище нормального	1,17
Важкий	Порівняно важкий	1,35	Швидкий	Порівняно швидкий	1,34
	Важкий	1,45		Швидкий	1,50
	Дуже важкий	1,65		Дуже швидкий	1,67

Загальна сума балів, встановлена таким чином, закладається у розрахунки і впливає на обсяг норми виробітку в рефа-одини- цях. Ця система, побудована на суб'єктивних оцінках, створює необмежені можливості підвищення норми.

Система нормування консультативної фірми «Персонел адміністрейшн лімітед» (Англія) побудована на встановленні надбавок на відпочинок залежно від факторів, що впливають на швидкість втомлюваності робітника:

робоча поза;

освітленість робочого місця;

наявність шуму;

якість повітряного середовища;

вага оброблюваних вантажів;

фізичні зусилля (або витрати м'язової енергії);

рівень уваги до точності роботи;

складність розумової праці;

монотонність праці.

Ця система враховує також і стать робітників, бо надбавки на відпочинок та особисті потреби як постійні, так і змінні (що додаються до основних), встановлено окремо для чоловіків та жінок (табл. 5.3) у процентах до нормалізованого часу.

Таблиця 5.3

Надбавки на відпочинок, рекомендовані британською консультативною фірмою «Персонел адміністрейшн лімітед», у процентах до нормалізованого часу [46]

Показник	Чоловіки	Жінки
1. Постійні надбавки:
надбавки на особисті потреби	5	7
основні надбавки на відпочинок	4	4
2. Змінні надбавки (які додають до основних)
для робіт, що виконують у положенні стоячи	2	4
для робіт, що виконують у незручному положенні:
— трохи незручному;	0	1
— незручному (зігнутому);	2	3
— дуже незручному (лежачи, витягнувшись)	7	7
3. Для робіт, що потребують витрат фізичних зусиль чи м'язової енергії (піднімання, витягання, штовхання важких речей) Піднята вага (кг) чи витрати еквівалентного зусилля
2,5	0	1
5	1	2
7,5	2	3
10	3	4
12,5	4	6
15	6	9
17,5	8	12
20	10	15
22,5	12	18
25	14	—
30	19	—
40	33	—
50	58	—
4. Для робіт, що виконуються при поганому освітленні:
трохи нижче рекомендованої норми	0	0
значно нижче рекомендованої норми	2	2
такому, що повністю не відповідає нормі	5	5
5. Для робіт, що потребують пильної уваги:
точності	0	0
значної точності	2	2
високої точності та акуратності	5	5
6. Ступінь шуму під час роботи:
постійний	0	0
переміжний, гучний	2	2
переміжний, дуже гучний	5	5
високо розміщений, гучний	5	5
7. Роботи, що потребують підвищеного розумового напруження:	1	1
досить складний процес складний чи такий, що потребує підвищеної уваги	4	4
дуже складний	8	8
8. Монотонність npauj:
низька	0	0
середня	1	1
висока	4	4
9. Утомливість праці:
не дуже втомлива	0	0
втомлива	2	1
дуже втомлива	5	2
10. Повітряне середовище:
хороша вентиляція (світло, чисте повітря)	0	0
погана вентиляція, але відсутні шкідливі домішки	5	5
праця у ковальських та ливарних цехах чи в аналогічних умовах	5—15	5—15

Система нормативних надбавок на відпочинок, яку зробив Пейдж (США), практично містить основні фактори попередньої системи нормування (табл. 5.3), але не враховує стать робітників і більш деталізована в цілому (табл. 5.4).

