5. .Номінальний та реальний ввп.Дефлятор та індекс цін.

Номінальний ВВП - це ВВП, розрахований в цінах, які скла­лись на момент його розрахунку (на даний момент).

де q_i – обсяг виробництва і-го товару а поточному році; р_і – ціна і-го товару в поточному році. Отже, на величину номінального ВВП впливають два чинники: 1) динаміка обсягу виробництва; 2) динаміка рівня цін.

Реальний ВВП- це ВВП в незмінних цінах, тобто скоригований номінальний ВВП.

де р₀ – ціна і-го товару в базисному році.

Корегування номінального ВВП відбувається за формулою:

Індекс цін (Ір) відображає відносну зміну середнього рівня цін за певний період часу. При його визначенні ціни базового року приймаються за 100 %.

Індекс цін Леспейреса показує, як змінився рівень цін кпродовж певного проміжку часу, якщо структура виробництва і споживання не змінилася. Отже цей індекс не враховує зміни у виробництві й споживанні, пов’язанні з науково – технічним прогресом.

де р₁ і р₀ – ціни відповідно в поточному і базовому періодах

q₀ – обсяг виробництва в базовому періоді

Індекс цін Леспейреса, обчислений для незмінного кошика споживчих товарів і послуг, називають індексом споживчих цін (ІСЦ). Інакше кажучи, індекс споживчих цін обчислюється як відношення між сукупною ціною певногонабору товарів і послуг (споживчий кошик) в поточному періоді та сукупною ціною споживчого кошика у базовому періоді:

де q_k - споживчий кошик товарів і послуг.

Для виявлення динаміки загального рівня цін використовується індекс Пааше.

де q₁ – обсяг виробництва в розрахунковому році.

Також використовується індекс Фішера:

На підставі номінального і реального ВВП можна обчислити третій статистичний показник — дефлятор ВВП. ВВП-дефлятор, який ще називають дефлятором цін ВВП, обчислюють як відношення номінального ВВП до реального:

Дефлятор ВВП характеризує динаміку загального рівня цін в економіці.

Визначення дефлятора ВВП дає змогу розчленувати номінальний ВВП на дві складові: одна з них вимірює кількості (реальний ВВП), а інша – ціни (дефлятор ВВП). Тобто:

номінальний ВВП = реальний ВВП * дефлятор ВВП

Номінальний ВВП вимірює поточну грошову оцінку всіх товарів і послуг, вироблених в економіці. Реальний ВВП вимірює той самий обсяг продукції у постійних цінах. Дефлятор ВВП показує зміну ціни одиниці продукції у розрахунковому році стосовно базового року.

Зведення номінального ВВП до реального відбувається шляхом інфлювання та дефлювання. Якщо дефлятор ВВП більший за 1, то таке зведення наз. дефлюванням (зменшення номінального ВВП до розмірів реального). Якщо дефлятор ВВП менший за 1, то зведення наз. інфлюванням(збільшення номінального ВВП до розмірів реального).

7 . Сукупна пропозиція та фактори, що її визначають. Крива сукупної пропозиції.

Сукупна пропозиція - величина реального обсягу виробництва, який підприємства готові виробляти і продавати за певного рівня цін. На обсяг сукупної пропозиції впливають цінові та не цінові фактори. Цінові: процентна ставка, рівень цін. Нецінові: рівень цін та виробничі ресурси, продуктивність праці, податки і дотації держави.

В економічній теорії існують три підходи до визначення кривої пропозиції: 1. Кейнсіанський – характеризує такий стан національного господарства при якому існує високий рівень безробіття, котрий перевищує природну норму, а також мають місце вільні (не завантажені) виробничі потужності. Природна норма безробіття відображає такий стан національного ринку праці, при якому завжди існує певна чисельність працездатних осіб, які не можуть знайти роботу. В сучасних умовах природним вважається такий рівень безробіття, що становить – 5-6%. 2. Висхідний – відображає такий стан національної економіки, при якому вона наближається до повної зайнятості. 3. Класичний – при ньому стверджують, що економіка досягла повної зайнятості. Під дією цінових факторів відбувається зміна сукупної пропозиції у межах кривої AS. Під дією нецінових – крива AS переміщується ліворуч і вгору, коли сукупна пропозиція скорочується та праворуч і вниз, коли зростає.

