Тема № . УПРАВЛІНСЬКА СТРАТЕГІЯ
План
Стратегія, її елементи та види.
Фактори, які визначають стратегію організації. Процес формування стратегії.
Основні типи ринкових стратегій функціонування.
Типи стратегій розвитку організації в сучасних умовах.
Прогноз. Методи прогнозування.
Стратегія, її елементи та види
Слово “стратегія” у перекладі з грецької означає “мистецтво генерала”. В управлінську мову воно прийшло із військового середовища, де регулярно розробляють масштабні операції, які вирішують результат цілих компаній.
В менеджменті (в діловому житті) під стратегією розуміють загальну концепцію того, як досягти головні цілі організації, вирішити проблеми, які стоять перед нею і розподілити необхідні для цього обмежені ресурси.
Управлінська стратегія являє собою систему організаційних рішень, які забезпечують реалізацію місії і цілей фірми. Стратегія виявляє довгостроковий вплив на організацію, визначає напрямки формування і розвитку її потенціалу. По досягненні відповідних цілей необхідність в даній стратегії відпадає.
Стратегія доповнюється і конкретизується тактикою (короткостроковою стратегією). Тактика – це сукупність управлінських рішень, які відображають найкращий варіант реалізації стратегії на середньому та низовому рівнях управління. Вона ураховує не тільки існуючи умови, але й нові або непередбачені обставини.
Стратегія містить в собі декілька елементів, а саме:
систему цілей, до складу якої входять місія, загально організаційні та специфічні цілі. Місія – це головна загальна мета, на її основі формують всі інші цілі (Форд визначив місію для свого виробництва як надання людям дешевого і якісного транспорту; прибуток – це вже внутрішня проблема фірми).
пріоритети (ведучі правила) розподілу ресурсів між окремими підрозділами. Їх можна, наприклад, в першу чергу, спрямувати на вирішенні найбільш важливих проблем організації (такий підхід застосовується у переломні моменти житті фірми, коли сили необхідно сконцентрувати на вирішальних напрямках).
В період спокійного розвитку ресурси можна надати всім підрозділам порівну або їх можна надавати пропорційно до потреб.
правила здійснення управлінських дій, наприклад, оцінка роботи організації, регламентації внутрішніх відносин, виконання різних спеціальних операцій, ведення переговорів та інші.
У ході формування стратегії неможливо передбачити все. У будь-який момент, як всередині організації, так і зовні можливий прояв нових обставин, які не увійшли у концепцію стратегії. Вони можуть, наприклад, відкрити нові напрямки діяльності або примусити відмовитись від старих; сприяти розвитку організації або, навпаки, уповільнювати його.
Для того, щоб не змінювати у зв’язку з цим стратегію в цілому, організація може ставити і реалізувати стратегічні задачі, які при необхідності її доповнюють і удосконалюють (однак, якщо ситуація змінюється докорінно, стратегію треба поновити теж).
При формуванні стратегічних задач ураховується можливість із їх допомогою наблизитись до головної мети організації, якщо від руху до неї прийшлось в тій чи іншій мірі поступитись; вирішити декілька додаткових проблем; отримати додаткову вигоду або запобігти втрат.
Зазвичай організація має не одну, а декілька стратегій на всі випадки життя. Головна з них – генеральна, яка відображає способи здійснення місії організації. Для окремих особливих випадків розробляють спеціальні стратегії, наприклад, стратегія на випадок банкрутства. Основними робочими стратегіями є, так звані, функціональні, які відображають шляхи досягнення специфічних цілей організації, які стоять перед її окремими підрозділами і службами. До функціональних відносяться, наприклад, стратегія маркетингу, виробництва, фінансова стратегія та інші.
Порядок поведінки в тій чи іншій ситуації, способи виконання тих чи інших дій, але без зазначення термінів, пропонують правила (вони вважаються найпростішим типом плану). Так як розробка правил на всі випадки життя неможлива, виконавці повинні мати певну свободу дій. Тому кількість правил зазвичай буває обмеженою.
Набір правил, який виконується у певній послідовності, називається процедурою. Прикладом її є здача іспиту, відвідування лікаря та інші.
Управляти за допомогою правил легше, ніж розглядати кожен випадок окремо, оскільки вони надають більше визначеності і особливо необхідні на нижчих рівнях управління. Правила забезпечують спадкоємність поведінки, встановлюють її бажані форми, а тому знімають необхідність діяти самостійно і зменшують суперечність (розбіжності) між людьми.
Але як тільки правила запускають у дію, вони починають жити власним життям, сковують ініціативу, породжують безпеку сліпого дотримання їм та організаційної негнучкості.