Впровадження усіх розглянутих вище (у підрозділі 5.2) систем нормування праці викликає конфліктні ситуації на підприємствах внаслідок виникнення суперечок, пов'язаних з недоліками методів проведення хронометражних спостережень, встановлення нормалізованого часу, визначення ступеня впливу основних факторів

Таблиця 5.4

Надбавки на відпочинок (за Пейджем), у процентах до нормалізованого часу [46]

Основна надбавка (включаючи час неусувних витрат)
для робіт з деталями вагою до 2 кг, що виконуються у сидячому положенні				3%
Умови праці, за яких	Додаткові надбавки часу
передбачаються
додаткові надбавки на відпочинок (додатково до основної)	0-19	20-39	40-59	60-79	80-100
Робота, що виконується стоячи	0,5	1	1,5	2	2,5
Робота, що виконується
у незручному положенні	1	2	3	4	5
При вазі деталей чи
еквівалентному опорі, кг: 2,0-4,9	0,5	1	1,5	2	2,5
5-9,9	1	2	3	4	5
10-19,9	2	4	6	8	10
20-29,9	3	6,6	9,9	12	15
30-39,9	4	8	12	16	20
40 і більше	5	10	15	20	25
Погані (ненормальні) умови праці Дуже важкі умови праці Праця потребує	0 0	0,51	12	1,53	см
підвищеного
зорового напруження Праця з крихкими чи дуже дрібними деталями	0 0,5	0 1	0 1,5	0,5 2,5	1 3,5
Інші додаткові надбавки: — на особисті потреби		— 5% (3 хв) на год
— на різні неусувні втрати робочого часу			— 2% на год

тощо. Тому поряд з цими системами нормування праці (де встановлення норм праці базується на безпосередньому вивченні витрат робочого часу за допомогою хронометражу та фотографії) значне розповсюдження за кордоном отримали системи норму­вання праці, побудовані на диференціюванні трудових операцій на кілька основних рухів, на визначенні оптимальної тривалості кожної з них і величини норми за мікроелементними нормативами на ці рухи.

Засади створення таких систем було закладено методикою аналізу прийомів та способів праці кращих робітників (для виявлення найбільш раціональних елементів праці), яку розробив Гілбрет (США). Він встановив 17 основних елементів праці — рухів у трудовому процесі, які були ним названі терблігами. Це такі рухи: група рухів рук та кистей рук (наприклад, хватальний рух, поворотний рух, встановлення та звільнення предмета), група рухів тулуба, ніг та очей (поворот тулуба, рух ноги, тривалий погляд і т. ін.) [7]. На засадах цього диференціювання рухів пізніше були побудовані численні методики мікроелементного нормування праці.

Найбільш відома система мікроелементного нормування Мейнарда, Стегемертена і Шваба (США) під назвою МТМ (Methods — Time — Measurement), що найчастіше перекладається як «система вимірювання часу з урахуванням методів робіт». Усі види ручної праці ними поділено на 1 9 рухів: 8 рухів рук, 9 рухів тулуба і ніг, 2 рухи очей. Тривалість окремих рухів вимірюється у спеціальних одиницях — ТМЮ (TMU — Time Measurement Unit). Це одиниці вимірювання часу роботи, кількість яких для кожного основного руху встановлюється шляхом кінозйомки трудового процесу зі швидкістю до 1000 кадрів на хвилину. За одиницю величини ТМЮ прийнято 0,00001 год, чи 0,036 с [7].

Нормування праці за системою МТМ має таку послідовність [43]:

вибір методу роботи робітника та виготовлення виробу;

визначення витрат часу;

здійснення виробничого інструктажу;

планування методу праці;

поліпшення методу праці;

розробка рекомендацій щодо вибору засобів виробницт­ва, інструментів, устаткування та параметрів виробів;

розрахування нормативного часу за допомогою стандартів МТМ;

визначення заданого часу для оплати праці залежно від її продуктивності;

попередня калькуляція;

складання інструкції з описом методу та правилами його застосування.

За цією системою нормативи часу встановлюються на кожен з 19 найважливіших основних рухів будь-якого трудового процесу. Залежно від комбінації провідних факторів трудового процесу (санітарно-гігієнічних, техніко-технологічних, організацій­них, психофізіологічних) нормативи на виконання конкретного руху зменшуються чи збільшуються. У таблицях мікроелементних нормативів наведено значення елементів залежно від конкретних умов і вимог трудового процесу. Такі мікроелементні нормативи МТМ на основні види рухів у скороченому вигляді з урахуванням надбавки часу в розмірі 15% містяться у табл. 5.5.