P AS

Q

7 . . Сукупний попит

Сукупний попит – відображає к-ть товарів та послуг тобто реальний обсяг нац. Виробництва , який покупці готові купувати за певного рівня цін. Існують 4 компоненти сукупного попиту :

Споживчий попит домогосподарств

Інвестиційний попит підприємств

Попит держ . сектора

Попит закордонних суб’єктів

AD=C+I+G+NE

На обсяг АД впливають цінові та нецінові фактори .Цінові – це переміщення по кривій , а нецінові переміщення самої кривої. Траєкторію АД визначають 3 чинники(цінові) :відсоткова ставка, реальні касові залишки, імпортні закупівлі

• Ефект процентної ставки демонструє залежність між рівнем цін , процентною ставкою та попитом з боку покупців .Зі зростанням цін зростає процентна ставка за кредитами , що скорочує споживчий та інвестиційний попит.

• Ефект реальних касових залишків характеризує збереження цінності грошових заощаджень в періоди інфляції .Якщо протягом певного періоду часу відбувається інфляція то цінність грошових заощаджень виражених у товарах знижується. Отже, чим вищим є рівень цін , який супроводжує інфляцію тим меншу кількість товарів зможе придбати населення на відкладенні раніше кошти.

• Ефект імпортних закупівель полягає у тому ,що підвищення рівня цін у певній країні порівняно з цінами за кордоном призводить до скорочення сукупного попиту на вітчизняні товари і послуги .Покупці цієї країни купуватимуть більше імпортних товарів замість вітчизняних , а іноземці також менше купуватимуть товари даної країни.

До нецінових чинників належать впливу на АД належать: податкова політика держави, очікування споживачів та виробників, зміни у держ . закупівлях, зміни у видатках на чистий експорт .

8Сукупна пропозиція у довго та короткостроковому періоді.

Сукупна пропозиція – це величина реального обсягу виробництва , який підприємства готові виробляти і продавати за певного рівня цін. В економ. теорії існують три підходи до визначення кривої AS

1 відрізок називається Кейнсіанським він характеризує такий стан нац . госп-ва при якому існує високий рівень безробіття котрий перевищує природну норму , а також мають місце вільні (не завантажені) потужності

Природна норма безробіття відображає такий стан нац. Ринку праці при якому завжди існує певна чисельність працездатних осіб , які не можуть знайти роботу (5-6% )

2 відрізок – наближається до повної зайнятості

3 відрізок – називають Класичним при цьому стверджують , що економіка досягла повної зайнятості .Економіка досягла стану маx потужності і тому подальше зростання ВНП є неможливим AS стає вертикальною.

На обсяг пропозиції впливають цінові та нецінові фактори

До цінових належать:

- процентна ставка

- рівень цін

До нецінових належать :

- рівень цін на виробничі ресурси

- продуктивність праці

- податки та дотації держави

Цінові – це переміщення по кривій , а нецінові переміщення самої кривої , ліворуч і вгору коли скорочується, та праворуч та вниз коли зростає.

Крива довгострокової сук. Пропозиції показує обсяг виробництва , який називають природним рівнем виробництва. Цей рівень досягається за повної зайнятості. Тому всі чинники , які змінюють природний рівень виробництва , переміщуватимуть криву пропозиції вправо або вліво. Вона паралельна осі ординат .Ці чинники можна поділити на дві групи .По-перше , це економічні процеси або заходи економічної політики , які змінюють обсяг виробництва за тієї самої природної норми безробіття. По – друге, це економічні процеси або заходи державної політики , що змінюють природну норму безробіття.

9. Рівнова сукупного попиту і сукупної пропозиції за класичною та кейнсіанською моделями.

Взаємодія тавзаємозвязок між сукупним попитом та сукупною пропозицією здійснюється через систему цін

Точка перетину кривої сукупного попитуAD та кривої сукупної пропозиції AS – точка рівноваги, яка визначає рівноважний рівень цін (Ра) та рівноважний реальний обсяг національного виробництва (Qa).

Три варіанти макрорівноваги:

Якщо сукупний попит змінюється в межах кейисіанського відрізка, то зростання попиту приводить до зростання реального обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах.

Якщо сукупний попит зростає на проміжному відріжу, це призводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості

Якщо сукупний попит зростає на класичному відрізку АS, це призволить до інфляційного зростання цін та номінального ВНП при незмінному обсязі реального ВНП (оскільки він не може зростати за межі рівня «повної зайнятості»).

Аналіз моделі AD-AS.

