2. Утопічні теорії про існування суспільства Анрі де Сен-Сімона, Шарля Фур’є, Роберта Олена, Томаса Мора, Томазо Кампанелли.

Т.Мор, Т.Кампанелла.( 13.2. Т.Мор. Про нове сусп.-во) Т.Мору належить перша постановка питання про ліквідацію протилежностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею. Він висунув задачу дати інші, ніж в сучасному йому світі, функції державної влади, не відмовляючись, подібно захисникам первіснообщинного ладу, від самого її існування, але пропонуючи нові форми і принципи її організації. Змальований у «Утопії» ідеал пронизаний думкою, що люди створені для нормальної людської праці і що все це досягається тільки за умови ліквідації приватної власності. Т. Мор не розкрив у «Утопії» планів переходу до описаному ним майбутньому ладу. Він відкинув шлях реформ зверху, але не висловився і на користь революційних перетворень. Його відношення до народних рухів було складним. Однак Т. Мор бачив і те, що маси під час повстань, що відбувалися в ту епоху, і широких народних рухів мало усвідомлюють свої інтереси, легко стають іграшкою спритних політиків, далекі від тих прагнень, що можуть привести до правильного перетворення суспільних і політичних відносин. Він показував у «Утопії», як існування приватної власності веде до того, що прагнення до неї робиться загальним. Тільки утопыйцям вдалося винищити в себе «корені честолюбства і розбратів». Питання про те, як можна цього домогтися в реальній дійсності, Томас Мор залишає відкритим. Кампанелла «Утопія» Мора була не першою книгою такого типу, але і не останньою. У середні століття під впливом християнства утопічна література в Європі зникає. Увага приділялася життю після смерті, царству Божому.У 1602 році Кампанелла друкує «Місто Сонця». Економічні погляди в «Місті Сонця»Кампанелла посилався на становище, що склалося в Калабрії, на гніт податків і занепад селян, на розбрати в містах, на набіги турків і місцевих бандитів. Вимагання багатих торговців і лихварів приведуть до голоду і запустіння . «Голод, - писав Кампанелла в «Міркуваннях про збільшення доходів Неаполітанського королівства», - походить від торгівлі, тому що купці і могутні лихварі скуповують на корені весь хліб і тримають його, поки не доведуть народ до голоду, а потім продають по потрійний ціні так що країна стає безлюдною, тому що одні біжать з королівства, інші ж помирають від такої мерзенної їжі....».Головна ж причина всіх нещасть – соціальна нерівність, існування багатства й убогості. Панування в суспільстві соціальної нерівності, приватного інтересу породжує нічим не стримувана себелюбність, індивідуалізм, зневага до інтересів інших людей, суспільства в цілому.Розумний пристрій Сонячного Граду є не що інше, як вираження розумності і відповідності природі того соціального ладу, що встановлений у державі соляріїв: «у них усе загальне», у Місті Сонця скасована приватна власність – основа соціальної нерівності: «Громада робить всіх одночасно і багатими і разом з тим бідними: багатими – тому, що в них є всі, бідними – тому, що в них немає ніякої власності; і тому не вони служать речам, а речі служать їм».Виводячи приватну власність з моногамної родини («власність утвориться в нас і підтримується тим, що ми маємо кожний своє окреме житло і власні дружини і дітей»), Кампанелла в спільності дружин бачив єдино можливу передумову знищення приватної власності. Спільність дружин служить не тільки підтримці спільності володінь, але і «науковому» («відповідно до правил філософії») державному контролю за дітонародженням. Цей контроль здійснюється відповідно до біологічних і астрологічних теорій Кампанелли. Саме цим прагненням додати «науковий» характер відтворенню людського роду в ідеальному суспільстві, а не одними запозиченнями з літературних джерел варто пояснювати введення спільності дружин у його соціальну програму. 3. Соціальна структура суспільства: суть, основні елементи і принципи.

Сусп-во. Стр-ра, суть. Поняття «соціальна структура» у науковій і соціально-політичній літературі має кілька трактувань. У широкому розумінні - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних груп, а також соціальних інститутів. Соціальна структура - сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, верства), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (тип поселення) й етнічних спільнот (нації, народності), пов'язаних між собою відносно сталими стосунками. Соціальна структура суспільства - явище історичне, її становлення та розвиток відображають процеси інституалізації та еволюції різноманітних соціальних інститутів. Ускладнення і диференціація їх у структурному і функціональному аспектах зумовили відповідні зміни у соціальній структурі. Тому соціальну структуру суспільства, закономірності її становлення й функціонування слід розглядати в контексті реалізації соціальними Інститутами відповідних функцій чи, можливо, і дисфункцій. Загальногуманістичний підхід до суспільства у сучасній соціології визнає значимість усіх соціальних груп, оскільки відмінності в їх становищі зумовлюють і різні інтереси, узгодження яких є основною метою соціальної політики суспільства. Соціологія виділяє такі види соціальних структур:

- соціально-класова (класи, соціальні верстви, соціальні групи, прошарки, стани);

- соціально-демографічна (вік, стать);

- соціально-територіальна (міська, сільська спільноти, населення агломерацій, переселенські групи);

- соціально-професійна;

- соціально-етнічна та ін.