Установлення певної норми на виконання тієї чи іншої роботи відбувається шляхом послідовного об'єднання нормативів тривалості рухів у нормативну тривалість трудової дії, з суми яких складається нормативна тривалість трудового прийому, комплек­су прийомів і трудової операції в цілому.

Слід зазначити, що загальний недолік цієї системи полягає у не завжди послідовній класифікації рухів. Так, поряд з найпростішими (простягнути руку, взяти, повернути) стоять більш складні (ус­тановити, з'єднати), які складаються з двох чи трьох рухів, кожен з яких залежить від різних факторів. Тому для елементів такого роду системою визначається декілька нормативів тривалості часу. Так, на елемент «установити» для різних сполучень факторів, що впливають на його тривалість, у системі МТМ є 1 8 нормативів часу: від 5,6 до 53,4 ТМЮ. Елемент «простягнути руку» має 5 видів, яким при довжині траєкторії руху до ЗО" відповідають 66 нормативів тривалості часу: від 1,6 до 26,7 ТМЮ.

Суттєва відмінність методу нормування за системою МТМ від нормування методом безпосередніх фотохронометражних спостережень полягає в тому, що нормувальник застосовує поширені (опубліковані у таблицях) нормативні значення тривалостей елементарних трудових рухів. Проте кожна компанія розробляє свої методики застосування й користування цими поширеними таблицями (і вони є власністю консультаційних фірм) [43].

Іншою системою мікроелементного нормування — системою факторів роботи — (WF — Work Factors Sistem) фізичні трудові рухи поділяються не за цільовим призначенням кожного руху чи дії (як у системі МТМ), а за частинами тіла, які беруть участь у їх виконанні; крім того, вводиться поняття складності праці та певної тривалості тих чи інших елементів трудового процесу залежно від зовнішніх умов, що ускладнюють і затримують рухи робітника, тобто від «факторів трудності роботи».

У цій системі всі трудові рухи, з яких складається трудовий процес, поділено на три категорії [7]:

Таблиця 5.5

Значення спрощених нормативів часу на окремі види рухів у системі МТМ (з включенням

надбавки часу 15%) [7]

Рух кисті й руки		Рух тулуба, ноги та очей
Види рухів	ТМЮ	Види рухів	ТМЮ
Простягнути чи перемістити руку на відстань:		Простий рух ступні	10
1 дюйм	2	Рух ступні з притисканням	20
2 дюйми	4	Рух ноги	10
При відстані від 3 до 12 дюймів норматив часу дорівнює 4 ТМЮ плюс довжина траєкторії руху, виміряна у дюймах		Повернути тулуб на 45—90°: якщо поворот закінчується в момент торкання підлоги ногою	20
		якщо нога, що приставляється, має торкнутись підлоги раніше, ніж можна буде виконати наступний рух	45
Установити симетричні деталі		Рух очей	10
Щільність з'єднання:		Нахилитись, низько нахилитись чи опуститись на одне коліно	35
вільне	10	Взяти:
туге	20	простий вид руху	3
щільне	50	перехватом чи передаванням в іншу руку	6
Повернути	6	Встати	35
Натиснути	20	Опуститись на обидва коліна	80
Роз'єднати:		Встати	90
з'єднання вільне	5	Сісти	40
туге	10	Встати з положення сидячи	50
щільне	ЗО	Ходити (час на один крок)	17

Примітка. При застосуванні нормативи диференціюються залежно від змінних факторів, які впливають на тривалість руху та спосіб його виконання.