В точці перетину кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції досягається рівноважний рівень та рівноважний обсяг ВВП. На рис.1 показан, що в короткостроковому періоді рівновага досягається в точці Е припустімо, що рівень цін становить не Ре, а Р1. Крива пропозиції показує, що за рівня цін Р1 підприємства виробляють ВВП У1. За рівня цін Р1 покупці хочуть придбати обсяг продукції У2, що показує крива попиту. Конкуренція між покупцями за реальний обсяг продукції У1 підвищить рівень цін до Ре. Зростання цін з Р1 до Ре стимулюватиме виробників збільшити обсяг продукції з У1 до Уе і водночас змушує покупців зменшити свої закупівлі з У2 до Уе. Коли вироблений реальний продукт = купленому обсягові продукції, як це має місце на рівні цін Ре, національна економіка досягла рівноваги. На кейнсіанському відрізку, де крива пропозиції майже положиста, зміна попиту спливає на ВВП, а рівень цін відносно сталий. На класичному відрізку крива АS стає крутою, і зміна попиту, наприклад його розширення, спричинятиме зростання цін, а ВВП майже не змінюватиметься.

Ефект хроповика. Коли попит розширюється з АD1 до AD2, то рівновага переміщується з точки Е1 до Е2 проте ціни не знижуються з такою легкістю як підвищуються. Тому якщо попит зменшиться з AD2 до AD1, то економіка не повернеться до свого первинного рівноважного стану в точці Е2. Скоріше збережеться новий, вищий рівень цін Р2, і скорочення попиту перемістить економіку до стану рівноваги в точці Е3. Вищий рівень цін збережеться на рівні Р2, а ВВП зменшиться до У3 (крива AS переміститься вліво).

12 .Мультиплікатор.Парадокс ощадливості. Мультиплiкатор - це число, на яке потрiбно помножuтu змiнu в iнвестuцiях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва .Розмiр.мультиплiкатора залежить вiд величини граничної схильності до споживання. Його також можна виразити через граничну схильність до заощаджень. Простий мультиплiкатор завжди обернений, або до граничної схильностi до заощадження. Вiн дорiвнюе (1/1-ГГС).Формула нашого простого мультиплiкатора: Зміна в обсязі виробництва=1/ГГЗ * зміни в інвестиціях=1/1- ГГС * зміни в інвестиціях. Інакше кажучи, чим 6iльшi додаткові споживчi видатки, тим бiльший муль­типлікатор.

Кожен долар iнвестицiй "мультиплiкуm.ся" в три долари обсягу виробництва.

Hовi iнвестицiї перемiщають іі вгору до і'і'. Точка Е' дзе новий piвноважний обсяг виробництва - зi збiльшенням

обсягу виробництва на три на кожну одиницю збільшення iнвестицiй. (Примiтка: переривчаста горизонтальна стрiлка є 3. помножене на довжину вертикальної стрiлки, яка показуе змiну в iнвестицiях - двi одиницi вторинних споживчих видаткiв на кожну одиницю первинних iнвестицiй). P р

+ Q

400 E’

300 I’ I’

200 I E I

100

0 ВНП

-100 3000 3500 4000 p

- Q

15 Рівновага ринку товарів та платних послуг. Модель IS.

Ринок товарів і платних послуг – це система економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу руху товарів і послуг, які задовольняють споживчий та інвестиційний попит макроекономічних суб’єктів.

Розглядаючи питання рівноваги на цьому ринку будемо мати на увазі, що об’єктом аналізу є закрита економіка, в якій держава активно не втручається у розвиток економічних процесів, а зовнішньоекономічні зв’язки практично відсутні.

Рівновага на цьому ринку встановлюється за умови, коли пропозиція заощаджень дорівнює інвестиційному попиту. S=I

Рівноважний стан має стійкий характер. Будь-які відхилення процентної ставки від її рівноважного значення є нестійкими. Припустимо, наприклад, що процентна ставка перевищує рівноважне значення. Тоді обсяг заощаджень буде перевищувати обсяг інвестицій. У такому разі не всі домогосподарства, які володіють заощадженнями зможуть вкласти їх за такою процентною ставкою, тому багато хто із них буде згоден надати свої заощадження під більш низьку процентну ставку, в свою чергу підприємці погодяться на це, оскільки більш низька процентна ставка дасть їм можливість отримати додатковий прибуток, в результаті виникне тенденція до зниження процентної ставки, аж до досягнення нею рівноважного значення.

