Міністерство аграрної політики та продовольства україни
ЕКОЛОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ
ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Тема 4. Мистецтво у системі духовної культури суспільства План
Особливості духовної культури та її види.
Духовна культура та її структура.
Специфіка духовного виробництва.
Література:
Петрушенко В. Л., Пинда Л. А., Подольська Є. А. та ін. Культурологія. Навч. посіб./ За заг. ред. проф. В. М. Пічі – Львів „Магнолія плюс”, 2005. С. 102-129
Подольська Є. А., Лихвар В. Д, Іванова К. А. Культурологія: Навч. пос.: Вид. 2-ге, - К: 2005.
Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. - - К.: МАУП, 2004.
А. В. Яртись, С. М. Шендрик та ін. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп. / За ред. проф. А. Яртися та про. В. Мельника. – Львів: Світ, 2005.
Багацький В. В., Кормич Л. І. Культурологія: історія і теорія світової культури ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2007.
1. Особливості духовної культури та її види.
У сучасній культурології увійшло в традицію розділяти культуру на духовну і матеріальну. Що мається на увазі, коли розділяють культуру на матеріальну і духовну? Одні відносять до духовної культури те, що задовольняє духовні потреби людини, а до матеріальної – те, що задовольняє матеріальні потреби.
Інші називають духовною культурою створені людиною духовні цінності, а матеріальною культурою – виготовлені людиною речі, матеріальні предмети. Але духовні цінності не можуть бути в культурі і зберігатися в ній без матеріальної „знакової оболонки” (мови та інших артефактів). А матеріальні предмети можуть бути предметами культури тільки тоді, коли стають носіями соціальної інформації, тобто втялюють у собі якісь смисли й духовний зміст. Відповідно, духовна і матеріальна культура не можуть існувати відокремлено одна від одної.
Треті розуміють під духовною культурою сферу духовного життя суспільства – релігію, філософію, науку, а під матеріальною культурою – сферу матеріального життя, виробництва і використання матеріальних благ.
Отже, розмежовувати і протиставляти один одному духовну й матеріальну культуру як дві особливі галузі культури неможливо, бо, з одного боку, вся культура в цілому духовна, тому що вона є світ смислів, тобото духовних сутностей. А з іншого боку, вона вся в цілому матеріальна, тому що представлена, „матеріалізована”, у чуттєво сприймаючих кодах, в знаках і текстах. Тому під матеріальною культурою потрібно розуміти не якусь особливу галузь знань культури, відмінну від духовної культури, а знакову оболонку будь-якої культури, тобто об’єктивні, матеріальні форми вираження духовних смислів.
Про духовну культуру як особливу галузь культурного простору можна говорити в тому випадку, коли ця галузь виділяється не ознакою її „нематеріальності”, а за її розміщенням відносно когнітивної, ціннісної і регулятивної вісей.
Міфологія, релігія, мистецтво, філософія – основні форми духовної культури, які найбільш очевидно належать до неї.
Духовна культура має деякі важливі риси, що відрізняють її від інших галузей культури.
1. На відміну від технічної і соціальної культури, духовна культура неутилітарна. Це найбільш віддалений від практики вид культури. Духовна культура за своєю сутністю безкорисна. Її сутність не користь, не вигода, а „радість духу” – краса, знання, мудрість. Вона потрібна людям сама собою, а не заради вирішення яких-небудь зовнішніх щодо неї утилітарних завдань. Релігійні переконання віруючих, нерідко перетворюються суспільними діячами на засіб вирішення політичних чи яких-небудь інших практичних завдань.
2. У духовній культурі людина порівняно з іншими галузями культури отримує найбільшу свободу творчості. Тут розум людини не пов’язаний утилітарними міркуваннями і практичною необхідністю, він здатний відірватися від дійсності і понестись від неї на правах фантазії. Свобода творчості проявляється уже в стародавніх міфах. Важливе значення вона має у будь-якій релігії. Безмежний простір для творчості являє мистетцво.
3. Творча діяльність у духовній культурі – це особливий духовний світ, створений силою людської думки. Цей світ незрівнянно багатший, ніж реальний світ. У ньому поряд з образами дійсності існують образи незвичайних явищ. У цьому світі знаходяться небачені країни, які нагадують острови Утопії, пекло з кипучими котлами смоли для грішників і рай для праведників, придумані фантастичні планети і космічні кораблі, що прилітають невідомо звідки на Землю. У ньому живуть міфічні духи і боги, фантастичні гідри, дракони і русалки. Ми зустрічаємося там з Євгенієм Онєгіним, братами Карамазовими, Анною Кареніною, героями Гоголя, Шевченка, Лесі Українки. Там відбуваються небачені події – Ісус Навін зупиняє Сонце, із труни встає імператор тощо. І незважаючи, що цей світ наповнений вигадками, він існує за своїми власними законами і робить вплив на наше життя може навіть власними законами більший, ніж реальний світ чи реально існуючі люди.
Духовна культура найбільш чуттєва, бо найбільш відчутно реагує на зовнішній вплив галузь культури. Вона спроможна відчувати найменші зміни в житті людей і відгукуватися на них змінами в собі. Тому вона знаходиться у постійному напруженні й русі і є найуразливішою галуззю культури. Через її непрактичність, неутилітарність люди у важких життєвих обставинах починають бачити у ній непотрібний тягар, саму немічну частину культури (технологічна і соціальна культура хоч і дечому приносять користь). Ось чому духовна культура найбільш страждає при соціальних катаклізмах. Революції і реформи в суспільстві призводять до занепаду духовної культури народу. Разючі зміни останнього часу несуть для неї нову небезпеку. На наших очах відбувається зубожіння, занепад духовного світу людей. Духовна культура потребує піклування й турботи суспільства, збереження і розвиток її вимагає від суспільства відповідних зусиль. Якщо люди перестають нею цікавитися, вона втрачає внутрішню напругу і рух, відступає на полички бібліотек і в музейні запасник, покривачись там пилом і перетворюючись на забуту, мертву культуру.
2. Поняття "духовної культури" восходе до історико-філософських ідей Вільгельма фон Гумбольдта. Відповідно до виробленої їм теорії історичного пізнання, всесвітня історія є результатом діяльності духовної сили, що лежить за межами пізнання, що виявляє себе через творчі здібності й особисті зусилля окремих індивідів. Плоди цієї співтворчості складають духовну культуру людства.
Духовна культура виникає завдяки тому, що людина не обмежує себе лише чуттєво-зовнішнім досвідом і не відводить йому переважного значення, а визнає основний і керівний духовний досвід, з якого він живе, любить, вірить і оцінює всі речі. Цим внутрішнім духовним досвідом людей визначає зміст і вищу мету зовнішнього, почуттєвого досвіду.
Поняття духовної культури зв'язано з поняттям патріотизму. Кожен народ, покликаний до того, щоб прийняти свою природну й історичну даність і духовно проробити її в національно-творчому акті. Якщо народ не прийме цей природний обов'язок, то, духовно розклавши, загине й історично зійде з землі. Натхнення себе і природи в кожного народу відбувається індивідуально і має свої неповторні особливості. Ці особливості є відмінними властивостями духовної культури кожного народу й уможливлюють існування таких понять, як патріотизм і національна культура.
Духовна культура – це як би гімн, усенародно проспіваний в історії усього й усіх. Заради створення цієї духовної музики народи живуть зі століття в століття у роботах і стражданнях, у падіннях і підйомах. Ця "музика" своєрідна у кожного народу. Почуявши у ній співзвучність своєму духові, людина довідається свою Батьківщину і вростає в неї так, як вростає одиничний голос у спів хору.