4.2. Встановлення норм часу і норм виробітку

Первинними та найбільш поширеними серед норм праці є норми часу та норми виробітку. Норма часу — основний показник витрат робочого часу, а всі інші — похідні від неї.

Норма часу являє собою максимально допустимі витрати робочого часу (в людино-годинах, людино-хвилинах) на вироблення одиниці продукції ро­бітником (бригадою робітників) при найбільш повному викори­станні устаткування за певних організаційно-технічних умов.

Норма часу (Нчс) складається з витрат часу на основну роботу (Тосн), допоміжну роботу (Т ), обслуговування робочого місця (То6с), підготовчо-завершальну роботу (Тп_J, відпочинок (Твп) та на приватні потреби (Тптр):

Нчс = Тосн + Тдп + Тобс + 7М + Твп + Тптр год (хе). (4.1)

Цю формулу застосовують тоді, коли одиниця обсягу робіт, одиниця продукції виготовляється протягом цілої зміни. Але більш поширеною є інша ситуація: коли за зміну виготовляють певну кількість одиниць продукції чи роботи (т штук).

Тоді виникає необхідність у нормуванні витрат часу безпосередньо на виготовлення окремої одиниці, тобто встановлення тривалості так званого штучного часу.

Під штучним часом розуміють час, необхідний на виготовлення лише однієї одиниці продукції чи роботи за певних організаційно-технічних умов виробництва. Склад норми часу показано на рис. 4.4.

Штучний час взагалі складається з основного й допоміжного часу, обслуговування робочого місця, підготовчо-завершального часу, часу на відпочинок та особисті потреби. Він може бути встановлений як частка від ділення суми перелічених вище необхідних витрат часу за зміну на кількість одиниць продукції, робіт, вироблених за цю ж зміну:

Проте, як показують матеріали фотографій робочого часу, витрати часу на підготовчо-завершальні роботи не пов'язані з кількістю виготовлених одиниць продукції, а залежать від особливостей робочого місця. Тому логічним буде відокремлення його від інших витрат.

Тому час, що нормується, при встановленні норми штучного часу складатиметься з:

суто штучного часу на виготовлення одиниці продукції;

підготовчо-завершального часу на всю зміну (який співвідноситься з одиницею продукції).

Виходячи з цього, норма штучного часу буде сумою:

де fп-з — витрати підготовчо-завершального часу у співвідношенні суми одиниць основного часу та допоміжного часу, тобто це відсоток від оперативного часу на підготовчо-заключну роботу, для подальшої обробки. Тому виникає необхідність установлення норми часу на партію.

де п — кількість одиниць, що становлять партію (шт.).

Слід зазначити, що спосіб установлення норм витрат часу на одиницю продукції має певні відмінності. Так, нормування основного часу (оперативного часу) відбувається переважно на основі денних фотографій робочого часу, робочого процесу, нормування допоміжного часу або шляхом безпосередніх хронометражних спостережень за найбільш продуктивними методами праці, або за допомогою спеціальних нормативів для відповідних техніко-організаційних умов. Час обслуговування робочого місця, як правило, нормується у відсотках до оперативного часу за даними масових фотографій робочого дня.

Нормування підготовчо-завершального часу відбувається за допомогою фотографій робочого дня чи за допомогою норма­тивів. Склад і тривалість підготовчо-завершального часу безпо­середньо залежать від особливостей техніки, технології та органі­зації виробничого процесу. Тому важливим є встановлення раціонального складу підготовчо-завершального часу (за допомогою масових фотографій робочого часу). На практиці норма підго­товчо-завершального часу встановлюється на партію виробів або на робочу зміну. Нормування часу перерв на відпочинок відбувається тоді, коли на роботах відповідно до характеру технологічного процесу немає короткочасних перерв на машинні та авто­матизовані операції, на переходи, на чекання при передаванні праці між членами бригади та ін. Нормовані перерви на відпочинок вводяться при виконанні фізично важких робіт і робіт з підвищеним темпом, з великим вантажообігом за зміну. Нормовані перерви на задоволення природних особистих потреб становлять звичайно 8—10 хв на зміну, вони входять до технічної норми часу у всіх випадках.

Норма виробітку являє собою мінімальну кількість одиниць продукції чи роботи (встановлену методом технічного нормування), яку повинен ви­робити, виконати робітник за одиницю часу (як правило, зміну) у певних організаційно-технічних умовах.