Якщо ж процентна ставка буде нижчою за рівноважну, то ці процеси будуть розвиватися у протилежному напрямку.

Рівновага на ринку товарів і послуг демонструє крива IS.Ця крива має від’ємний нахил. Від’ємний нахил кривої IS можна пояснити таким чином: при високій процентній ставці інвестиції є незначними, а тому обсяг доходу(випуску) також є невеликий.

За низького рівня доходу заощадження також є невисокими. КриваIS – це геометричне місце точок усіх можливих комбінацій i та Y при яких пропозиція заощаджень дорівнює інвестиційному попитові (S=I).

16.Рівновага ринку грошей та цінних паперів. Модель LM.

Грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій. На якому попит на гроші та їх пропозиція визначають рівень процентної ставки, тобто ціну грошей. Виділяють 2 основні мотиви попиту на гроші : операційний та спекулятивний.

Операційний попит – це попит на здійснення операцій купівлі – продажу товарів.

Спекулятивний попит – це попит на гроші для здійснення спекуляцій з іноземною валютою, цінними паперами, золотом та інше.

Рівновага на ринку встановлюється у разі, коли попит на гроші дорівнює пропозиції грошей. (Md=Ms)

Рівновагу на цьому ринку відображає крива LM, яка має додатній нахил. Крива LM – це геометричне місце точок усіх можливих комбінацій i та Y за яких виконується умова рівноваги. (Md=Ms) Крива побудована з урахуванням теорій надання переваг ліквідності. У будь-який період часу існує уявлення про „нормальний” рівень процентної ставки , високе поточне значення процентної ставки буде послаблювати бажання зберігати гроші у готівці і стимулювати їх власників до вкладання в різноманітні фінансові активи: в першу чергу у зв’язку з значними втратами потенційного доходу. Так само зниження процентної ставки збільшує ймовірність втрати частини заощаджень від зберігання цінних паперів, оскільки зростає ймовірність її подальшого підвищення, що стимулює бажання позбутися цінних паперів і зберігати гроші у готівці.

19. . Дискреційна фіскальна політика та автоматичні стабілізатори.

Дискреційна фіскальна політика – зміни в оподаткуванні (податкових ставках) і державних видатках , здійснювані законодавчим органом країни задля досягнення обсягу національного виробництва за повної зайнятості. Існує дві форми фіскальної політики: активна(дискреційна) фікс .політика та автоматичні стабілізатори .

Активна фіскальна політика передбачає цілеспрямоване маніпулювання державними податками і держ. витратами з метою стимулювання економ. зростання ,зниження рівня безробіття та досягнення інших цілей.

Існує два типи активної фіскальної політики:

-стимулююча

- стримуюча

Стимулююча передбачає зниження податкових ставок і підвищення держ. видатків.

Стримуюча здійснюється з використанням таких заходів як збільшення податкових ставок і підвищення держ. видатків.

Автоматичні стабілізатори дозволяють без додаткового втручання держави , а через попередньо визначені і закладені до законодавчих норм механізми зменшити обсяги падіння сукупного попиту .

Це зокрема: прогресивна система оподаткування особистих доходів, допомога у разі безробіття та система інших трансфертних платежів.

Приклад У періоди підйому економіки , коли зростають особисті доходи система прогресивного оподаткування не дозволяє особ. доходам різко зростати

