2. Розкрийте суть соціальної взаємодії та регуляції соціальних зв’язків.

Соціальний зв'язок — соціальна дія, що виражає залежність і сумісність людей або груп.

Соціальні зв'язки є об'єктивними, залежать від соціальних умов, у яких живуть індивіди. Основними їх елементами є: суб'єкти зв'язку (індивіди, спільноти), предмет зв'язку (з приводу чого він здійснюється), механізм свідомого регулювання взаємин між суб'єктами («правила гри» між індивідами, соціальними спільнотами). На особливість соціального зв'язку впливає різке збільшення чи зменшення чисельності його учасників на основі прямого обміну, моральних принципів добросусідства. Він може виявлятися у формі соціального контакту і соціальної взаємодії.

Важливою формою вияву соціальних тривалих, сталих, системних, оновлюваних, різноманітних за змістом зв'язків є соціальні відносини (див. с 17).

Вони є відносинами схожості й відмінності, рівності й нерівності, панування і підлеглості між окремими людьми та їх групами. їх формування можна зобразити схематично:

Соціальний контакт – соціальна дія – соціальна взаємодія – соціальні відносини

Основою соціальних відносин є соціальні зв'язки, які об'єднують індивідів, групи та інші елементи суспільства у функціональне ціле. Ядром їх є відносини рівності та нерівності, позаяк розкривають взаємини між людьми, які перебувають на різних соціальних позиціях. Йдеться про складну діалектику рівності й нерівності між людьми у межах соціальної структури суспільства. Оскільки відносини абсолютної рівності неможливі, провідними виступають відносини соціальної нерівності.

Характер соціальної нерівності у системі соціальних відносин визначають:

— відмінності між людьми закладені природою, притаманні їм від народження: етнічна належність, статеві й вікові особливості, фізичні можливості, інтелектуальні здібності та ін.;

— відмінності між людьми, що виникають у зв'язку з професійними ролями;

— відмінності між людьми, що зумовлені володінням (власністю, товарами, привілеями та ін.).

Відносини нерівності у певних ситуаціях перетворюються на відносини соціальної рівності (коли йдеться про справедливе стимулювання рівноцінної праці).

Виокремлюють різноманітні види соціальних відносин:

— за обсягом владних повноважень: відносини по горизонталі, відносини по вертикалі;

— за ступенем регламентування: формальні (офіційно оформлені), неформальні;

— за способом спілкування індивідів: безособові або опосередковані, міжособові або безпосередні;

— за суб'єктами діяльності: міжорганізаційні, внутріорганізаційні;

— за рівнем справедливості: справедливі, несправедливі.

Основою відмінностей між соціальними відносинами є мотиви і потреби, головними з яких є первинні та вторинні потреби (влада, повага) кожної людини.

Внаслідок суперечливості соціальних відносин однією з форм соціальної взаємодії суб'єктів стає соціальний конфлікт.

3. Теорія соціальної стратифікації.

Розглядаючи соціальну структуру як сукупність соціальних груп, що різняться своїм становищем у суспільстві, соціологія має відповісти на питання: як відрізняти ці групи одну від одної? Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стра­тифікації, її було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К.Девісом, У. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві. На їх думку» соціальна стратифікація забезпечує виокрем­лення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для дано­го суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національ­ними чи іншими рисами. При цьому соціально стратифіка­ційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Цей підхід сповідує такі основні принципи: а) обов'язковість вивчення всіх без винятку соціальних верств суспільства; б) необхідність застосування при порівнянні їх одних і тих самих критеріїв; в) достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств. Соціальна стратифікація означає процес, який безпе­рервно триває у суспільстві і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «портретом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, мож­на виділити страти (верстви), з яких це населення скла­дається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціаліс­тичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому. Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою. Соціальна стратифікація означає не просто різне ста­новище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціаль­ної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення Соціологія. Білет №20 1. Об’єкт та предмет соціальної економіки.

