Для допитливих

У наш час у світі функціонують близько 200 фондових бірж. Кож­на з них має свої особливості, подеколи істотні. Спрощено купівля-продаж цінних паперів має такий вигляд. Інвестори (покупці) дору­чають брокерам придбати певну кількість акцій будь-якої компанії.

При цьому вони називають ціну акції, за якою згодні їх купити. З іншого боку, продавці доручають своїм брокерам продати якусь кількість акцій цієї самої компанії за певною ціною.

Брокери звертаються до дилера-фахівця, котрий формує пакет замовлень щодо обраної ними компанії. Його мета — вивчити попит і пропозицію акцій і визначити курс, за яким можна задовольнити більшість замовлень. Саме цю інформацію він вигукує у біржовому залі. Якщо угода укладається, тоді з продажної ціни фондових папе­рів віднімаються фондові збори, які містять куртаж (винагороду по­середників) та біржовий податок.

Біржа є місцем спекуляції. Спекулюють передусім самі компанії. Задля створення ілюзії величезного попиту на свої акції вони мо­жуть самі неодноразово їх купувати і продавати. Такий процес має назву кросинг. До спекулятивної гри залучені й брокери, котрих називають "ведмедями" або "биками" залежно від політики, якої вони дотримуються.

"Ведмеді" грають на зниження курсу. Вони продають цінні папери, яких ще не ма­ють на момент укладання уго­ди. Вони сподіваються, щодо закінчення терміну угоди, тоб­то наприкінці місяця, вони зможуть купити цінні папери за нижчим курсом і продати їх за вищою ціною, яка визна­чена у договорі термінової операції. У такий спосіб вони одержать курсову різницю.

"Бики" грають на підвищення. Вони спершу здійснюють покупки цінних паперів і очікують підвищення курсу. Вони припускають, що згодом зможуть продати цінні папери за більш високим курсом.

У приміщенні Нью-Йоркської біржі встановлено бронзову скульп­туру, яка зображує двобій бика з ведмедем. Ті, хто грає на підви­щення, подібні бикам, які намагаються "підняти на роги"; гравці на зниження нагадують ведмедів, котрі "підминають під себе".

Форвардний контракт. На товарних біржах можуть продавати як наявний товар, так і укладати операції на майбутній товар. Якщо покупець підписує контракт на придбання товару через 6 місяців за ціною сьогоднішнього дня, тоді має місце форвардна угода. Такий контракт є обов'язковим для виконання всіма сторонами. Форвардні угоди надають покупцям і продавцям упевненості при веденні справ.

Ф'ючерсна угода. Можна скласти ф'ючерсну угоду, яка перед­бачає придбання права на купівлю або продаж товару в майбутньо­му за визначеною ціною. Такі угоди поширені в сільськогосподарсь­кому виробництві, на фондових біржах.

Скажімо, ти уклав ф'ючерсну угоду на купівлю борошна для виготовлення піци за ціною операції 1000 грн (за 1000 кг) із термі­ном виконання контракту через два місяці. Обидві сторони, укладаю­чи ф'ючерсний контракт, сподіваються на те, що ціна зміниться. При цьому для тебе важливо, щоб ринкова ціна на борошно на той період зросла (натомість продавцеві важливо, щоб вона зменшила­ся). Якщо ринкова ціна на день виконання ф'ючерсного контракту дорівнюватиме, наприклад, 1100 грн, тоді твоя вигода дорівнювати­ме різниці між ринковою ціною і ціною, зазначеною в контракті, тобто 100 грн. Якщо ж ринкові ціни будуть нижчими, наприклад, 800 грн, тоді ти втратиш 200 грн. Для продавця ситуація зворотна.

Компенсувати збитки учасників може біржа за рахунок внесків, які сплачують учасники операції. Отже, ф'ючерсний контракт дає змогу згладжувати коливання цін на ринку, страхувати свої рішен­ня і наперед планувати свої витрати і доходи, що вкрай важливо для підприємця.

Біржа праці — це ринок праці, на якому здійснюються операції між роботодавцями і найманими працівниками

Зазвичай ця діяльність не приносить прибутку, тому здебільшо­го біржі праці є державними організаціями. Головна їх мета — со­ціальний захист громадян від безробіття з боку держави.