21.Прблема збалансованості державного бюджету. Бюджетний дефіцит. Державний бюджет – це певний кошторис державних доходів і витрат для здійснення протягом 1-го року. Залежно від співвідношення між доходами і видатками бюджету його стан може бути :1. Збалансованим 2. Дефіцитним 3. Профіцитним. Проблема досягнутості збалансованості держбюджету є однією з центральних. Сформовано 3-ри концепції збалансованості бюджету:1. Базується на тому, що бюджет має бути збалансованим кожного року. Однак такий підхід суттєво обмежує можливості держави у здійснені фіскальної політики. 2. Ґрунтується на тому, що бюджет має бути збалансованим у ході економічного циклу. Проблема полягає в тому, що спади і підйоми в економіці є різними як за глибиною, так і за тривалістю. 3. Полягає у тому, що при збалансуванні бюджету потрібно керуватись теорією ”функціональних фінансів”. Вона зводиться до того, що уряд має прагнути до досягнення збалансованості економіки в цілому, а не лише бюджету. Це дозволяє значно розширити можливості урду у здійснені фіскальної політики. На сьогодні 2-га і 3-тя концепція перебувають в основі фіскальної політики розвинутих країн світу. Дефіцит державного бюджету – це різниця між державними надходженнями і державними видатками. Однак на думку багатьох економістів сучасна методика не враховує впливу інфляційна дефіцит бюджету та державних активів і пасивів. Дефіцит бюджету може змінюватись як у наслідок змін у фіскальній політиці уряду, так і в результаті зміни економічної кон’юктури. Для оцiнки впливу фiскальної полiтики на бюджет обчислюють так званi циклiчно скоригоеаний дефiцит бюджету -. (його нepiдкo називають бюджету дефiцитом бюджету за повної зайнятостi, або структурним дефiцитом) та цuклiчнuй дефiцит.Для визначення цих дефiцитiв спочатку обраховують бюджет за повиої зайнятостi - він показує, якимu були бu податкові надхо­дження, а вiдтак i сальдо державного бюджету, якби нацiональна еко­номікa продукувала природнuй обсяг пpoдукції, а держаенi видатки бу­ли поточнuми. Змiна бюджету за п6вноiї зайнятостi показує напрям впливу фiскальної полiтики на сукупний попит у нацiональнiй еко­номiцi.Фактuчиuй дефiцuт державного бюджету - це рiзниця мiж дер­жавнuми надходженнями i видатками. він складаеться пiд впливо фiскальної полiтики i циклiчнuх коливань. Структурний дефiцuт ви­значають як рiзницю мiж надходженнямu за пoвної зайнятостi за на­явних податкових ставок i фактuчнuмu видатками. Цuклiчиuй де­фiцuт - це рiзнuця мiж фактичнuм i структурним дефiцитами. Перевищення фактичного дефiциту над структурним становить цик­лiчнuй дефiцuт, а перевищення структурного дефiциту над фактич­ним - цuклiчнuй надлuшок.

26. . Попит на гроші та показники що його визначають.

Попит на реальні грошові залишки, тобто на кількість грошей, якою люди хочуть володіти, залежать від процентної ставки (це альтернативна вартість володіння грішми). Зі зростання процентної ставки екон. суб’єкти меншу частину свого багатства зберігають у формі грошей. Величина попиту на реальні грошові залишки перебуває в оберненій залежності від % ставки. Тому крива попиту на гроші є спадною.

Попит на реальні грошові залишки залежить не лише від % ставки, а й від величини доходу, який продокує нац. економіка. Якщо рівень доходу високий, то високий і рівень видатків, тож люди збільшують більше грошових операцій, які потребують використання грошей. Іншими словами, що більший рівень доходу, то більший попит на гроші. Тому функцію попиту на гроші можна записати так:

Зростання доходу збільшує попит на гроші, і крива попиту на реальні грошові залишки переміщується вправо.

За незмінної пропозиції грошей збільшення доходу підвищує % ставку, яка забезпечує рівновагу на ринку грошей. Цю залежність між доходом та рівноважною % ставкою відображає крива LM. В усіх точках цієї кривої попит на гроші = їхній пропозиції.

Визначають два основних мотиви попиту на гроші: 1- операційний, основою є операції купівлі- продажу, 2-спекулятивний- визначається % ставкою.

22. Класична модель макрорівноваги.

Класична модель макрорівноваги – взаємодія ринків ресурсів, товарів, грошей та інвестицій – це пояснююча модель, яка описує спосіб досягнення економічного оптимуму без державного втручання.

1). Побудова сукупності графіків у певній послідовності дає можливість продемонструвати формування економічного оптимуму за класичною моделлю рівноваги.

2). Рівновага на ринку ресурсів (робочої сили) за клас. моделлю встановлюється в умовах повної зайнятості.

3). Виробнича функція у поєднанні з ринком робочої сили показує той реальний обсяг виробництва ( пропозиції), який забезпечує повне використання ресурсів.

4). Ринок грошей не впливає на величину реального прибутку, але визначає номінальний продукт, тому він зображений як такий, що прямо не пов’язаний з іншими графіками.

5). Пропозиція на ринку товарів визначена виробничою функцією, тому виступає як екзогенна величина, незалежна від рівня цін.

6). На ринку заощаджень (інвестицій) встановлюється ставка процента, яка регулює розподіл сукупного попиту на споживання і інвестиції.