Визначення предмету науки "соціальна економіка" У найбільш загальному вигляді "соціальна економіка" - це наука про сучасне цивілізоване громадянське суспільство. Це наука про той соціально-економічний устрій (за німецькою термінологією ''порядок"), який виявився не тільки вдалою теоретичною конструкцією, але й був підтверджений практикою, життям численних цивілізованих країн світу. Видатний мислитель - енциклопедист (економіст, соціолог, психолог, антрополог, історик) XX століття Ф. ф. Хайєк, вивчаючи "соціально-економічні порядки" різних країн і у різних народів, узагальнив їх у формулі "розширеного порядку людського співробітництва". Базуючись на цій формулі можна сформулювати "соціальну економіку" як науку про закони й закономірності "громадянського співробітництва", досягнення "соціального консенсусу", пошук "соціального компромісу" з метою створення загального добробуту в нашому складному й суперечливому світі. Ми вжили слова "світ соціальної економіки". Це - дійсно той реальний світ, у який людина попадає при своєму народженні, проживає своє недовге життя, і, на превеликий жаль, з часом має піти з нього. СВІТ цей, як було зазначено, "складний і суперечливий", але люди намагаються діяти в ньому, за Ф. Хайєком, на засадах "розширеного порядку людського співробітництва". Інша наука - "політична економія" також вивчає закони й закономірності соціально-економічного устрою, але з позицій окремих класів - чи то феодалів, чи то буржуазії, чи то дрібної буржуазії, чи - пролетаріату. Вона так і називається "пролетарська політекономія", "буржуазна чи дрібнобуржуазна політекономія". "Нейтральної" політичної економії не буває (саме тому її називають "політична") - вона завжди служить, краще сказати, обслуговує інтереси того чи іншого класу або прошарку. Принципова відмінність "соціальної економіки" і "політичної економії" полягає в тому, що перша є наукою про "людське співробітництво", а друга - про "людське протистояння", про "класові суперечності і боротьбу класів". Останнім часом вийшли друком численні підручники, посібники та монографії з економічної теорії, з'явилось дуже багато і досить вдалих видань і перекладів найбільш відомих в світі авторів. Серед усіх цих видань є прекрасні, такі, що неодноразово перевидавались і менш вдалі. Але усі перелічені і не названі видання об'єднує одне - вони присвячені викладу "економіки" (Економіксу) як такої. "Соціальна економіка" - інша наука. "Соціальна економіка" відрізняється також і від філософії, соціології, політології та інших гуманітарних дисциплін, з якими студенти вищих навчальних закладів знайомляться на перших курсах своїх інститутів.** Вивчення соціально-економічної історії людства, а в широкому контексті людської цивілізації переконує, що наука "соціальна економіка" має не столітню, а тисячолітню історію розвитку (див. розд. І книги). Адже людство завжди намагалося усвідомити своє соціально-економічне становище.

Соціальна економіка" як наука, хоча і не заглиблюється у все це розмаїття і різнобарвність, принаймі, має брати до уваги усю цю складність і суперечливість. Тому важко погодитись з деякими твердженнями деяких авторів, які чи то свідомо чи несвідомо спрощують предмет "соціальної економіки", а іноді підміняють його. З'ясувалося, що "предмет курсу - економічні відносини, які досліджуються з точки зору їх нерозривного зв'язку з соціальними, політичними, етнічними, релігійними і антропологічними факторами економічного розвитку, тобто тими складовими, які забезпечують цілісність суспільства"... А у Г. Э. Слезингера (цит. мовою оригіналу) "предметом этой дисциплины является изучение экономики роста благосостояния людей в системной взаимосвязи с использованием их потенциала для устойчивого развития экономики и социальной сферы... Под таким углом зрения рассматриваются проблемы теории и методологии". Ознайомившись з такими визначеннями предмету курсу, а також тими "кутами зору", під якими розглядаються проблеми теорії і методології цієї науки, автор зрозумів, що уникнути розгляду теоретико-методологічних витоків "соціальної економіки" - йому не вдасться. Саме цим зумовлена частина І книги - екскурс в історію виникнення "соціальної економіки" як науки.