Проте біржі можуть мати вигоду, позаяк володіють усіма дани­ми щодо наявного попиту на певну категорію працівників. Тому біржі праці вивчають попит і пропозицію робочої сили, здійснюють облік усіх, хто звертається за допомогою стосовно працевлаштуван­ня, і влаштовують їх на роботу відповідно до замовлень, що надійш­ли від фірм. Біржі праці здійснюють програму з перепідготовки та професійної орієнтації молоді.

Страхові компанії. Страховим компаніям притаманна специфіч­на форма залучення коштів — продаж страхових полісів. Особли­вість цієї послуги полягає в тому, що страхування переважно охоп­лює неповернені різновиди послуг (стихійне лихо, аварія, невико­нання зобов'язань збанкрутілими клієнтами). Це означає, що внесе­ні клієнтом внески не повертаються йому, але при цьому гаран­тується відшкодування у разі страхового випадку. Страхові компа­нії зменшують економічний ризик підприємців, покривають непе­редбачені витрати.

Банки є найважливішим елементом ринкової інфраструктури.

Банки — це фінансові установи, що здійснюють універсальні операції з кредитування промислових, торгових та інших підприємств, за рахунок тих коштів, які вони отримують у вигляді вкладів (депозитів)

Для того щоб ринки могли стабільно функ­ціонувати, необхідні установи, які їх обслуговують. Адже за позикою клієнт іде в банк, для найму робітників він звертається за послугами до біржі праці, купівлю цінних паперів на його замовлення фінансові посередники проводять на фондовій біржі тощо. Без цих та багатьох інших організацій ринку як такого не існувало б. Їхню роль важко; переоцінити. Наприклад, закриття хоча б на один день Нью-Йоркської чи Токійської бірж спричинило б справжній хаос у світовій економіці.

В Україні існує дворівнева банківська система класичного типу: "центральний банк — система комерційних банків". Основну мету суб'єкта господарювання ти вже добре засвоїв, — одержання прибут­ку. Поява банківської системи саме й слугувала реалізації цієї мети. Адже здійснення розрахунків між фірмами-партнерами через бан­ки підвищує надійність зв'язків між ними, зменшує ризик (банк має відомості про платоспроможність клієнтів). Збереження грошей у банку зменшує ризик можливих збитків. До того ж, забезпечуєть­ся можливість інвестицій, тобто приросту коштів.

Центральний банк (Національний банк України) — це банк, що здійснює емісію (випуск) грошей і є центром кредитної системи. Це, як правило, державні установи. У США центральний банк (Фе­деральна резервна система) перебуває у змішаній власності.

Комерційні банки являють собою приватні й державні банки, що здійснюють операції з кредитування.

Які ж послуги може одержати фірма у банках? Насамперед — позичку (кредит).

Кредит — одержання позички на певний термін за умов повер­нення і платності

Видання позички — складна, багатоступенева процедура. Фірма-позичальник (її називають дебітором) звертається до банку-кредитора і представляє замовлення, яке містить мету кредиту, його суму, термін і графік погашення. Фірма повідомляє всі відомості про свою виробничу і фінансову діяльність. Дрібні фірми також мають представити забезпечення й вказати поручителів або гаран­тів. Кредитні замовлення вивчаються передусім з огляду на можли­вості позичальника погасити борг. Лише після цього банк приймає остаточне рішення про видачу позички, ставки відсотка, терміну виплат або відмову в ній.

Фірма зможе розрахуватися з банком за умови, якщо отримана позичка пускається в обіг з метою одержання такого прибутку, щоб можна було повернути саму позичку і відсоток за користування нею.

Суму, яку дебітор (позичальник) виплачує за використання позички, називають відсотком.

Норма, або ставка відсотка — це відношення грошового розміру і відсотка до грошового розміру позички

Норма (ставка) відсотка = (Відсоток/Розмір позички) х 100%

Розвиток товарно-грошових відносин зумовив удосконалення бан­ківської системи, розширення послуг, які вони стали пропонувати. Фірмам тепер значно легше одержати цілеспрямовані позички у спеціалізованих банках:

— у зовнішньоторговельних — на кредитування експорту й ім­порту товарів;

— в іпотечних — під заставу нерухомості (землі, будівель);

— в інвестиційних — під проведення операції з випуску й розмі­щення на фондовому ринку цінних паперів.