Зазвичай встановлюють змінні норми виробітку або для одного робітника, або для бригади робітників. Як мінімальне завдання норма праці повинна бути виконана кожним робітником.

Для встановлення норми виробітку використовують норму часу.

де Тзи — тривалість робочого часу (тривалість зміни, доби), год; Нчс — норма часу, хвилин на одиницю продукції. Має місце зворотний зв'язок між нормою часу та нормою виробітку:

Внаслідок наявності цього зв'язку процент перевиконання норми виробітку (а) відрізнятиметься від процента зниження норми часу (в) на цю ж роботу (аналогічно процентам динаміки продуктивності праці та трудомісткості продукції):

При розрахунках норми виробітку на конкретні види робіт у тих чи інших організаційно-технічних умовах виходять з того, що її рівень прямо залежить від тривалості корисного часу за зміну та обернено залежить від тривалості витрат основного (toc) й допоміжного (/ ) часу на одиницю продукції (або від тривалості оперативного часу (ton) на одиницю продукції).

Для ручних, машинно-ручних та машинних робіт норма виробітку встановлюється за формулами:

Коли продукцію виробляють в апаратах, установках (при так званих апаратурних процесах), формули для розрахунку норми виробітку спрощуються:

— норма виробітку для апаратів безперервної дії залежить від тривалості оперативної роботи за зміну, тривалості плановозапобіжних оглядів та ремонтів (Тпзр) та від виходу продукції на даному апараті за одиницю часу — годину (Вч):

— норма виробітку для апаратів періодичної дії залежить від тривалості часу обслуговування апарата за зміну (Tобс), тривалості циклу виробітку продукції (Тц) та від виходу продукції за 1 цикл, чи 1 процесообіг (Бц):

— якщо зупинки апарата циклічної дії на обслуговування (Tобс) відбуваються через N циклів, то формула норми виробітку набуває вигляду:

— якщо апарат циклічної дії не зупиняють на обслуговування (бо воно відбувається паралельно із циклом), то формула норми виробітку набуває вигляду:

Для автоматизованих процесів норма виробітку залежить від тривалості обслуговування робочого місця (Тобс), тривалості основного часу на вироблення одиниці продукції та від тривалості тієї частини допоміжного часу на вироблення одиниці продукції, що не перекривається машинним часом (f’доп):

У практиці вітчизняного технічного нормування праці норми виробітку визначаються як вихідне мінімальне завдання, яке кожний з робітників може виконувати на 100% або перевиконувати відповідно до своїх психофізіологічних особливостей за рахунок підвищення інтенсивності праці. Отже, збільшення кількості продукції для робітників-відрядників призводить до відповідного зростання прямого відрядного заробітку, а для робітників з погодинною оплатою — до відповідного зростання преміальних надбавок.

Крім індивідуальних норм виробітку, існують так звані бригадні норми виробітку та комплексні норми часу, що використовуються при застосуванні бригадної форми організації праці. При такій формі планування залік результатів праці бригади здійснюють за загальною трудомісткістю виконання всього комплексу робіт, закріпленого за бригадою. Оплата праці в такому разі відбувається за кінцеві результати праці всієї бригади. Слід зазначити, що розробка комплексних норм праці зовсім не виключає поопераційного нормування робіт, одиничних норм часу і розцінок. Бригадний трудовий процес, як правило, значно ефективніший за індивідуальний, тому що економію часу створюють взаємодія та взаємозаміна членів бригади, більш раціональний розподіл праці між робітниками (більш кваліфіковані виконують складніші роботи, некваліфіковані — найпростіші роботи), середній більш високий ритм колективної праці (внаслідок соціального контролю співробітників) та ін.

Об'єктом нормування праці в бригадах є колективний трудовий процес. Витрати праці в бригаді залежать від ефективного поділу та кооперування праці, системи обслуговування робочих місць, режиму праці та відпочинку. Перехід до колективної праці при машинних та апаратних механізованих і автоматизованих процесах не змінює основного часу роботи машини, устаткування, агрегату, апарата, проте зменшує тривалість допоміжних операцій внаслідок спеціалізації членів бригади, оволодіння суміжними професіями — тобто за рахунок збільшення тривалості паралельного виконання ручних та машинних операцій. Тому бригадна організація праці, як правило, допомагає скоротити тривалість виробничого циклу і трудомісткість виготовлення продукції також за рахунок взаємозаміни робітників на час відпочинку.

