Тема Стратегічне управління організацією
План.
Управління на основі передбачення змін.
Управління на основі вирішення стратегічних задач.
Бізнес – план як основа стратегічного управління.
Управління на основі передбачення змін.
Стратегічне управління – це управління процесом реалізації стратегії фірми, вибір якої був здійснений за допомогою стратегічного планування.
Термін „стратегічне управління” з’явився у 60-70 рр. Для того, щоб позначити різницю між управлінням фірмою і підприємствами, які входять до її складу. Управління підприємством передбачає в основному управління виробничими, постачально – збутовими, кадровими процесами, тобто поточною діяльністю.
Управління ж великою, комплексною фірмою призначено забезпечити їй успіх у конкурентній боротьбі на ринку у фінансовій сфері, у справі створення і втілення новшеств. Це гарантує їй стабільний розвиток, відповідність вимогам змінної зовнішньої середи, підтримку конкурентних переваг, і в кінцевому рахунку – стратегічне виживання.
Таке управління орієнтовано на довгострокову перспективу, на умови, які повинні скластись у майбутньому і чиї ознаки в даний момент можуть бути навіть відсутніми. Його задача міститься у підготовці фірми до майбутніх змін на основі прогнозу майбутньої ситуації, розробки адекватної стратегії.
Основними принципами стратегічного управління є :
Орієнтація на місію організації, її глобальні цілі, конкурентоспроможність.
Визначення пріоритетів фірми як основи самостійних стратегій.
Припущення про поєднання оточуючої середи і фірми.
Відсутність рутинних процедур і детальних інструкцій.
Історично першою формою стратегічного управління на основі передбачення змін, яке зведене до організації виконання стратегічних планів. Ці плани містять опис напрямків і способів перетворення структури організації, системи управління нею; вишукують та перерозподіляють на вирішальні напрямки матеріальні, людські та інформаційні ресурси; передбачають заходи по послабленню та подоланню опіру змінам з боку частини колективу.
Досвід західних фірм свідчить, що більшість організацій такий вид стратегічного управління не подужало. Причини містяться у відсутності необхідної для складання стратегічних планів інформації; переважанням традиційних способів мислення і роботи; труднощах, які пов’язані з управлінням персоналу. Проблеми виникли і з моделюванням віддаленого майбутнього, відсутністю надійних методів реалізації довгострокових стратегій, готовністю і здібністю менеджерів втілювати стратегію на практиці.
Тому стратегічне управління на основі передбачення змін виявилося свого роду ідеологією розвитку фірми, яка так і не вийшла із стін кабінетів вищого керівництва. Крім того, стрімкі зміни у господарському житті вимогами інших підходів до стратегічного управління. З’явилась концепція управління на основі вирішення стратегічних задач.
Управління на основі вирішення стратегічних задач.
Управління на основі вирішення стратегічних задач – це діяльність по забезпеченню тактичного виживання фірми і збереженню її стратегічних позицій в основних сферах діяльності.
Стратегічна задача – спосіб нейтралізації наслідків непередбачених дій, як в середині фірми так і за її межами, які перешкоджають досягненню її цілей.
Ні яка сама досконала стратегія не може передбачити всіх ситуацій, які виникають в реальному житті. Для реагування на них фірма і змушена в екстреному порядку формулювати і вирішувати стратегічні задачі, які є свого роду відповіддю на несподівані події в середині і за її межами.
Нова ситуація народжується взаємодією найрізноманітніших внутрішніх і зовнішніх факторів.
Зовнішні фактори, які формують ситуацію, можуть бути природними ( стихійні лиха ), політичними ( воєнні дії ), економічними ( стан ринкової кон’юктури ), технологічними ( раптова поява і розповсюдження нових видів техніки і технології ), соціальними ( трудові конфлікти ).
Внутрішні фактори, по суті, аналогічні зовнішнім, тільки менші за масштабами. Вони також можуть бути природними ( масове захворювання персоналу, яке порушує нормальний хід роботи ), технологічними ( поломка обладнання ), економічними ( неефективне господарювання, штрафи, невистачання фінансових коштів, соціальними ( страйки ).
Гострота ситуації визначається цілим рядом обставин. По – перше, економічним станом організації ( великими фірмами вона завжди відчувається менш гостро ). По – друге, характером виробничої діяльності, ступенем її інерційності, гнучкістю організаційної структури ( організації, які легко пристосовуються до змін, легше переживають різьку зміну ситуації порівняно з інертними ). По – третє, компетентністю керівництва і ступенем згуртованості колективу.
Вирішуючи стратегічні задачі можна своєчасно запобігти виникненню несприятливої ситуації, в значній мірі пом’якшити її негативні наслідки, або з максимальною вигодою для себе використати можливості, які відкриваються. Це забезпечує стратегічне виживання, підвищує гнучкість і невразливість.
Гнучкість організації буває внутрішнею і зовнішньою. Внутрішня забезпечується можливістю маневру інвестиціями, виробничими потужностями, матеріальними, людськими та інформаційними ресурсами, а також резервами, які допомагають пом’якшити вплив несподіваних подій. Вищою формою гнучкості вважається повна фінансова ліквідність організації, тобто можливість у будь – який момент швидко і без втрат її продати.
Зовнішня гнучкість розуміє незалежність виживання фірми в цілому, яка забезпечується шляхом постійного дослідження ринку і випереджаючих змін на ньому, орієнтацією на декілька зон одного профілю в різних галузях і географічних регіонах.
Стратегічна невразливість характеризується здібністю організації успішно протистояти натиску конкурентів як в даний момент, так і у майбутньому. Вона може досягтись за рахунок втілення останніх досягнень НТП, диверсифікації виробництва і технологій; комбінування прибуткових, але ризикованих із без ризиковими, але малоприбутковими операціями; збалансованістю виробництва товарів і послуг з різним життєвим циклом.
Управління вирішенням стратегічних задач використовується у тому випадку, коли події, які можуть статись, повністю або частково передбачені, але змінювати в світі цього загальну стратегію організації неможливо або недоцільно.
Це управління здійснюється за допомогою спеціальної групи експертів при вищому керівництві фірми, які мають необхідні ресурси і повноваження для оперативних дій.
Експерти аналізують зміни у зовнішньому середовищі, їх причини і повідомляють отримані результати, а також свої висновки і рекомендації вищому керівництву.
Вище керівництво ранжирує задачі по ступеню їх терміновості і важливості. Термінові задачі передають підрозділам або цільовим групам для негайного вирішення. Інші додатково вивчаються, а малозначні – відкидаються.
Крім того вище керівництво здійснює постійний стратегічний контроль за діяльністю організації.