м'язові трудові дії, що не потребують контролю з боку органів чуттів; це звичні механічні трудові рухи, які після набуття певної навички можуть виконуватись автоматично (простягнути руку і вхопити важіль машини, положення якого не змінюється); розумові процеси відбуваються паралельно м'язовим і перекриваються ними;

м'язові трудові рухи, при виконанні яких необхідний контроль з боку органів чуттів; ці рухи потребують певної точності, акуратності чи обережності; положення предметів чи знарядь праці дещо змінюється в кожному циклі операції і хоча органи чуттів беруть участь у цих рухах значно більшою мірою, ніж у рухах першої категорії, вони також визначаються як фізичні (м'язові); свідомий контроль робить їх більш тривалими; розумові процеси паралельні м'язовим і перекриваються ними;

розумові трудові рухи (читання, проведення розрахунків тощо).

Нормування рухів, пов'язаних з розумовою працею, побудовано на врахуванні даних психофізіологів про швидкість, тривалість реакції людини на зовнішні подразники — інформацію, на яку виконавець повинен відреагувати певним чином. У вихідних таблицях нормативів часу містяться основні реакції людини на інформаційний сигнал [7]:

фокусування очного яблука;

сприйняття сигналів органами чуттів;

передача імпульсу чуттєвим чи руховим нервам;

розпізнавання сигналу;

підрахунок кількості одиниць;

вироблення рішення;

запам'ятовування;

пригадування;

обчислення;

засвоєння;

переключення уваги.

На основі цих вихідних нормативів установлено норми на розумові елементи:

реакцію оператора на сигнали;

огляд і сортування виробів чи матеріалів при операціях технічного контролю;

підрахунок кількості деталей чи виробів;

прості арифметичні підрахунки;

читання.

Крім цього розподілу рухів на категорії, системою виділяються ще основні рухи — це рухи однієї чи кількох частин тіла на певну відстань, що потребують мінімальних зусиль чи точності (рух руки при киданні деталі в ящик). Норматив часу на основні рухи встановлюється залежно від факторів трудності, що впливають на тривалість основних рухів. Самі фактори трудності залежно від точності руху класифікуються відповідно до значення руху:

зупинити рух у певному місці;

контролювати напрямок руху;

додержуватись застережень при русі;

змінити напрямок руху.

Загалом система складається з таблиць нормативів рухів руки (від пальців до плеча), передпліччя, корпусу, ніг [46] і таблиць нормативів часу основних реакцій людини на конкретну інформацію

[7].

Система мікроелементного нормування праці БМТ (ВМТ — Basis Motion Time Study — нормативи часу на основні рухи), запропонована Пресгрейвом та Бейлі (Канада), дещо вдосконалює систему МТМ, усуває певні її недоліки. Первинний елемент у цій системі не трудовий рух, а комплекси рухів, що виконуються безперервно від миті повного спокою частини тіла на початку руху до повної зупинки в кінці руху. Відповідно до цього принципу елементи нормативів, прийняті за основу, значно більші, ніж у системі МТМ, що спрощує дослідження та розрахунки норм [7].

Нормативи часу розраховують на основні рухи, тобто є закінчені рухи різних частин людського тіла від миті виходу зі стану спокою і до повернення у стан спокою (наприклад, «простягнути руку і взяти предмет»). Нормативи встановлено залежно від впливу таких факторів [46]:

відстань;

зорове напруження при здійсненні руху;

ступінь точності при взятті чи встановленні деталі;

зусилля при переміщенні важких речей;

координація органів людського тіла при одночасному виконанні двох дій.

Усі дії поділено на такі класи [46]:

клас А — рухи, що зупиняються під дією стороннього предмета і не потребують додаткових фізичних зусиль (удар молотком);

клас В — рухи, що припиняються у просторі в результаті витрати м'язових зусиль без стикання зі стороннім предметом (змах молотом вгору);

клас С — рухи, за якими йдуть дії «взяти», «вийняти», «витягти», «вставити» тощо; фізичні зусилля у цьому випадку витрачаються на уповільнення та припинення руху у зв'язку з переходом до наступного руху.

До класів В і С належать рухи, що потребують візуального контролю до повного їх завершення. У системі переміщувальні рухи диференціюються на: такі, що не потребують м'язового контро­лю; такі, що потребують контролю; такі, що потребують дуже точного контролю. Ця відмінність враховується у нормативах часу шляхом застосування спеціальних надбавок до нормативів на основні рухи за точність виконання рухів.

Загалом ця система складається з комплекту таблиць нормативів часу на основні рухи з надбавками додаткового часу до часу основного руху та нормативів додаткового часу на точність рухів; нормативів додаткового часу, необхідного для прикладення певних зусиль під час основного руху, що залежить від характеру дії; нормативів додаткових надбавок на одночасність виконуваних рухів, залежать від точності одного з цих рухів і потреби у візуальному їх контролі.

Система мікронормативного нормування ДМТ (DMT — Dimensional Motion Times — нормативи часу рухів, диференційовані за розмірами предметів) компанії Дженерел Електрик (США) усуває деякі недоліки системи МТМ шляхом розробки великої кількості нормативів часу на елементи найчастіше повторюваних складальних операцій.

На базі системи мікронормативного нормування МТМ останніми роками створено більш-менш спрощені системи мікронормування відповідно до потреб конкретних компаній.

Система мікронормативного нормування БСМ (базова система мікроелементних нормативів часу), створена в Білорусі на основі систем МТМ та УФ, розширила спектр факторів, що впливають на тривалість мікроелементів. Додано такі фактори [46]:

маса предмета;

відстань переміщення;

габаритні розміри предметів;

рівень інтенсивності праці чи темпу праці, при якому стомлюваність не перевищує допустиму.

Нормальним вважається такий темп праці, який адекватний швидкості виконання базового мікроелемента «простягнути руку» з малим ступенем контролю на відстань 40 см, що дорівнює 93 см/с (найчастіше виконується).

Мікроелементи можуть виконуватись послідовно, одночасно чи сумісно у часі, їхнє суміщення знижує швидкість рухів і тому підвищує тривалість виконання. Розраховано коефіцієнти, що враховують різні випадки суміщення мікроелементів. Загальний час суміщених елементів визначається додаванням до часу, що перекриває мікроелементи, тривалості перекритого мікроелемента, помноженої на поправочний коефіцієнт. Застосування цієї системи доцільне при короткочасних трудових процесах тривалістю до 0,5 хв в умовах великосерійного та масового типів виробництва [46].

За останні роки деякими компаніями та національними асоціаціями МТМ (на базі, як правило, систем МТМ та УФ) розроблено більш спеціалізовані системи мікроелементних нормативів (табл. 5.6) для різних видів робіт і комбінацій організаційно-технічних умов.

Таблиця 5.6

Спрощені системи мікроелементного нормування праці

Скорочена назва системи	Повна назва системи	Розробник системи
MSD мед	Master Standard Date Система основних нормативів	США
МТМ-2 MAPTS	Methods-Time Measurement Modular Arrangement of Predeterminated Time Standards	США
МОДАПТС	Модульна система мікроелементних нормативів	Австралія
ЧМ	Система нормування праці в основному виробництві	Асоціації МТМ США і Канади
МЕК	Система нормування ручних операцій в одиночному та малосерійному виробництві	Німецька асоціація МТМ
VAS	Універсальна система для нормування праці у великосерійному виробництві	Німецька асоціація МТМ
MTM-V	Система нормування ручних операцій у машинному виробництві	Шведська асоціація МТМ
МТМ-С	Система нормування праці службовців	США

їх відмінністю є скорочення кількості нормативів (у системі МОДАПТС до 21 проти 460 у системі МТМ), укрупнення мікроелементів (у системі МСД вони поділяються на меншу кількість первинних елементів, ніж у системі МТМ), що дає можливість її застосування у великосерійному, серійному, малосерійному і навіть в одиночному виробництві. Користування укрупненими нормативами із спрощеним складом спрощує та полегшує нормування праці, зменшує його трудомісткість, здешевлює процес встановлення та перегляду норм.

