2. Ідея суспільства Аристотеля.

Ідея сусп.-ва Арістотеля. У «Політику» Арістотеля суспільство і держава власне кажучи не розрізняються. Він визначає людину як zoon politikon – «політична тварина». Для Арістотеля, як і для Платона, держава являє собою деяке ціле і єдність складових його елементів. Держава, зауважує Арістотель, поняття складне. За своєю формою воно являє собою відомого роду організацію і поєднує визначену сукупність громадян. З цього кута зору мова йде вже не про такі первинні елементи держави, як індивід, родина і т.д., а про громадянина. Визначення держави як форми залежить від того, кого ж вважати громадянином, тобто від поняття громадянина. Громадянин, по Арістотелю, це той, хто може брати участь у законопорядчої і судової влади даної держави. Держава же є достатня для самодостатнього існування сукупність громадян. По Арістотелю, людина — політична істота, тобто соціальне, і він несе в собі інстинктивне прагнення до «спільного співжиття» (Арістотель ще не відокремлював ідею суспільства від ідеї держави. Тільки людина здатна до сприйняття таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість. Першим результатом соціального життя він вважав утворення родини — чоловік і дружина, батьки і діти... Потреба у взаємному обміні привела до спілкування родин і селищ. Так виникла держава. По думці Арістотеля, бідні і багаті «виявляються в державі елементами, діаметрально протилежними один одному, так що в залежності від переваги того чи іншого з елементів встановлюється і відповідна форма державного ладу»¹ . Він виділив три головних шари громадян: дуже заможних, украй незаможних і середніх, що коштують між тими й іншими. Арістотель вороже відносився до першого двох соціальним групам. Він вважав, що в основі життя людей, що володіють надмірним багатством, лежить протиприродний рід наживи майна. У цьому, по Арістотелю, виявляється не прагнення до «благого життя», а лише прагнення до життя взагалі. Він відстоює приватну власність, що представлялася йому, та й дійсно була в його час єдино можливої і прогресивний, забезпечуючи своїм розвитком подолання останніх пережитків общинного соціального пристрою, тим більше що розвиток приватної власності означав і подолання полісної обмеженості, що встало на порядок денний у зв'язку з кризою усього полісного пристрою Еллади. Правда, при всім цьому, Арістотель говорить і про необхідність «щедрості», що вимагає підтримувати незаможних, а «дружбу», тобто солідарність вільних між собою, повідомляє однієї з вищих політичних чеснот. Форму держави Арістотель характеризував також як політичну систему, що уособлюється верховною владою в державі. У цьому плані державна форма визначається числом пануючих (один, деякі, більшість). Крім того, їм розрізняються правильні і неправильні форми держави: у правильних формах правителі мають на увазі загальну користь, при неправильних — тільки своє особисте благо. Трьома правильними формами держави є монархічне правління (царська влада), аристократія і полиття, а відповідними помилковими відхиленнями від них — тиранія, олігархія і демократія.