25 Грошовий мультиплікатор та пропозиція грошей. Темп збiльшення кiлькостi банкiвських грошей тісно пов'язаний з нормою резервування. щоб глиб­ше зрозумiти цей зв'язок, повернiмося до на­шого прикладу. Позначимо норму резервуван­ня через rr, яка становить 0,2, а початкову суму вкладу в Перший банк - через D. Пропозицiя грошей дорiвнюва­тиме:Сума початкового вкладу + Позuка, надана Першuм банком + Позuка, надана Другим банком + Позика надана Tpeтiм банком (Пропозицiя грошей = D * [1 + (1 - rr) + (1 - rr)^2 + (1 – rr)^3 + …)

Вираз у дужках є нескiнченною геометричною прогресiєю, суму членiв якої знаходимо за вiдомою нам формулою. Отож ця сума ста­новитиме 1 / rr. Знайдену велечину назuваюmь простим мультuплiка­тором банкiвськux грошей, або простим депозитним мультuплiка­тором. Простий депозитний мулътиплiкатор є оберненою величиною до норми резервування: µм = 1/ rr = 1/ норма резервування, де µм - простий депозитний мультиплiкатор.Що вища норма резервування, то менший розмiр мультиплiкатора пропозицii грошей. Для визначення максимальної кiлькостi грошей, яку може створити банкiвська система на основі будь-якої величини надлишкових резервiв, необхiдно перемножити надлишковi резерви на грошовий мультиплiкатор.Депозитний мультиплiкатор дiє в обох напрямах. Вилучення пе­вної суми вкладiв iз банкiвської системи призведе до значно бiльшо­го скорочення пропозицiї грошей. Крім вилучення частини грошей як обов'язкових резервiв, мо­жливi ще два iншii витiкання грошей, що зменшує здатнicть банкiв­ської системи до ix створення. цi витiкання пов'язанi з поведiнкою домогосподарств та комерцiйнuх банкiв. Позичальник може забажати, щоб частину позики або її цiлком йому було надано готiвкою. Це зменшує обсяг надлишкових резер­вiв i - вiдiювiдно - кредитний потенцiал банкiвської системи. Як­що грошi у виглядi готiвки перебувають поза банками, то процес ба­гаторазового збiльшення депозитiв припиняється. Kpiм того, досi припускалося, що комерцiйнi банки повнiстю використовyють над­лишковi резерви для надання кредитiв. Насправдi ж вони, виконав­ши чиннi резервнi вимоги (обов'язковi резерви), можуть зберiгати ще наднормативнi резервu. Для визначення пропозицii грршей у нацiональнiй економiцi з урахуванням полiтики центрального банку та поведiнки домогоспо­дарств i комерцiйних банкiв запровадимо такi понятгя, як :Грошова база (В) складаеться з грошей, якi перебувають у виглядiготiвки на руках у населення (С) та банкiвських резервiв (R), що збе­рiгаються у центральному банку. Отже, грошова база є сумою готiвкита резервiв: В = С + R.Коефiцiент депонування грошей сr вiдбuвае розподiл домогоспо­дарствами грошей мiж готiвкою С та поточними чековими депозита­ми D. Отже, коефiцiент депонування сr - це вiдношення готiвки до поточних чековux депозuтiв D, тобто cr = С/D..

Коефiцiент фактичного резервування депозитiв rr -це вiдсоток депозuтiв, який банки зберiгають як резервu. Вони охоплюють обо­в'язковi та наднормативнi резерви. Коефiцiєнт фактичного резерву­вання залежить вiд норми резервування та вiд величини наднорма­тивних резервiв. Taкi ре­зерви не приносять банкам доходу у виглядi процента, а нaдaнi по­зики - приносять. Тому можна записати: rr = R/ D. Визначимо пропозицiю грошей М i грошову базу В:М = С + D; В = С + R .Отже, пропозицiя грошей є сумою готiвки та чекових депозитiв, а грошова база - сумою готiвки та обов'язкових резервiв. Щоб знайти, якi змiннi впливають на пропозиuiю грошей у наuiональнiй eкoнoмiцi, подiлимо перше рiвняння на друге:М /В= (С+D )/ (С + R). Тепер знайдемо пропозицiю грошей М: М/В =( С + D /С+R)*B.Вiдношення пропозuцii грошей (С+D) до грошової базu назuвають мультиплiкатором грошової бази або повним грошовим мультиплiка­тором:  = C+D / C+R, де- повний. грошовий мультиплiкатор. Звiдси пропозиuiю грошей можна записати: M = * B.Отже, пропозицiя грошей перебуває у прямiй залежностi вiд грошової бази та грошового мультиплiкатора.Тепер подiлимо праву частину рiвняння грошового мультиплiка­тора на D:  = (C/D +1)/ (C/D+R/D) .Зауажимо, що C/D - це коефiцieнт депонування сr, а R/D ­норма резервування rr. Отож значення грошового мультuплiкатораможна запuсати так: = cr + 1 / cr + rr. В Україні грошовий мультиплікатор невисокий-менший 1,5.Тому пропозиція грошей може змінюватись через додаткову емісію.