Норма часу в бригаді, де кожну операцію виконує один робітник, буде такою [46]:

де Ноп, — норма часу на i-ту операцію;

n — кількість операцій, закріплених за бригадою. У випадках, коли до виконання операцій залучено декілька робітників, норма часу в бригаді становитиме:

де Нч — норма чисельності робітників, залучених до виконання і операції.

Для апаратурних та автоматизованих процесів скорочення часу пасивного нагляду за технологічним процесом та збільшення часу активної роботи кожного з членів бригади досягають збільшенням чисельності бригади. Проте встановлення науково обґрунто­ваної норми праці потребує попереднього складання індивідуальних графіків завантаження часу зміни активною працею кожного з членів бригади, забезпечення такої розстановки їх на робочих місцях, яка призводила б до мінімальної чисельності робітників.

З урахуванням розстановки робітників та їхньої завантаже­ності встановлюється комплексна норма часу бригади [46]:

де Фміс — місячний фонд робочого часу;

Nміс. — плановий місячний обсяг випуску продукції бригадою. На механізованих потокових лініях та складальних конвеє­рах комплексну норму часу встановлюють з урахуванням такту потокової лінії:

де Kt — такт потокової лінії; Нч — норма чисельності.

Д ля бригади в цілому як виробничої одиниці, встановлюють одну норму виробітку — комплексну бригадну норму в одиницях кінцевої продукції, що виробила бригада. Для цього попередньо необхідно встановити технічно обґрунтовані норми на кожну з операцій, що становлять трудовий процес бригади. Якщо всі ці первинні норми є технічно обґрунтованими, розрахованими на основі єдиних і типових норм та галузевих нормативів, то кінцева бригадна норма буде теж технічно обґрунтованою. Норма виробітку бригади становитиме:

(4.20)

де Т — тривалість робочої зміни, хв;

— норма часу на одиницю і-ї продукції, хв;

r— чисельність робітників у бригаді, осіб.

Слід зазначити, що при встановленні норми виробітку бригади необхідно попередньо виявити резерви і шляхи кращого використання робочого часу, провести відбір та вивчення передових прийомів праці, перевірити можливості використання на практиці різних наукових рекомендацій.

У зарубіжній практиці, крім цього, має місце попереднє врахування можливого рівня перевиконання норми при визначенні так званої встановленої норми, яка обчислюється на базі так званих основних норм [46]. Встановлені норми (НВСТ) призначені для стимулювання інтенсифікації праці до рівня, заданого основ­ною нормою, тому що вони розраховані за результатами спостережень за дуже досвідченими робітниками. Тому встановлена норма для звичайних робітників вже містить певний процент пе­ревиконання (d%) менш напруженої основної норми (Носн):

(4.21)

Годинна ставка оплати праці встановлюється на основну норму, тому перевиконання основної норми виробітку (що може бути лише в межах досягнення встановленої норми, тобто не більше d%) викликає відповідне підвищення заробітку робітника і відоб­ражає його зацікавленість у підвищенні інтенсивності праці та зростанні особистої психофізіологічної напруженості праці (тобто відображає особистий внесок окремого робітника).

Забезпечення високої напруженості встановленої норми виробітку досягають заздалегідь визначеним жорстким темпом її виконання за допомогою вирахування так званого нормалізованого часу виконання операцій. Він визначається на основі хроно­метражних спостережень, скоригованих за темпом праці. Урахування темпу праці здійснюють шляхом суб'єктивного зіставлення фактичного темпу роботи з нормальним, внесенням відповідних поправок у зафіксовану в ході хронометражних спостережень тривалість виконання робітником ручних операцій.

Нормалізований час(Вн) визначається за формулою [46]:

, (4.22)

де Т — тривалість виконання операції, встановлена на основі хронометражних спостережень, хв;

Р — коефіцієнт темпу праці, тобто відношення темпу, що спостерігається під час виконання операції, до нормального темпу, прийнятого за 100%, частки одиниці.

Вперше метод урахування темпу роботи було запропоновано Ш. Бедо. Це специфічна риса зарубіжного нормування праці і один з головних способів інтенсифікації праці робітником за його власною ініціативою.