Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Економічний факультет
Кафедра економічної кібернетики
Доповідь
з дисципліни: “ Математичні моделі трансформаційної економіки”
на тему: “Моделювання особливостей розвитку трансформаційної економіки”
Виконали
студенти групи ЕккМ-51
Браташ Мар’яна
Миронова Олена
Львів 2011
План
1. Сутність, необхідність та характерні риси перехідної економіки.…….....…3
2. Основні тенденції розвитку трансформаційної економіки……...…………..8
3. Перехідні і трансформаційні процеси в економіці України………...……..12
ВИСНОВКИ……………………………………………………………..…...…..21
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………..……….22
1. Сутність, необхідність та характерні риси перехідної економіки
На зламі тисячоліть майже в усіх соціалістичних країнах змінився суспільний устрій, і перед політичними силами, котрі прийшли в них до влади, постали завдання здійснення глибоких перетворень в економіці, їх необхідність диктувалася наявністю в економічній системі одержавленого соціалізму таких її родових ознак, як тотальне одержавлення засобів виробництва і умов праці; абсолютизація централізованого планування; обмеження сфери дії товарно-грошових відносин; витратна система ціноутворення; наявність елементів "зрівнялівки" в оплаті праці; хронічний дефіцит найнеобхідніших предметів споживання; планування бюрократизованих відносин в усіх сферах життєдіяльності суспільства; залежність економіки від ідеології та політики.
Побудована на цих засадах соціалістична економіка певний час демонструвала високі темпи зростання та ефективності виробництва. За відносно невеликий проміжок часу СРСР перетворився на індустріальну державу, став світовим лідером у багатьох галузях промисловості, забезпечив розвиток нових територій і окремих республік.
Однак з часом темпи соціально-економічного поступу системи державного соціалізму почали уповільнюватись, чітко окреслилось відставання від економічно розвинених країн світу у рівні та якості життя населення, все більше посилювались диспропорції суспільного відтворення, хронічного характеру набувала неспроможність економіки ефективно і в повному обсязі використовувати досягнення науково-технічного прогресу. Це свідчило про кризу адміністративно-командної системи внаслідок загострення притаманних їй соціально-економічних суперечностей.
Серед них слід виділити найбільш суттєві. По-перше, між формально загальнонародною власністю на засоби виробництва і фактичним розпорядженням ними державно-партійним апаратом; по-друге, між загальною централізацією та одержавленням економіки й ініціативою і самостійністю виробників; по-третє, між централізованим розподілом ресурсів та благ і необхідністю своєчасного і повного задоволення постійно зростаючих потреб платоспроможних виробників і споживачів, що проявлялося у вигляді сформованої економіки тотального дефіциту; по-четверте, волюнтаристським підходом до розв’язання нагальних соціально-економічних проблем розвитку суспільства і необхідністю управління економікою на основі не лише прямого, а й зворотнього зв’язку; по-п’яте, між проголошеним розподілом матеріальних благ відповідно до кількості та якості праці і переважно їх зрівняльним розподілом.
Наявність цих суперечностей в економіці державного соціалізму об’єктивно потребує переходу до такої системи господарювання, яка демонструє здатність адаптуватись до науково-технічних та організаційних змін у сфері матеріального і нематеріального виробництва, націлює товаровиробників на раціональне використання обмежених ресурсів, забезпечує задоволення особистих і суспільних потреб, відкрита для взаємодії з іншими країнами.
Період, протягом якого в економічній системі країни або групи країн відбуваються суттєві зміни, спрямовані на утвердження нових відносин, називається перехідним. Як правило, економіка такого етапу називається перехідною.
Через те, що основними елементами економічної системи є продуктивні сили, соціально-економічні, організаційно-економічні відносини та господарський механізм, то в перехідний період відбувається докорінна трансформація кожного з цих елементів. Тому по своїй суті перехідна економічна система – це такий її стан, коли в кожний конкретний етап свого розвитку суспільство переходить від однієї цілісної системи економічних відносин до іншої. Головна мета цього переходу полягає в утвердженні нових, більш прогресивних виробничих відносин в суспільстві.
В історичному русі економічних систем виділяється три стадії: формування; відтворення і розвиток на власній основі; розпад. Перехідним є процес, у якому одна система перебуває в стадії формування, а інша – на стадії розпаду. Він може тривати десятки, сотні років або тисячоліття. В історичному процесі руху економічних систем був перехідний період від рабовласництва до феодалізму, від останнього до капіталізму. Певний відрізок часу тривав і перехідний період від капіталізму до соціалізму в межах колишнього СРСР. Тривалість кожного з цих періодів була різною і зменшувалась при наближенні до наших часів.
Розпад економічної системи державного соціалізму породив проблему її перетворення на іншу, більш продуктивну систему. Багатолітній досвід країн світу свідчить про те, що такою системою може бути соціально орієнтована ринкова економіка, котра забезпечує високу ефективність господарювання та динамічний соціально-економічний розвиток суспільства, її модель сформувалася на основі перегляду уявлень про те, що ринкова економіка уявляється з кризами та негативними соціальними явищами і процесами, а планова економіка – з соціальним розвитком. Цьому була протиставлена модель поєднання принципу свободи ринку із соціальною компенсацією.