28 і безробіття: види зайнятості, кількісна визначеність безробітя та його види.

Зайнятість населення – це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтвор. ВВП та нац.доходу. Вона визнач. чисельністю осіб, що викон.будь-яку роботу за певну зароб.плату або з метою отримання інших видів доходу. Міжнарод.статистика, крім цього, поділяє все населення на 2 категорії: “економ.активне населення” і “економ.пасивне населення”. Економ.активне населення включ.: осіб найманої праці, самост.робітників, осіб, які тимчасово не працюють з об’єкт.причин (хвороба, відпустка тощо), неоплачуваних членів сім’ї в працездат.віці, осіб, які поєдн.навчання з працею на умовах неповн.робоч.часу, учнів та осіб, які проходять профпідготовку. Економ.пасивне населення включ.всіх тих, хто незалежно від віку та статі не вход.до вищезазнач.категорії. Отже економ.активне населення в умовах ринкових відносин практично визнач.сукупну робоч.силу, тобто обсяг труд.потенціалу країни. Безробіття –це економ.явище, коли частина економ.активного населення не має можливості використ. свою робоч.силу. У залежності від причин, які виклик.безробіття, слід розрізняти декілька його видів. Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв’язку з добровільн.зміною місця роботи. Безробіття пов’яз.із пошуками чи очікуванням роботи, є відносно короткочасним. Кожна з осіб, що шукає роботу перебув.на ринку праці в середньому не більше 1 місяця. Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структур.диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’явл.невідповідності між попитом і пропозицією робоч.сили за професією, кваліфікацією, географ.та іншими ознаками. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменш.або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільш. Робоч.сила повільно реаг. на ці зміни. Отже, виникає ситуація, за якою структура робоч.сили не відповід.новій структурі робоч.місць, внаслідок чого з’яв.структурне безробіття. Циклічне безробіття. Воно виник.внаслідок цикл.спаду вир-ва і є результатом зниження сукупного попиту на робоч.силу. Коли сукуп.попит на товари та послуги зменш., зайнятість теж скороч., а безробіття зростає. З цієї причини цикл.безробіття іноді назив.безробіттям з дефіцитом попиту. Фрикційне та структурне безробіття дістало назву – “природне безробіття”. У зв’язку з цим повна зайнятість – це зайнятість лише при наявності природного безробіття та відсутності цикл.безробіття. Коли виникає цикл.безробіття, то фактичне безробіття більше від природного, тобто має місце надмірне безробіття. Рівень безробіття обчисл.за такою формулою:

РБ= 100

Для визначення втрат ВВП у світов.практиці використ.положення та висновки досліджень Артура Оукена. Америк.економіст на основі макроекон.аналізу дійшов висновку, згідно з яким: якщо фактич.безробіття перевищ.рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП склад. 2,5%. Це положення дістало назву закону Оукена. Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (цикл.) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів. Перший – обчисл.відсотка відставання факт.ВВП від потенційного ВВП: В= (РБф – РБп) 2,5. Другий – якщо прийняти за 100%, то звідси ВВП_ф дорівнює:

=

Третій – оскільки нам відомо ВВПп і ВВПф, то звідси витрати економіки від цикл.безробіття будуть дорівнювати: , де ВВПd-- втрати ВВП від цикл.безробіття.

20 . Фіск.політика з урахуванням пропозиції: сутність, граф інтерпретація, крива Лаффера.

