31.Молодограматизм

Молодограматизм як напрям порівняльно-історичного мовознавства виник у середині 70-х років XIX століття.

Принципи і теоретичні засади цього напрямку визначено у працях К. Бругмана («Вступ» до «Морфологічних досліджень у галузі індоєвропейських мов», написаний у співавторстві з Г. Остгофом 1878 р.), Г. Пауля («Принципи історії мови», 1880) та Б. Дельбрюка («Вступ до вивчення мови. З історії методології порівняльного мовознавства»; 6-те видання вийшло в 1919 році).

Молодограматики почали з того, що висловили своє ставлення до порівняльного методу як такого, що не має стабільності, а видозмінюється. Вони підкреслювали, що на кінець 60-х років він зазнав суттєвих змін. Помітну роль при цьому відіграла праця німецького філолога В. Шерера «До історії німецької мови» (1868). Вони висловили свою незгоду з тим, що попередні покоління дослідників порівняльного мовознавства приділили всю свою увагу дослідженню мови тільки індоєвропейської сім'ї, але зовсім не займалися вивченням її носіїв, не замислювалися над життям мови, над чинниками, що зумовлюють розвиток людської мови і видозміни її матеріалу, взагалі мовної діяльності.

Ця течія виникла десь в 70-80 рр. 19 ст. як реакція на незадовільний стан компаративістики. Термін «мол-зм» вперше вжив Фрідріх Царнке до представників Лейпцизького гуртка. Цей термін вживають в широкому і вузькому значенні. У вузькому розуміння, молодограматиками називають представників лейпцизької школи (Г. Остгоф, Г.Пауль, К.Бругман). В широкому розумінні – всі ті, хто підтримував вчення Лейпцизької школи, а це: К.Вернер, П.Фортунато, В.Уітні, М.Бреаль. Програмні роботи: Г. Остгоф та К.Бругман «Морфологічні дослідження в галузі індоєвропейських мов». В основі методології молодограматизму лежало 2 принципи – психологізму та історизму. Молодограматики розглядали мову як індивід.явища, тобто мовні факти тлумачили в дусі індик. психологізму. Мовотворчий процес і зміни, які відбувалися у мові – це наслідок того, що існує в індивіді. Спілкування за допомогою мови можливе лише тому, що психічне життя людей однакове. Мову творить індивід, а це означає, що існує стільки мов, скільки є індивідів. У мові, крім випадкового і непоширеного існує також багато звичайного і поширеного. Боротьба цих двох стихій забезпечує розвиток мов, зумовлює мовні зміни. Принцип історизму знаходить обґрунтування в книзі Г.пауля «Принципи історії мови» («енциклопедія молодограматизму»). Цей принцип вимагав у тлумаченні мовних фактів звертатися до їх минулого. Молодограматики досягли значних успіхів: покращили метод.принципи науки про мову; оформили фонетику як сам.науку; було закладено основи експерем.фонетики; був усвідомлений механізм звукових змін фонетичних процесів; вимагали вивчати живі мови; прагнення вивчення живих мов зумовило виникнення лінгв.географії та діалектології; створили велику кількість іст.граматик, де основними були істор.фонетика і іст.морфологія; надійною стає методика порівн.досліджень. Недоліки молодограматиків: їх діяльність обмежувалася розділами фонетики і морфології і обмежено вивчали лексикологію, семасіологію, синтаксис і явища словотвору; не розглядали мову як систему; не мали досягнень у сфері загальної теорії мови; специфічно витлумачували співвідношення індивідуального та колективного; хоч і закликали вивчати живі мови, але вивчали їх побіжно.

40. Етнолінгвістика (грецьк. ethnos — плем'я, народ і лат. lingua — мова) — це розділ мовознавства, що досліджує зв'язки між мовними та культурними явищами, тобто це напрям лінгвістичних досліджень, який вивчає мову у її відношенні до культури, взаємодію етнокультурних та етнопсихологічних чинників у функціонуванні та еволюції мови ^[1].

Етнолінгвістика вивчає не лише мову (хоча саме вона є головним виразником і зберігачем культурної інформації в часі), а й інші форми та субстанції, у яких виражає себе колективна свідомість, народний менталітет, «картина світу», що склалися в певному етносі чи соціумі загалом, тобто вся народна культура, усі її види, форми, жанри — вербальні (лексика та фразеологія, пареміологія, фольклор), акціональні (обряди), ментальні (звичаї, вірування)^[2].

Етнолінгвістика виникла в межах антропології (від грецьк. Ánthropos — людина) — науки, яка досліджує культуру, використовуючи етнографічні, лінгвістичні, археологічні та ін. методи.

Проблеми, які розглядає етнолінгвістика, зумовлюють близький зв'язок із суміжними науками та постійними відгалуженнями від неї нових дисциплін. Сучасна етнолінгвістика працює на стику:

• соціології

• лінгвістики

• етнології

• психології

• логіки

• семіотики

• структурної антропології

• культурології та ін.

Нині виокремились і сформувались самостійні дисципліни — соціолінгвістика, етнопсихолінгвістика, етнолінгвістична географія та інші, що суттєво доповнюють і збагачують етнолінгвістику.

М. Толстой вважає, що етнолінгвістика вивчає мову в аспекті відносин із етносом – мова: етнос, подібно до того, як психолінгвістика розглядає мову в аспекті – мова:людська психіка, прикладна лінгвістика – мова: практична діяльність людини, соціолінгвістика – мова:суспільство. При цьому психолінгвістика та математична лінгвістика вивчаютьвнутрішню сторону мови та належать до «внутрішньої» лінгвістики, а етнолінгвістика та соціолінгвістика обернуті до зовнішньої сторони мови («зовнішня» лінгвістика). В той же час етнолінгвістика та соціолінгвістика можуть бути двома основними розділами більшої за обсягом дисципліни, з тїєю різницею, що перша враховує національні, народні особливості етноса, а інша – особливості соціальної структури конкретного соціуму на пізній стадії його розвитку, але мають різну хронологічну спрямованість:

• етнолінгвістика – на «живу історію», «живу старовину»;

• соціолінгвістика – на мовний матеріал сьогодення, розглядаючи його в комунікативно-функціональному, структурно-описовому та нормативно-синхронному аспектах.

Етнолінгвістика не конкурує з соціологією, лінгвістикою, етнографією, фольклористикою та культурологією, не витісняє їх, а є самостійною галуззю знання, наукою, яка використовує комплексні методи дослідження. Напрацювання спільних методів, єдиного підходу до досліджень та матеріалу є основним науковим завданням етнолінгвістики та суміжних наук.