Основоположними структурними елементами соціальної ринкової економіки виступають:
– забезпечений правовою державою рамковий порядок, який регулює приватну автономію учасників ринку;
– прозорий та справедливий конкурентний порядок;
– валютний порядок, що забезпечується незалежним центральним банком;
– гідний людини суспільний порядок, що ґрунтується на економічній свободі.
З урахуванням особливостей попереднього етапу розвитку постсоціалістичних країн, позитивних рис та переваг охарактеризованої моделі, кінцеву мету ринкової трансформації економічних систем постсоціалістичних країн складає формування основ соціальної ринкової економіки. Така трансформація передбачає модернізацію політичного та адміністративно-територіального устрою, зміни у внутрішній та зовнішній політиці, ідеологічних засадах розвитку постсоціалістичних суспільств.
У науковій та навчальній літературі виокремлюють постсоціалістичну трансформацію, яка здійснюється в країнах СНД, Східної та Центральної Європи і Балтії, та посттоталітарну трансформацію у вигляді кардинальних реформ в КНР та В’єтнамі. Останнє передбачає розширення сфери ринкових відносин при збереженні влади комуністичних партій.
Отже, перехідна економіка характеризує проміжний етап у розвитку суспільства, на якому відбувається докорінна трансформація економічної системи. Зміст перехідної економіки складає формування нових елементів обраної суспільством моделі економічної системи. Воно дасть змогу в процесі здійснюваних змін новим елементам стати повнішими, а саму систему перетворити на цілісну.
Перехідна економіка відрізняється від усталеної, ринкової, адміністративно-командної або змішаної цілим рядом специфічних ознак. Серед них слід виокремити наявність в ній перехідних економічних форм, котрі віддзеркалюють саме перехідний стан економічної системи, котрий передбачає поєднання нового і старого. Ці форми виражають взаємозв’язок між новим і старим, суперечливість розвитку перехідної економіки.
Наступною ознакою перехідної економіки є її нестійкість. Вона породжена тим, що на відміну від стабільної економічної системи, у якій зміни охоплюють ті її складові, що стосуються переважно механізму її функціонування, в перехідних системах зміни стосуються їх розвитку. Внутрішньо нестійкий характер перехідної економіки зумовлений постійним пошуком і апробацією нових форм організації господарського життя, котрі
відповідали б умовам постсоціалістичного суспільства.
Для перехідної економіки притаманні альтернативність і багатоваріативність розвитку. В основі першої ознаки лежить співвідношення соціально-політичних сил, які виражають різноманітність прагнень, цілей щодо майбутнього устрою і впливають на вибір і реалізацію тих або інших форм, методів, прийомів здійснюваних перетворень. Боротьба між ними не гарантує наперед визначеного результату, і тому виникає багатоваріативність розвитку, коли прагнення щодо трансформації попередньої економічної системи будуть реалізовані у великому наближенні до поставленої мети. В такому разі прагнення щодо трансформації попередньої системи вважаються успішними. Якщо вона повертається у модифікованому вигляді до попереднього стану або зникає, то такі перетворення були безуспішними.
Тісно пов’язана з останнім невизначеність здійснюваних перетворень у перехідній економіці. Вона породжується тим, що учасники ринкових перетворень поряд з поставленою метою розробляють механізми та певний набір засобів досягнення поставленої мети. Але при цьому існує неспівпадіння теоретично визначеної і практично реалізованої мети, яке породжене непередбачуваними обставинами та здатністю системи до самоорганізації, що саме по собі викликає невизначеність результатів здійснюваних перетворень.
Специфічною ознакою перехідної економіки є її історичність. Це означає, що її існування обмежене в часі. В її розвитку настане момент, коли вона перейде в якісно новий стан. Це зумовлено природно-економічними, регіональними, політичними, соціальними та ідеологічними особливостями країн з перехідною економікою.
Перехідні періоди також характеризують як такі періоди розвитку суспільства, для яких притаманні якісні зміни в основних законах функціонування суспільства, рух до нової економічної організації.
На думку деяких дослідників, найістотнішою перешкодою на шляху перехідного періоду є відсутність справжньої системи чітко визначених прав на власність, яка є одним із фундаментальних компонентів організаційної інфраструктури ринкової економіки і водночас життєво необхідною умовою виникнення і розвитку нового стабілізуючого сектора класу малого та середнього підприємництва. Для швидкої й ефективної передачі державного майна у приватні руки розроблено нові методи та схеми приватизації. Одним із таких методів у країнах Центральної та Східної Європи, що передбачав передачу державного майна приватному сектору, став метод малої приватизації.
В основі будь якої приватизації – чи то малої, чи великої – лежить зміна форми власності. У трансформаційній економіці саме приватна власність створює альтернативу державній через реалізацію програми приватизації, таким чином забезпечуючи різноманітність форм власності та конкуренцію їх суб’єктів – власників цінностей; сприяє утворенню середнього класу в суспільстві; реформує менталітет недбалого ставлення до майна; виховує почуття господаря й відповідальності за свою працю; сприяє утвердженню політичної та економічної свободи в суспільстві, протіканню процесів реформування в цілому. Приватна власність є найефективнішою для малих підприємств, оскільки за рахунок неї створюється оптимальне середовище для реалізації власних інтересів, право на вільне використання результатів своєї праці та організацію бізнесу, чітко визначаються межі відповідальності керівника та його підлеглих.