Соціологія. Білет №12 1. Розвиток соціального знання у країнах Стародавнього Сходу.

Розвиток соціального знання у країнах Стародавнього Сходу.

Різні уявлення про соціум як систему суспільного співжиття людей формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства. Одними з перших вагоме слово в цій галузі сказали китайський філософ Конфуцій.

Соціум у теоретично-філософській уяві стародавніх мислителів у буквальному розумінні цього слова ототожнювався з державою. Суспільне життя не мислилось інакше, як державне. Людина трактувалась як політична (державна) істота. Закономірності розвитку суспільства і держави ототожнювалися. Можна сказати, що теоретики "донульового часу" (часу до народження Христа) виявили й описали майже всі основні елементи суспільного співжиття людей як державного. І хоч їхнє вчення має історично обумовлений характер, слід підкреслити те велике значення, яке воно мало для розвитку пізніших теоретичних конструкцій.

Загальновідомим є те, що Конфуцій не звертав уваги на вивчення та розробку загальнотеоретичних проблем, він не створив соціально-філософської системи крайнього спрямування. Всю свою увагу він зосередив на питаннях етики, бо цього вимагали історичні умови того часу, соціальний інтерес. Свою етику він побудував на ґрунті релігійно-філософських уявлень про навколишню дійсність. Етика Конфуція — це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1) людяність (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (чжи); 5) довіра (сінь).

Центральним принципом моралі Конфуція є гуманність, яка й становить основу доброчесності. Бути "гуманнним" — означає любити не стільки себе, скільки інших, на несправедливість відповідати справедливістю, за добро платити добром. Бути гуманним — означає вміти вчасно пожертвувати своїми інтересами.

Таким чином, філософія Конфуція — це яскраве відбиття тенденції до стабілізації в людських відносинах. Ця стабілізація досягається за рахунок ієрархії в пануванні і підкоренні, що здійснюється із вічного плину законів неба.

Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в ПІ тис. до н. е. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до н. е., в епоху "Рігвед". На основі великого зібрання гімнів "Рігвед" було витворено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму — серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти — явище, без з'ясування якого не­можливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в "Рігведах" були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (варни) — брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (зем­леробів, ремісників) і шудрів (слуг).

Було вироблено цілу систему життя і поведінки людини залежно від стану. Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом.

Індійська каста — результат тривалого процесу становлення виробничих, правових та культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, професією, звичаями та законами. Остаточний поділ суспільства на касти закріпився у період раннього середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 р. на час проголошення Індії незалежною державою кількість каст досягла майже 3,5 тис.

Головні погляди на життя суспільства були відображені в Сутрах (священне коротке керівництво до звичайного права, законодавства, ритуалу пожертвування, домашнього життя і громадських обов'язків), у яких викладено суть їхніх вчень. І донині Сутри є предметом коментарів, доповнень і оновлення відповідно до потреб історичних умов.

Серед тогочасних наукових шкіл Стародавньої Індії виняткове місце посідає чарвакалокаята, яка не визнає авторитету Вед, не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога, оригінальне визначає начала буття і сутність процесу пізнання.

Вирішуючи вічну проблему — смисл людського життя — чарвакалокаята вбачає сенс людського існування в щасті. А щастя розуміє як насолоду, що має добуватись через діяльність людини, людина сама має це щастя створити.

Іншим важливим фактором, який зумовив специфіку індійської культури, була система громадсько-політичного життя заснована Буддою у другій половині І тисячоліття до н. е. Особливого розвитку державно-політичне життя на принципах буддизму набуло за часів царювання Ашоки (середина III ст. до н. е.). Збереглися численні едикти — вибиті на камені за наказом царя написи, розшифрування яких дає змогу реконструювати форму державного життя, мораль та культуру стародавніх індійців. З'ясовано, що Ашока пропагував і утверджував у своєму царстві досить цікаві морально-політичні принципи., які базувалися на буддизмі. У культурі центральне місце відводилося релігії, що мала духовно єднати розірване на варни суспільство. Ашока висунув ідею завоювання світу не шляхом збройних нападів на сусідів, а через проголошення вчення Будди, на якому базувалося справедливе правління країною, тобто через добрий приклад праведного життя взагалі. Звідси ті дивні, як на той час, принципи людяності в управлінні державою, які пропагував Ашока. Підданих він оголосив своїми дітьми, для управління якими застосовував учення про ахімсе — незашкодження людям і тваринам. Хоча пізніші наступники зігнорували ці принципи і проводили типову загарбницьку політику зовні і тоталітарно-диктаторську всередині країни, все ж в індійській культурі залишилися досить глибокі сліди ашокизму. Так, загальновідомий вплив на весь світ політики ненасильства, яку провадив Махатма Ганді і завдяки якій Індія здобула незалежність, — політики, яка знаходить все більше прихильників і сьогодні.