- •31.Поняття нормативного акту, види та характеристика.
- •32. Нормативний акт як джерело права.
- •33.Процес створення нормативно-правових актів, характеристика стадій.
- •36. Поняття та види систематизації законодавства.
- •37.Система законодавства: поняття та види.
- •38.Правова система: поняття, структура. Характеристика правової системи України.
- •39.Правова система: поняття та види (загальна характеристика правових систем сучасності).
- •40.Поняття та структура системи права. Зміст її елементів.
- •41.Підстави виділення та система основних галузей права.
- •42.Загальна характеристика змісту та джерел основних галузей права.
- •43.Поняття реалізації норм права та форми реалізації.
- •44.Застосування права як особлива форма реалізації норм права.
- •47.Тлумачення норм права: поняття та способи.
- •51.Підстави виникнення правовідносин, їх види, характеристика.
- •52.Поняття правомірної поведінки та правопорушення. Види правомірної поведінки.
- •57.Види юридичної відповідальності. Їх характеристика.
- •58.Співвідношення юридичної відповідальності з іншими формами державного примусу.
- •59.Поняття законності та правопорядку, їх співвідношення.
- •60.Правова культура: поняття, види, зміст.
47.Тлумачення норм права: поняття та способи.
. Тлумачення правових норм являється складовою частину процесу застосування права. Це складне явище, яке має інтелектуально-правовий характер і направлене на пізнання і пояснення змісту права
В правознавстві тлумачення розуміють як певний процес мислення, направлений на пізнання змісту правових норм і як результат цього процесу, який виражається в усній або письмовій формі і має певне значення. Цей процес направлений на з’ясування значення і змісту термінів і виразів, які викладені в нормативно-правових актах.
При офіційному і неофіційному тлумаченні норм права можуть використовуватись різні способи тлумачення. До них можна віднести: граматичний, логічний, систематичний, історичний, функціональний, телеологічний (цільовий).
І. Граматичний або мовний спосіб тлумачення. Іноді це тлумачення називають “словесне”, “фізіологічне”, “текстуальне”. Всі ці терміни хоч і близькі, але по своєму об’єму різні.
ІІ. Логічний спосіб тлумачення. Цей спосіб тлумачення полягає в тому, що інтерпретатор використовує різні логічні прийоми, закони формальної логіки й інших логік на базі самої норми, не торкаючись інших засобів тлумачення.
ІІІ. Систематичний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення досить складний і в той же час самостійний. Він обумовлений самою системою права і законодавства, оскільки вони регулюють суспільні відносини не ізольовано, а в певній взаємодії і взаємозв’язку, тобто в певній системі. Систематичне тлумачення повинно враховувати принципи права, принципи правової держави і громадянського суспільства.
IV. Історичний спосіб тлумачення. При допомозі цього способу необхідно встановити зміст норми права, виходячи із соціально-економічних і політичних умов прийняття нормативно-правових актів.
V. Функціональний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення правових норм полягає у врахуванні факторів і умов, в яких реалізується, функціонує чи діє норма права, з’ясовується вплив факторів на зміст норми. Іноді ці фактори можуть співпадати із історичними факторами.
48.Тлумачення норм права: поняття та види.
. Тлумачення правових норм являється складовою частину процесу застосування права. Це складне явище, яке має інтелектуально-правовий характер і направлене на пізнання і пояснення змісту права
В правознавстві тлумачення розуміють як певний процес мислення, направлений на пізнання змісту правових норм і як результат цього процесу, який виражається в усній або письмовій формі і має певне значення. Цей процес направлений на з’ясування значення і змісту термінів і виразів, які викладені в нормативно-правових актах.
Тлумачення підрозділяється на види насамперед у залежності від того, чи йде мова про з'ясування нормативних чи актів про їхнє роз'яснення.
49.Поняття та ознаки правовідносин. Структура правовідносин.
Правовідносини — це врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між правомочними ізобов'язаними суб'єктами — носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності — і забезпечуються державою.
Ознаки правовідносин:
1. Становлять різновид суспільних відносин, соціальний зв'язок.
2. Є ідеологічними відносинами — результатом свідомої діяльності(поведінки) людей.
3. Є вольовими відносинами, які проявляються вдвох аспектах: а) у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки право відносини виникають на підставі правових норм;
б) у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин вони зв'язані предметом інтересу, досягненням його результат.
4. Виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм права у разі настання передбачених правовою нормою фактів.
5. Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах.
Структура правовідносин — це основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на підставі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.
50.Суб'єкти правовідносин: поняття, види. Правові властивості суб'єктів правовідносин.
Суб'єкт правовідносин — це. такий суб'єкт суспільного життя, який здатний виступати учасником правовідносин як носій юридичних прав і обов'язків.
Поняття суб'єктів правовідносин і суб'єктів права не завжди збігається: по-перше, правовідносини не єдина форма реалізації норм права; по-друге, малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб'єктами права, не можуть бути суб'єктами правовідносин; по-третє, конкретний громадянин завжди є суб'єктом права, але не завжди є учасником правовідносин.
Суб'єкти правовідносин поділяються на індивідуальні (фізичні особи) і колективні (об'єднання осіб).
Індивідуальними суб'єктами правовідносин є: громадяни, іноземні громадяни; особи без громадянства(апатриди);особи з подвійним громадянством (біпатриди).
Об'єднуючись, індивідуальні суб'єкти створюють колективні суб'єкти правовідносин, до яких можна віднести партії, спортивні організації, групи виборців, виборчий корпус, колективи підприємств, організації, які можуть бути як недержавними, так і державними.
Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями: • набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідносин — через відповідність певним правовим вимогам щодо правосуб'єктності; • набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значущій ситуації — суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими нормами. Саме вони визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами.