6. План Дауеса та Юнги

У серпні 1924 р. міжнародна конференція змусила Францію та Бельгію вивести свої війська і ухвалила новий план щодо німецьких репарацій, який отримав назву «план Дауеса». Це був тимчасовий план, розрахований на 5 років. Німецькі виплати мали гарантуватися заставою залізниці та промисловості. Річні виплати мали піднятися за 5 років з одного до двох з половиною мільярдів франків золотом. У цілому план Дауеса відрізав чималий шматок від суми репарацій, визначеної станом платежів за 1921 р. План ставив економіку Німеччини у залежність від іноземного капіталу, передусім американського: Німеччині надавалося 800 млн марок у вигляді позики від США. План був розрахований на те, що німецькі підприємства та фірми перенесуть свою зовнішньоекономічну діяльність до Східної Європи, передусім до СРСР. Країни-переможниці прагнули позбавитися потенційного конкурента в Європі.

План Дауеса' готував фунт для реваншизму і нацизму в Німеччині, сприяв її експансії на схід. Прийняття плану Дауеса свідчило про посилення позицій США в Європі та провал спроб Франції встановити свою гегемонію у Європі.

У наступні роки план Дауеса виконувався задовільно. Німеччина дістала змогу платити завдяки припливові приватних американських капіталів. Велика частина платежів здійснювалася натурою. Такий стан речей не подобався західним країнам. Тому у 1929 р. був розроблений і прийнятий новий репараційний план для Німеччини, акт дістав назву «план Юнга», оскільки головою створеного Лігою Націй Комітету експертів з розв'язання репараційного питання став відомий американський підприємець.

План Юнга було затверджено 20 січня 1930 р. на конференції в Гаазі. За новим репараційним планом розмір щорічних виплат було зменшено й визначено у розмірі 2 млрд марок на найближчі 37 років. Німеччина отримала повну фінансову самостійність. Для отримання й розподілу репарації було створено Банк міжнародних розрахунків, головною функцією якого стало фінансування важкої та військової промисловості Німеччини. Встановлені щорічні суми виплати значно зменшувалися в порівнянні з планом Дауеса. Одночасно з планом Юнга було прийнято рішення про достроковий вивід союзних військ з Рейнської області.

Унаслідок прийняття плану Юнга Німеччині вдалося швидко відбудувати важку та військову промисловість і перетворитись у кінці 30-х років на наймогутнішу державу з найбільшим військовим потенціалом у Європі.

7.

Лібералізм – політична течія, теорія, яка має на меті ліквідацію і пом’якшення різних форм державного і суспільного примусу щодо особи. В економіці виступає за принцип вільної торгівлі, ліквідацію митних бар’єрів.Головна цінність за лібералізмом - свобода, яка ^зглядається як шлях до щастя і досконалості людини.Згідно з їх поглядами, людина - вільна істота, підвладна лише самій собі. На свій розсуд особистість може ста ким забажає, а не тим, ким змушують стати походжень стан, класова приналежність, релігія. Функції держави зводяться до забезпечення умов для реалізації цього положення.Економічні пріоритети лібералів - вільна і необмежена ринкова конкуренція, недопустимість впливу на ринок з боку держави.. Один з найвидатніших діячів лібералізму початку XX ст. - англійський прем'єр-міністр Д. Ллойд-Джордж.

Консерватизм – теорія, що намагається поєднати прогрес у суспільстві з традиційними цінностями, які не повинні змінюватися.Для консерваторів інтереси суспільства стоять виш інтересів окремої людини. За їх поглядами, суспільств розвивається гармонійно і природно його порядки людині не треба змінювати. Політика має бут: підпорядкована релігійній моралі, а існування аристократії є запорукою розумного суспільного устрою Володіння власністю відіграє головну роль у досягненні особистої свободи і у захисті соціального порядку. Класичним взірцем консерватизму є консервативна партія Великобританії.

Комунізм – політична теорія, в основі якої закладено ідею такої організації суспільства, котра дає можливість всім і кожному всебічно реалізовувати свої можливості за умов свободи й суспільної корисності. Основною причиною поширення кому стичного руху, зростання кількості комуністичних партій було погіршення становища робітничого класу.Стратегічна мета руху - побудова чи перехід до ко­мунізму шляхом пролетарської революції.Фашизм – крайня права тоталітарна національна політична течія, що виникла у 20-х роках ХХ ст.. як реакція на події Першої світової війни, являє собою відкрито терористичну диктатуру.В умовах загострення внутрішньополітичної ситу­ації в країнах Європи після Першої світової війни особ­ливої популярності набули радикальні рухи. Лівий ра­дикалізм набрав форми комуністичного руху, правий фашизму (в Італії) і нацизму в Німеччині. Чисельність цих верств у період нестабільності! (1918- 1923) і економічної кризи (1929 - 1933) значно1 зросла.

Національно-визвольний рух – рух за визволення власного народу з-під гніту іншої держави.Метою національно-визвольного руху є самовизначен­ня народів у залежних країнах, їх національне і соціаль­не визволення. Залежно від рівня самовизначення ці ру­хи можна поділити на автономістські, що домагаються для свого народу певної форми політичної чи культурної автономії у межах існуючої держави, і самостійницькі/ які ставлять за мету здобуття повної незалежності і відо­кремлення від метрополії. За методами досягнення мети рухи поділяються • на насильницькі і ненасильницькі. Класичний ненасильницький рух - кампанія громадянсь­кої непокори в Індії, очолювана М. Ганді.