Усі ці переваги новітніх систем нормування праці очевидні. Проте є слабка ланка — оцінка темпу праці. Адже від якісної оцінки умов виконання операцій відбувається перехід до кількісної оцінки їхнього впливу на тривалість кожного мікроелемента. То­вариство передових методів управління виробництвом (США) відзначає, що оцінка темпу — це така дія, коли нормувальник порівнює інтенсивність праці робітника з власним уявленням про нормальну інтенсивність [7]. Для досягнення єдності в оцінці темпу праці фірми та організації систематично проводять курси для нормувальників з практичним навчанням визначенню темпу праці за своєю методикою.

Наприклад, в одному з об'єднань підприємців Англії при визначенні нормального темпу швидкості рухів робітника приблизно 100 кроків за хвилину (довжина кроку 0,8 м) для оцінки його у хронометражних спостереженнях застосовують ще додаткові вказівки, наведені у табл. 5.7.

Таблиця 5.7

Оцінка темпу праці [7]

Оцінка	Характе­ристика	Опис	Порівняльна швидкість ходи у милях (км) на годину
40; 50; 67 60; 75; 100	Дуже повільний Нормальний	Невмілі, мляві та нерішучі рухи Розмірений, неквапливий, як у робітника-погодинника, який працює під наглядом майстра	2 (3,2) 3(4,8)

80; 100; 133	Швидкий	Швидкі й точні рухи середнього робітника-відрядника, який впевнено виконує роботу 3 якістю й точністю, що відповідають вимогам	4 (6,4)
100; 125; 165	Дуже швидкий	Виконавець виявляє значно більшу впевненість, спритність та координацію рухів, ніж середній досвідчений робітник	5(8,0)
120; 150; 200	Винятково швидкий	Потребує такого напруження зусиль і зосередженості, що такий темп неможливо підтримувати протягом тривалого часу; віртуозне виконання роботи, доступне лише деяким висококваліфікованим робітникам	6(9,6)

У США багато фірм застосовують систему оцінки темпу на основі зведення рівня продуктивності праці робітника до нормального за такими факторами: вміння працювати за даним методом, старанність, умови праці та постійність у праці (табл. 5.8). Загальна оцінка темпу роботи дорівнює алгебраїчній сумі окремих оцінок (А, Б, С, Д) плюс одиниця (А + Б + С + Д + 1). У цій системі також багато суб'єктивізму при визначенні величин значень факторів.

У країнах СНД системи мікроелементного нормування праці практично не поширені. Вони застосовуються лише на окремих підприємствах Росії та Білорусі. Так, нещодавно ТОВ «Райдуга» провело реорганізацію нормування праці, впровадивши «оптимальну систему нормування та організації праці» на засадах нормування трудового процесу за мікроелементними нормативами, розроблену фірмою «Макінтош—Конфетті» [43]. Незважаючи на те, що необхідно було відновити штат виробничих інструкторів для навчання робітниць раціональним методам праці, це дозволило значно підвищити продуктивність праці. Такий приклад засвідчує, що застосування мікроелементного нормування у ринкових умовах ефективне, якщо ґрунтується на наукових засадах.

Таблиця 5.8

Оцінка рівня продуктивності за чотирма факторами [7]

Вміння	Старанність
Високе +0,15 Аі; +0,13 А2 Відмінне +0,11 Вт; +0,08 В2 Добре +0,06 Сі; +0,03 С2 Середнє 0,00 D Задовільне—0,05 Е-і; —0,10 Е2 Погане—0,16 Fi; —0,22 F2	Надмірна +0,13 А-і; +0,12 А2 Відмінна +0,10 Ві; +0,08 В2 Добра +0,05 С-і; +0,02 С2 Середня 0,00 D Задовільна — 0,04 Еі; — 0,08 Е2 Погана — 0,12 Fi; —0,17 F2
Умови праці	Постійність у праці
Ідеальні +0,06 А Відмінні +0,04 В Добрі +0,02 С Середні 0,00 D Задовільні — 0,03 Е Погані — 0,07 F	Досконала +0,04 А Відмінна +0,03 В Добра +0,01 С Середня 0,00 D Задовільна — 0,02 Е Погана — 0,04 F