Самоаналіз і аналіз уроку

Обговорення уроку завжди повинно починатися з само­аналізу. Це дозволяє вчителю пояснити свій задум, обгрунту­вати використаний задум, засоби, методи і причини відмови від традиційних підходів, розповісти про реальні можливості класу, здійснити самооцінку уроку. Самоаналіз дозволяє випередити випадкові, помилкові зауваження присутніх колег, що нерідко ускладнює обговорення і спрямовує його у конфліктне русло або виключає творчий характер диспуту.

Для багатьох учителів здійснення самоаналізу уроку ви­кликає певні труднощі. Вони розгублюються, не знають з чого почати, і просять задавати їм запитання для орієнтації. Врахо­вуючи це, пропонується набір запитань для здійснення само­аналізу.

1. Яке місце даного уроку в темі, розділі, курсі? Як він пов'язаний з попередніми? У чому специфіка даного уроку? Який його тип?

2. Дайте характеристику реальних навчальних можливо­стей учнів.

3. Які завдання виконувалися на уроці: освітні, виховні, розвиваючі? Чи була забезпечена їх комплексність, взаємо­зв'язок ?

4. Чому такій структурі уроку була надана перевага? Чи раціонально вибране місце для опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення? Чи доцільно розподілений час?

5. Чи було виділено головне, суттєве?

6. Яке поєднання методів навчання вибрано для розкриття нового матеріалу?

7. Як був організований контроль знань, умінь, навичок?

8. Як використовувався навчальний кабінет?

9. Як підтримувався на уроці позитивний психологічний клімат?

10. Чи вдалося реалізувати поставлені завдання?

Наведений перелік не обов'язкова схема, а тільки орієнтов­ний план. Після виступу студента йому можуть бути задані уточнюючі запитання. Потім присутні на уроці висловлюють свої судження, оцінки, побажання.

Аналіз та оцінювання ефективності уроку

Проблема оцінювання уроку має на меті позбутися форма­лізму в діях перевіряючих.

Спостерігаючи урок, кожному перевіряючому необхідно керуватися такими основними принципами спостереження як: 1) принцип нейтралітету (невтручання); 2) принцип ко­ректності; 3) принцип урахування всіх факторів уроку (неза­лежно від мети відвідування); 4) принцип урахування особли­востей навчального предмету та індивідуальності вчителя. Структурні та функціональні компоненти уроку, як системи, включають п'ять складників: мета уроку, суб'єкт діяльності, об'єкт діяльності, зміст і спосіб діяльності.

Аналізуючи мету як перший елемент, важливо не просто розказати учням про ", або " ознайомити їх з ...",а навчити застосовувати теоретичні знання на практиці, тобто навчити аналізувати, вивчати. Таким чином, головна дидактична мета уроку повинна відображати і те, які теоретичні знання одер­жать учні на даному уроці, а також які уміння та навички в них будуть сформовані, розвинуті, вдосконалені. Дуже важли­вим тут є комплекс навчальних, виховних та розвиваючих завдань, котрі вчитель використовує на кожному занятті. Будь-яка людина розвивається тільки в діяльності і в спілкуванні. Тому у випадку бездіяльності або формального характеру дія­льності учнів на уроці ні про який їх розвиток говорити не доводиться. Все це характеризує передусім ступінь досягнен­ня мети уроку, а вибір мети уроку є важливою складовою частиною його планування.

Другий компонент уроку як системи - це суб'єкт діяльно­сті (вчитель). Тут, в першу чергу, важливо те, як він знає свій предмет, яка його педагогічна та методична майстерність, а це вміння комплексно вирішувати на уроці завдання нав­чання, виховання, розвитку; активізувати увагу учнів та заці­кавити їх тим, що вивчається на уроці; враховувати вік та психологічні особливості учнів, а також рівень їх розвитку і на цій основі забезпечувати індивідуальний та диференційо­ваний підхід; бачити та залучати до навчальної праці всіх учнів; використовувати у роботі новинки педагогічної науки та практики; досконало володіти мовою; урізноманітнювати свої уроки; уникати шаблонності.

Третій компонент уроку - учні. Ефективність уроку знач­ною мірою визначається активністю та зацікавленістю учнів У навчально-виховному процесі. У підвищенні ефективності важливе значення має контроль, самоконтроль, виявлення помилок, виправлення їх.

Четвертий компонент - зміст діяльності вчителя та учнів. Це, насамперед, навчальна інформація.

П'ятий компонент уроку - спосіб діяльності. Це методи навчання і виховання, які використовуються вчителем на уроці. Тут треба побачити вміння вчителя вести урок, щоб у учнів постійно формувалася установка на навчально-пізнава­льну діяльність.

Схема спостереження за прийомами активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці

Предмет Учитель Школа Клас

Програма спостереження Результати спостереження

1. Організаційний етап. Прийоми організації уваги і сприймання учнів на початку уроку: з чого починається робо­та учнів (завдання, питання, які ставляться учням); реакція учнів на завдання: підняття рук, мовчанка, веселий настрій, пожвавлення, готовність відповідати, робочий шум.

2. Перевірка знань учнів з домашнього завдання, мате­ріалу минулого уроку чи доповнення новим: як учитель нази­ває тему, мотивує її вивчення, ставить мету, визначає завдання; які методи, прийоми застосовує для активізації пізнавальної діяльності учнів (організація уваги, запам'ятовування, відтво­рення, мислення, мовлення). Що вчитель використовує для цього: інтонацію голосу, роздатковий матеріал, унаочнення.

Стимулювання учнів: зауваження, оцінка, усмішка, пока­рання. Емоційне забарвлення уроку. Як учні реагують, працю­ють активно, з розумінням справи, не всі слухають? Мова вчителя і учнів з точки зору чіткості формулювань, виразно­сті, образності.

3. Які форми, прийоми використовує вчитель для стимулю­вання процесу мислення та засвоєння знань учнів: індивідуа­льна, самостійна робота. Темп і ритм роботи на уроці.

4. Закріплення нового матеріалу: постановка запитань з вивченої теми: засоби організації уваги й підтримання інте­ресу до вивченого матеріалу.

5. Загальна атмосфера в класі: доброзичлива, спокійна, ро­боча, напружена, спалахи конфліктних ситуацій, їх зняття. Вплив психологічного клімату на роботу та поведінку учнів.

6. Пояснення домашнього завдання. Як учні слухають його? Як, на думку студента, учні зрозуміли, засвоїли мате­ріал?

7. Що особливо сподобалося на уроці? Що, на думку сту­дента, можна було б зробити інакше?

Схема спостереження та аналізу позакласного виховного заходу

1. Процес підготовки заходу:

- роль вихователя: вміння згуртувати колектив, організува­ти активну участь всіх учнів, розподілити доручення та ролі, підтримати ініціативу, викликати зацікавленість і розуміння важливості заходу.

2. Цілеспрямованість заходу:

- відповідність заходу виховній меті та рівню розвитку, віковим та індивідуальним особливостям членів колективу.

3. Пізнавальна цінність:

-розширення набутих знань і засвоєння нових, формуван­ня нових умінь, навичок, формування творчих та пошукових підходів, застосування їх на практиці.

4. Виховна ефективність заходу:

- формування громадських, гуманістичних та соціальних установок, почуттів та національних переконань, ступінь усвідомленості, дисциплінованості під час участі у заході, усвідомлення учнями цінності виховного заходу, збагачення їх знань про природу, про елементи негативного впливу дій сучасної цивілізації на навколишнє середовище та на людину, виховання любові до рідного краю, національних надбань.