Відповідно до кейнсіанської теорії зниження податків збільшує лишке сукуп.попит, що зумовлює зростання реального доходу і цін. Згідно ж з теорією економіки пропозиції зниження рівня оподаткування викликає ще один ефект – збільшення сукуп.пропозиції і зниження цін. По-перше, внаслідок зниження особистих податків збільш.приват.заощадження, які ств.передумови для зростання інвестицій. Крім того, збільшення особистих податків збільшує після податк.зарплату, що посилює стимули до праці. По-друге, зниження податку на прибуток підвищує прибутковість інвестицій, що теж стимулює їх збільшення. Завдяки переліченим змінам в економіці зниження податків у підсумку сприяє збільшенню сукуп.пропозиції, що забезпечує додатк.зростання реального доходу, і водночас певний антиінфляційний ефект. Вплив фіск.політика на пропозицію можна зобразити таким чином

Отже, перелічені чинники викличуть збільшення сукуп.пропозиції, що спричинить її переміщення кривої вправо і вниз в положення AS2. у результаті цього відб.подальше зростання реального ВВП, тобто від У2 до У3. одночасно знизяться ціни з Р2 до Р3. Проте політика низького оподаткування має певні вади: 1) вплив податків на сукуп.пропозицію розгортається протягом значного часу, тривалість якого важко передбачити; 2) зниження податків набагато відчутніше впливає на попит, аніж на пропозицію, і тому дефляцій ний ефект може бути несуттєвим; 3) зниження податків негайно породжує бюджет.дефіцит, що може перекреслити всі позитивні наслідки. 3 причина є головною. Для її спростування прихильники теорії пропозиції спир.на криву Лаффера.

Крива Лаффера відображає зв’язок між податковою ставкою (t’) і податк.надходженнями до бюджету (ТА). В її основі – ідея про те, що в разі зростання податк.ставки від 0 до 100% податк.надходження спочатку збільшуються до макс.величини (ТА2), а потім знову зменшуються до нуля. При цьому точка t’1 відобр.надмірний рівень оподаткування, який стримує ділову активність, а точка t’2 – оптимальний рівень оподаткування, що забезпечує максимальну величину податк.надходжень. зниження від точки t’1 до t’2 забезпечує одночасно зростання вир-ва і податк.надходжень, що виключає виникнення бюджет.дефіциту.

31. Модель економічного зростання Солоу: осн.риси та математ.формалізація.

Модель Солоу показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний процес впливають на екон.зростання. Осн.рисами моделі Солоу є такі: 1. Цільовою ф-цією моделі є не зростання загального обсягу продукту, а його вир-во на одного працюючого, тобто продуктивність праці. Тому в побудові моделі абревіатура спирається на малі букви, які відображають певні показники в розрахунку на одного працюючого: продуктивність праці: y=Y/L; капіталоозброєність праці: k=K/L; інвестиції: i=I/L. Крім того враховуємо, що s – норма заощаджень, а d – норма амортизації. 2. Продуктивність праці залежить від її капіталоозброєності. Це положення реалізується на основі перетворення виробн.ф-ції: Y=F(K,L). Якщо обидві частини цього рівняння поділити на L, то отримаємо ф=цію продуктивності праці: y=f(k). 3. Капіталоозброєність ставиться в залежність від трьох факторів: запас капіталу, приріст населення, технічний прогрес. 4. Інвестиції дорівнюють заощадженням: i=sy=sf(k). Вплив окремих факторів . 1. – запас капіталу. Згідно з моделлю запас капіталу збільшується внаслідок інвестицій і зменшується через зношення капіталу. Для визначення впливу цього фактора на капіталоозброєність праці застосовують категорію “стійкий рівень капіталоозброєності”, який визначається за формулою: . Звідси можна сказати, що нарощування капіталу ( ) відбувається лише тоді, коли капітал, що інвестується, перевищує капітал, що амортизується: . 2. – приріст населення. Згідно з моделлю приріст населення з темпом n впливає на капіталоозброєність так само, як і зношення капіталу, тобто зменшує її. Цей зв’язок записується: . Складова має назву критичної величини інвестицій, оскільки вона показує, наскільки потрібно збільшити запас капіталу на одного працюючого, щоб компенсувати вибуття капіталу та приріст працюючих і забезпечити незмінність його величини ( ). 3 – технічний прогрес, який зумовлює приріст ефективності праці з коефіцієнтом Е і темпом q. Згідно з моделлю вплив зростання ефективності праці з темпом q на обсяг продукту прирівнюється до його збільшення за рахунок приросту населення. За цих умов стійкий рівень капіталоозброєності ( ) досягається тоді, коли приріст капіталоозброєності за рахунок інвестицій дорівнює її скороченню внаслідок вибуття капіталу, приросту населення та технічного прогресу: